Зарічне (Зарічненський район)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Зарічне | |
|---|---|
 |
 |
| Область | Рівненська |
| Район/міськрада | Зарічненський |
| Рада | Зарічненська селищна |
| Код КОАТУУ: | 5622255100 |
| Основні дані | |
| Площа | 0.09239 |
| Населення | 6 912 (01.01.2007 р.) |
| Щільність | 74813.29 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 34000 |
| Телефонний код | +380 3632 |
| Географічні координати | |
| Висота над рівнем моря | 145 |
| Водойма | р. Стир |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | — |
| До станції: | — |
| До райцентру: | |
| - фізична: | — км |
| - залізницею: | — км |
| - автошляхами: | — км |
| До обл. центру: | |
| - фізична: | — км |
| - залізницею: | — км |
| - автошляхами: | — км |
| Адреса селищної ради | |
| смт. Зарічне вул. Фестивальна 22 | |
Зарі́чне (до 1946 року — Погост, Погост Зарічний) (пол.: Pohost Zarzeczny, рос.: Заречное)— селище міського типу (з 1959 року) у Зарічненському районі Рівненської області.
Центр селищної та районної рад, розташоване на лівому березі річки Стиру, за 180 км від обласного центру і за 55 км від залізничної станції Домбровиця на лінії Сарни—Лунінєц. В селищі є станція вузькоколійної залізниці.
Населення станом на 1 січня 2007 року становить 6912 чол.
Назва селища походить від старослов'янського апелятива погост — «поселення».
Населення 6 929 мешканців (перепис 2001). Географічні координати: 51°49' пн.ш. 26°8' сх.д.
Селищній Раді підпорядковані села Іванчиці, Чернин.
Територія селища була заселена ще в давні часи. Тут виявлено ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. На правому березі Стиру проти Зарічного збереглись рештки давньоруських поселень та городища.
Перша згадка про поселення датується 27 вересня 1480 року в грамоті короля Казиміра про дозвіл мінському купцеві Терешковичу вести в містечку Погост «торгівлю водою і сушею» без сплати мита. Ця грамота зберігається в Центральному державному архіві давніх актів Росії. Спочатку він входив до складу Литовського князівства, а з 1569 року до Польщі.
Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла й торгівлі. В 1561—1566 рр. тут налічувалося 6 дворищ (20 будинків).
З 1545 року містечко належало литовській королеві Боні. У другій половині XVI століття Погост належав князям Збаразьким — пізніше Нелюбовичам. Вигідне розташування Погоста, природні умови сприяли розвиткові сільського господарства, ремесла і торгівлі. Після 1795 року Волинське Полісся було возз'єднане з Росією, а Погост Зарічний включено до складу Пінського повіту Мінської губернії.
Погост Зарічний став державним володінням. 1802 року цар подарував село фельдмаршалу М. Рєпніну-Волконському, який незабаром продав його разом з фільварком Губином поміщику Церпітському.
За першим всеросійським переписом 1807 року в Погості Зарічному нараховувалось 108 дворів 647 жителів, православна церква і синагога, декілька млинів і винокурний завод.
До реформи 1861 року села, які входять нині до складу Зарічного, не раз перепродувались поміщикам. 1806 року до маєтку Муравин, розташованого в той час на території Зарічного було приписано 124 душі (44 тяглі двори).
На початку січня 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Почала діяти Рада селянських депутатів. Але австро-німецькі війська разом з Центральною радою відновили буржуазно-поміщицький лад.
На початку 1919 року Погост Зарічний захопили петлюрівці, а згодом польські війська. Віддалене від міст, відрізане від інших населених пунктів бездоріжжям, село не мало найпотрібнішого — солі, борошна, взуття, одягу. Починався голод. Поширювались епідемії, зокрема чорна віспа. Медичної допомоги майже не було ніякої. Школи не працювали.
З 1921 року Погост Зарічний увійшов до складу Пінського повіту Поліського воєводства Польщі.
17 вересня 1939 року у Погості Зарічному встановлюється Радянська влада.
У роки Нім.-рад. війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась підпільна обласна газета «Червоний прапор». Після Нім.-рад. війни Погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район — у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений до Зарічного.
Зарічне відбудовувалось і розвивалось відповідно до свого статусу районного центру сільськогосподарського регіону Радянської України.
Зарічне розширило свою територію. З ним злилися села Калець і Старі Коні, а згодом – Муравин. В 1959 році Зарічне було віднесене до категорії селищ міського типу.
З 1963 року, коли Зарічненський район було приєднано до Дубровицького, Зарічне стає центром селищної Ради. З грудня 1966 року воно знову центр відновленого Зарічненського району. У 60-і роки було проведено реконструкцію вузькоколійної залізниці, яка зв'язує селище з залізничною магістраллю Київ – Брест, збудовано автошлях Дубровиця – Зарічне. Автошлях, річка Стир та залізниця відіграють велику роль у розвитку Зарічного.
8 серпня 1997 року Зарічненська селищна рада затвердила своїм рішенням сучасний герб і прапор Зарічного (автори проектів – А. Гречило і Ю. Терлецький).
Герб: щит перетятий; у верхньому синьому полі летить срібний лелека з червоним дзьобом і ногами та чорними пір'їнами на крилах і хвості; у нижньому золотому полі виростають три стеблини рогозу із зеленими стеблами та листками і чорними голівками; щит увінчує срібна міська корона. Прапор: квадратне полотнище, із двох рівновеликих горизонтальних смуг; на верхньому синьому тлі – білий лелека з червоним дзьобом і ногами та чорними пір'їнами на крилах і хвості; на нижньому жовтому – виростають три стеблини рогозу із зеленими стеблами та листками і чорними голівками. Нові знаки, у яких відображені характерні представники місцевої флори і фауни, підкреслюють розташування селища на Поліссі, а синій колір вказує на назву Зарічне і річку Стир.
Зарічне на мапі Генерального Штабу СРСР 1978 року.
|
Населені пункти Зарічненського району |
|||
|---|---|---|---|
| Смт: | Зарічне | ||
| Села: | Бір • Борове • Бродниця • Бутове • Вичівка • Вовчиці • Голубне • Гориничі • Дібрівськ • Дідівка • Дубчиці • Ждань • Задовже • Заозер'я • Зелена Діброва • Іванчиці • Комори • Коник • Котира • Кутин • Кутинок • Кухітська Воля • Кухче • Лисичин • Локниця • Любинь • Млин • Млинок • Морочне • Мутвиця • Неньковичі • Ниговищі • Нобель • Новорічиця • Новосілля • Олександрове • Омит • Острівськ • Перекалля • Привітівка • Прикладники • Радове • Річиця • Річки • Сенчиці • Серники • Соломир • Тиховиж • Храпин • Чернин | ||
 |
Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
