Константинополь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Карта Константинополя

Константинополь (римське - Constantinopolis; грецьке - Κωνσταντινούπολη, Konstantinoupolis) - місто, столиця Візантійської імперії (330 - 1453) (нині Стамбул). Давньоруська назва - Царегород. Був названий Римським імператором Костянтином Великим, після того як він збільшив грецьке місто Візантія в 328 і оголосив його столицею Візантійської імперії. Були побудовані фортифікаційні споруди, здатні витримати облогу, однак місто було захоплено хрестоносцями в 1204 і стало місцем розташування Латинської (Східноєвропейської) імперії до завоювання його греками в 1261. Напад турків у 1422 був невдалим, однак інша турецька армія 29 травня 1453 після тижневої облоги - взяла місто, і воно стало столицею Османської імперії під ім'ям Стамбул.

[ред.] Енциклопедія Українознавства

Царгород, нинішній Стамбул (тур. Істамбул), грец. Константинопіль, найбільше м. Туреччини; з передмістями 4 870 000 меш. (1980), розташоване на берегах протоки Босфор, затоки Золотий Ріг та Мармурового м. Ц. по евр. боці складається зі старого м. Стамбулу (там, де було колись поселення Візантії), з дільниці Фанару над Золотим Рогом та з нового м. з торг.-пром. дільниці Ґалати і Пери-Бейоґлу; на аз. березі розташовані дільниці Скутари і Кадекея. Ц. визначний порт, пром.-торг. адміністративний і культ, центр Туреччини, має численні пам'ятки візант. і тур. архітектури, святині і світські будівлі, султанські палаци (Високі ворота -- Порта), вищі навчальні заклади, університет (з 1900), музеї. Населення Ц. складається з турків, греків, вірменів, євреїв та ін.

Царгород -- укр.-слов. назва столиці Сх. Рим.-Візант. Імперії, заснованої 330 на місці старогрец. колонії Візантії, що існувала над Босфором з 660 до Хр. до кін. 2 в. по Хр., названий на честь свого засновника імператора Константина В. -- Константинополем. За середньовіччя значний політ., екон.-торг., культ, і церк. центр, який розвивався завдяки своєму гсополіт. положенню: на шляхах з Азії в Европу, з Середземного у Чорне м., з Скандінавії на Півд., своїм значенням та багатством притягав до себе сусідні народи, в тому ч. і дружини київ, кн., які ходили на Ц. у 860, 907, 944-і 1043. Літописний переказ згадує, що київ. кн. Олег 911 прибив свій щит на брамі Ц. 957 Ц. відвідала кн. Ольга, яку урочисто приймав імператор Константин Багрянородний. У 11 - 12 вв. Ц. був також місцем заслання кн.-ізгоїв: кн. Мстислав Володимирович заслав 1129 5 полоцьких князів разом з їхніми родинами; більшість з них залишилася в Царгороді. Серед військових, які служили в Царгороді, були й вихідці з Русі; у 11 в. на царському дворі в Царгороді був окремий руський військовий відділ.

Купці з Руси користувалися у Царгороді упривілійованим становищем, устійненим русько-візант. договорами 911, 944, 971. Вони заселювали окремий квартал б. монастиря св. Мамонта; привозили до Ц. хутра, мед, віск, смолу, бурштин, невільників, а купували шовкові тканини, металеві вироби, вина, предмети розкоші.

