Епіграма
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр, а в римські часи — Марціал, Ювенал та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору.
Мала епіграма велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, а відтак і в українській (Г. Смотрицький, А. Римша, Т. Земка та інші), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди — геральдичну, дедикаційну, епітафійну і т.п. Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах (І. Франко, В. Самійленко, В. Еллан, С. Воскрекасенко, В. Сосюра, Д. Білоус, В. Симоненко, А. Бортняк, Ю. Кругляк, П. Осадчук та інші):
- Куди сховаюсь од злоби
- Іуди, Каїна і Хама?
- Куди подінусь од юрби
- «Патріотичного» Бедлама?
- Коли скотинячі лоби
- Не втне ні меч, ні епіграма!.. (М. Вороний)
[ред.] Література
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 239-240