Золотий Потік
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Золотий Потік | |
|---|---|
| Область | Тернопільська |
| Район/міськрада | Бучацький |
| Рада | |
| Код КОАТУУ: | |
| Основні дані | |
| Площа | |
| Населення | |
| Поштовий індекс | |
| Телефонний код | +380 |
| Географічні координати | |
| Висота над рівнем моря | |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | — |
| До станції: | — |
| До райцентру: | |
| - фізична: | — км |
| - залізницею: | — км |
| - автошляхами: | — км |
| До обл. центру: | |
| - фізична: | — км |
| - залізницею: | — км |
| - автошляхами: | — км |
| Адреса селищної ради | |
 |
Ця стаття в процесі редагування на короткий час.
Будь ласка, не редагуйте та не змінюйте її, оскільки Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася недавно (кілька годин!), будь ласка приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначено до допомоги скорочення конфліктів редагування; будь ласка приберіть його між сесіями редагування, щоб дати іншим користувачам можливість поліпшити цю сторінку. |
Золотий потік - селище міського типу з 1984 року, 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області. Відоме з XIV ст. під назвою Загайполе. Перші письмові згадки про Золотий Потік датуються кінцем XVI ст. У першій половині XVI ст. польський король Сигизмунд І подарував надвірному маршалку королевича Сигизмунда ІІ Августа графу Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги волості Загайполе і Соколів. В 1570 році власник домігся для села статус містечка і перейменував його на Золотий Потік. У 1601 році містечку надано магдебурзьке право і герб "Пилява". За першим поділом Польщі в 1772 році Золотий Потік відійшов до Австрії. Австрійські власті підтвердили герб, що вживався на волосних печатках: "У лазуровому полі срібний трираменний патріарший хрест без правої частини нижнього рамена". [1]
Починаючи з ХVІІ ст. у містечку розвивається обробка дерева - дерев’яна скульптура. В 50-60 роках XIX ст. у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства - фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна школа, в якій впродовж багатьох років один вчитель навчав 40-50 дітей.
Зміст |
[ред.] Замок у Золотому Потоці
Замок [2] збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору, на невисокому горбі в долині на лівому березі Золотого потоку - притоки Дністра, Стефаном Потоцьким, воєводою Брацлавським на початку ХVІІ ст., приблизно 1568-1631 роках. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат. Чотири кутові п'ятигранні башти, надворітня башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернена до річки. З південно-західного боку знаходиться рів з ескарпом і вал. Північна і східна башти двох'ярусні, південна має 2,5 ярусу, їх цокольна частина значно розширена. Північна башта перебудована, зберегла первинне склепінчасте перекриття першого ярусу, у внутрішній кладці стін є кубла від балок дерев'яного настилу. Башти забезпечені прямокутними бійницями з лучковими перемичками. Надворітня башта розташована по центральній осі північно-східного фасаду замку, квадратна в плані, триярусна. Перший її ярус — в'їзд на територію замку — перекритий півциркульним зведенням, другий і третій яруси — житлові приміщення. Наличники вікон другого ярусу прикрашені різьбленням рослинного орнаменту, ікониками і масками в стилі ренесансу.
Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх — пізнього походження). Внутрішнє планування — коридорна з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. Зовнішня стіна палацу коридорна завтовшки до 1,8 м. Подовжній і торець двірного фасаду були оформлені «ганками» і відкритою галереєю. Портал первинного входу і наличники вікон декоровані ренесансним різьбленням.
До кінця XVIII століття замок був житловим. В західній частині замкового подвір‘я розміщувався колодязь, засипаний в ХІХ ст.
1676 році замок спалили турки паші Ібрагіма Шейтана. Потоцькі відбудували твердиню.
1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац. В новоствореній одноповерховій кам'яниці господарі влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні двірний та бічні фасади. Подвір'я засаджують липами та встановлюють кілька скульптур. Дотепер під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича.
[ред.] Пам'ятники
- Хрест-пам’ятник на честь скасування панщини. Епітафія «В честь скасування панщини». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота – 2,5 м. Відновлений церковною громадою містечка у 1990 році.
- Хрест-пам’ятник Почесному члену Проводу товариства «Просвіта» Степану Танчаковському. Епітафія «Тут спочиває Степан Танчаковський 1854 – 1928 Нотар і Почесний член товариства «Просвіта» Камінь. Висота – 1,80 м. Відновлений у 1992 році товариством «Просвіта».
- Пам’ятник борцям за незалежність України «Скорботна мати». Епітафія «Спіть хлопці, соколи, ви впали, за волю України… Вдячні односельчани». Постамент з червоного каменя , скульптура з білого каменю, кульптор Вільгушинський Р.К. Висота 1,8 м. Споруджений у 1992 році громадськістю містечка.
- Пам’ятний хрест по полеглих воїнах УПА Золотопотоцького району. Епітафія «Коли Ви вмирали Вам
дзвони не грали». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота 4 м. Споруджений громадою містечка у 1992 році.
[ред.] Легенди
Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Під час довгої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний момент у підземеллі замку було виявлено джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців з потоку, що протікав за межами твердині.
[ред.] Джерела
Література
- Алексієвець М.М.,Бармак М.В., Грищук М.В. Та ін. Тернопілля: сторінки історії. - Тернопіль, 1995.
- Археологія Української РСР: в 3-х т. - К.,1971.
- Бармак М.В., Бармак О.Я. Наш край – Тернопільщина. - Тернопіль,1998.
- Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР «Будівельник» 1983-1986 рр