Ц. відогравав значну ролю в прийнятті християнства Київ. Руссю (988). 1037 - 1686 Київ. митрополія перебувала у канонічній юрисдикції Царгородськоі патріярхії, яка надсилала на Русь своїх митр. Серед царгородських патріярхів, які мали вплив на церк. справи Київ. митрополії, були: Єремія II, який 1589, перебуваючи в Україні, потвердив ставропігійські права для Львівського братства; Кирило Лукаріс дав своє благословення на висвячення П. Могили на митр. київ., надаючи йому звання патріяршого екзарха; Парфеній затвердив «Православне Ісповідання віри» П. Могили (1643); Діонісій IV погодився на перехід київ. митрополії під юрисдикцію моск. патріярха (1686), Григорій VII визнав правос. Церкву в Польщі автокефальною (1924). Уважаючи Ц. священним містом, багато прочан з Руси-України в дорозі до Св. Землі відвідували й Ц.; деякі з них лишили описи Ц.: чернігівський ігумен Данило, ніженський чернець Іван Вишенський (1708), чигиринський чернець Серапіон (1749), В. Григорович-Барський (1723) та ін.

Разом з християнством Русь-Україна перебрала й візант. культуру та мистецтво. Розбудова Києва за Володимира В. і Ярослава Мудрого була здійснена за зразком Ц. Спорудження й оздоби церков, зокрема св. Софії, як також княжих палаців, Золотих Воріт, виконували грец. майстрі і малярі. Найславніша ікона, Богоматері з Вишгороду (відома як Володимирська) є твором царгородських м'истців.

З захопленням Ц. хрестоносцями 1204 і створенням «Латинської імперії» (1204 -- 61) та з монголо-тат. навалою у першій пол. 13 в. Ц. втратив ролю політ, й екон. посередника між двома континентами. 1453 турки під проводом султана Магомета II завоювали Ц., перейменувавши його на Істамбул, який був столицею Оттоманської імперії до 1923.

За тур. періоду Ц.-Стамбул став центром імперії, яка співвирішувала долю Сх. і Центр. Европи, у тому ч. й укр. земель. Під час нападів турків і татар на укр. землі вони забирали в ясир багато українців. Ц. був одним з гол. ринків укр. бранців-невільників. Серед них була й відома Роксоляна, (Настя Лісовська, 1505 -- 61), яка, попавши в Ц. згодом була жінкою султана Сулеймана І. 1563 в Ц. страчено кн. Д. Вишневецького, який воював проти турків і татар. Щоб протидіяти експансії Туреччини та її союзника Крим. ханату, запор. козаки вибиралися в морські походи проти тур. міст, у тому ч. й проти Ц.: 1615 під проводом гетьмана П. Сагайдачного, 1620 і тричі 1624. Ці походи, оспівані в думах і піснях, мали також на меті визволення бранців з тур. неволі.

Після поразки під Цецорою у полоні в Ц. був Б. Хмельницький (1620 -- 22). На поч. війни проти Польщі гетьман Б. Хмельницький намагався здобути підтримку Туреччини: 1648 полк. П. Джалалій уклав у Ц. договір з Оттоманською імперією. 1670 Ю. Хмельницький був ув'язнений в Едичкульській в'язниці в Ц., згодом став архимандритом одного грец. монастиря, проживши у Ц. 6 pp.

За першої світової війни у Ц. діяло представництво Союзу Визволення України на чолі з М. Меленевським. Після підписання і ратифікації Берестейського миру послом України у Ц. був за Гетьманату М. Суковкін (1918), за Директорії О. Лотоцький (1919 -- 20) і Я. Токаржевський (1920 -- 21), а радниками посольства -- Л. Кобилянський і В. Мурський. Допомагали укр. посольству тур. приятелі у Ц.: поет і перекладач Абдулгак-Гамідбей, дипломат Зіа-паша, ген. Ізет-паша.

Після перемир'я 11. 11. 1918 до Ц. перевезено з зах. фронту 300 полонених українців з Галичини і Буковини, яких заходами укр. посольства відпущено додому. 1921 -- 35 у Ц. представником екзильного уряду УНР був В. Мурський. 1919 -- 21 у Ц. перебував укр. мистець О. Грищенко.

По другій світовій війні, в 1940-их pp., у Ц. діяла Укр. Громада в Туреччині, очолена сотн. М. Забілою.

Див. також Візантія, Туреччина й Україна.