Ренесанс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ренесанс (франц. Renaissance - Відродження, від renaitre - відроджуватись), епоха в розвитку ряду країн Західної та Центральної Європи (в Італії 14-16 століття, в інших країнах - кінець 15 - початок 17 століття), перехідна від середньовічної культури до культури нового часу.

За своєю основою антифеодальний, йому властиво гуманістичний світогляд, звернення до культурної спадщини античності, як би її "відродження" (звідси і походження терміну). Його провісниками виступили поет Данте, художник Джотто та інші. Але родоначальниками Відродження вважаються Франческо Петрарка (1304-1374), автор "Книги пісень" і Джованні Бокаччо (1304-1374), автор "Декамерону". В малярстві піонером була Флорентійська школа на чолі з Брунеллескі(1377 – 1446), Донателло (1386 – 1466), Мазаччо (1401 – ок. 1428). Це період так званого "Раннього відродження". Новий поштовх для розвитку їдей гуманізму дає винахід друкарства у 17-му ст., яке дозволяє зробити літературні твори надбанням більш широких верств. Починається період "Високого відродження". Творчість діячів цього періоду переповнене вірою в безмежні можливості людини, її волі і розуму, запереченням схоластики й аскетизму. Це епоха нових географічних відкриттів, розвитку науки, в архітектурі створення великої кількості світських будівель, у живописі відображення всього багатства дійсності новими художніми засобами, зображення людського тіла, у тому числі й оголеного. Видатними представниками цього періоду були Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Джорджоне, Тіціан (Італія), А.Дюрер, Ульріх фон Гуттен, Г.Гольбайн (Німеччина), Франсуа Рабле (Франція), Шекспір, Томас Мор (Англія), Мігель Сервантес, Лопе ле Вега (Іспанія), Еразм Роттердамський, П.Рубенс, Х. Рембрандт (Нідерланди, Фландрія) та багато інших.

Місто Флоренція. Італійська архітектура під час Відродження

Ренесанс, Відродження, рух у літературі, науці, мистецтві у 14 — 16 вв., започаткований в Італії і заснований у значній мірі на імітації античних традицій. З Р. пов'язане поняття «нових часів», що усучаснили духову структуру людини тодішньої зах. і сер. Європи та поширили її інтелектуальні горизонти.

У мистецтві Р. — назва стилю, що прийшов на зміну ґотиці. На Україні на початку 16 — пол. 17 в., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Р. характеристичні насамперед для зах. обл. України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфаковані майстрі з мист. центрів Італії (Кастіліо Петро, Італьчик Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Гайнріх, Шольц Гануш та ін.). Елементи Р. помітні в перебудові (у Кам'янці Подільському, Меджибожі — 1545) і будові замків (Синявських у Бережанах — 1534 — 55, С. Конецпольського у Підгірцях та ін.). Свідоцтвом раннього Р. є кам'яниця Орсеттіх у Ярославі (1570), синагога в Сатанові (1532) й ін. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візант. і Готичної доби, відбудувався у стилі P.: «Чорна кам'яниця» (1577), дім Корнякта (1580) в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з льоджею (1595), синагога Золотої Рози (Р. у поєднанні з готикою, 1582), каплиці Боїмів і Кампіянів — поч. 17 в., костьол Бернардинів (Р. з манеризмом, 1600-30). Зразком пізнього P., що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). Деякі елементи Р. мали також перебудовані церкви старокняжої доби в Києві, Чернігові та ін. Поряд з мурованим будівництвом і з певною аналогією до нього розвинулося дерев'яне церк. будівництво (церква св. Духа в Потеличі, св. Юра і Воздвиженська в Дрогобичі, собор Благовіщення в Ковелі, Крехівський монастир й ін.). Прикладом містобудування доби Р. за принципами реґулярного плану можуть бути Жовква (будівничий А. Прихильний) і Броди (архітектор Дель'Аква, інж. Боплан).

У скульптурі Р. дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах (К. Рамультової у Дрогобичі, О. Ванька-Лагодовського в Уневі 1573, кн. К. Острозького у Києві 1579, дітей Даниловичів у Жиравці 1580 та ін.), у рельєфах на кам'яних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові. Нім.-нідерляндські й італ. каменярі-різьбарі застосували форми Р. в оздобленні фасад, обрамлень вікон і входів та інтер'єрів («Чорна кам'яниця»). Шедевром архігектурно-декоративного різьблення доби Р. є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Р. збагатилася дерев'яна різьба — вівтарна й іконостасна (у церкві св. П'ятниць у Львові, св. Духа в Рогатині, у Молчанському і Спасо-Преображенськом.у соборах у Путивлі й ін.). В іконах Р. відбився тільки спорадично, але його сліди ще помітні на початку 18 в. (Богородчанський іконостас 1705). Зате Р. спричинився до емансипації портрета (К. Корнякта, В. Лянґиш), а ще більше помітний у графіці й мініятюрі (Пересопницьке євангеліє — 1550 — 51), а також у друкарстві.

У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Р. позначилися у декорі золотарських виробів — посуду, предметів цсрк. призначення (оправа євангелія т. зв. Горностаєвого — 1542), зброї (церемоніяльний меч львівських війтів), ювелірних прикрас тощо. Також відомий стиль Р. у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візант. трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місц. фльори.

Для доби Р. як на Зах., так і у слоз. країнах, зокрема в Україні, характеристичний синкретизм — сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літ. формою (поетичною або реторичною).

У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити культуру античности (так, як її тоді розуміли), йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них. При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 в., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч грец., спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка гол. завдяки діяльності гуманістів-чужинців (Конрад Цельтес, Каллімах та ін.) почала розповсюджуватися в Дольщі й Литві та на Зах. Укр. Землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя. У Польщі видатним представником Р. 15 — 16 в. були учені і письм. укр. роду: Лука із Руси, автор вид. у Кракові 1522 підручника епістолографії, Павло Русин із Кросна (кін. 15 — поч. 16 вв.), Станислав Оріховський (Оріховій Роксолян) з Оріхович б. Перемишля (1513 — 66), Шимон Шимонович зі Львова (1557 — 1629) та ін. На Україні засвідчене знайомство з поетикою P., вплив граматичних творів розпочався на укр. словниках і граматиках 16 в., у творах укр. письм., а ще більше на початку 17 в. зустрічаються згадки про авторів Р. (Еразма Роттердамського, Джордано Бруно, Кардана та ін.). Латинськими працями користувалися й укр. полемісти 16 в., іноді згадки про авторів Р. трапляються й у 18 в. (у Ґ. Сковороди). В Острозькій академії навчання включало знайомство з вченими Р. З красного письменства відомий укр. переклад однієї новелі з «Декамерона» Боккаччо і новий переклад «Олександрії» та кілька дрібних оп. Літ. творчість І. Вишенського стилістично була вже переходовим явищем до бароко.

[ред.] Література

Чижевський Д. Ренесанс та Реформація, у Історії укр. літератури. Нью-Йорк 1956;
Голенищев-Кутузов И. Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белоруссия). М. 1963;
Голенищев-Кутузов И. Н. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV — XVI веков. М. 1903;
Січинський В. Історія укр. мистецтва. І. Архітектура. Нью-Йорк 1956;
Мистецтво XIV — першої пол. XVII ст. в Історії укр. мистецтва в 6 тт., т. II. К. 1967;
Овсійчук В. Ансамбль Руської вулиці. Л. 1972;
Рудольф Н., Лесина Н. Каплиця Боїмів. Л. 1972;
Свєшнікова І. Будинок Корнякта. Л. 1972.