Архітектура
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Архітекту́ра (architectura, грец. αρχιτεκτονικη — будівництво, зодчество), — це одночасно наука і мистецтво про проектування будівель.
Архітектура — створення (проектування і побудова) споруд та самі споруди, призначені для життя і діяльності людей.
Зміст |
[ред.] Начала архітектури
Будівлі складаються з частин споруд, створених з будівельних матеріалів і будівельних конструкцій.
Функціональне призначення будівлі визначає її тип.
Художній вигляд будівель створюється за допомогою засобів архітектурної композиції (архітектоніки, масштабу, пропорційних і ритмічних відношень, пластики, фактури, кольорів та ін.).
[ред.] Чинники архітектури
Як галузь суспільного виробництва А. залежить від рівня продуктивних сил і характеру виробничих відносин, рівня розвитку науки і техніки, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів будинків і споруд, з яких утворюються комплекси, села, селища, міста. Виникає і розвивається містобудівництво (проектування і спорудження міст). В процесі розвитку Аархітектури окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємно пов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій і архітектурних форм.
[ред.] Зародження архітектури
Архітектура зародилася в часи пізнього палеоліту (бл. 10-го тис. до н. е.), коли люди в різних місцях світу почали будувати примітивні житла — курені, землянки тощо. Але виразнішою вона стає при створенні родових осель з житловими і господарськими будівлями (оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури на Україні тощо). Від цих часів в Англії, Франції, Вірменії, в Криму збереглися культові мегалітичні споруди — дольмени, менгіри і кромлехи, збудовані з великих каменів відповідно до певного художнього задуму.
[ред.] Архітектура рабовласницької доби
В рабовласницьких державах концентрація засобів виробництва і безплатної робочої сили в руках панівних класів, а також тогочасні досягнення науки і техніки дозволили вже створити грандіозні іригаційні системи, міста, оборонні й культові споруди.
Визначними спорудами тих часів в піраміди в Гізі, храми в Луксорі і Карнакі Стародавнього Єгипту (3—2-е тис. до н. е.); укріплення, палаци та уступчасті башти — зікурати Ассирії та Вавилону (9—7 століття до н. е.); печерні храми (Аджанта) і напівсферичні баштові споруди — «ступи» в Індії (3—1 століття до н. е.); Велика Китайська стіна (в основному споруджена в 4—3 століття до н. е.); укріплення, храми-піраміди і палаци ранньокласових культур стародавньої Америки та багато ін.
В архітектурних творах Стародавнього Сходу виявляються певні закономірності композиції, розуміння симетрії, ритму. В архітектурних образах відбито ідею утвердження могутності й непохитності рабовласницького ладу.
[ред.] Архітектура античної Греції
Новим, більш значним етапом розвитку будівництва є архітектура античної Греції (8—1 століття до н. е.) яка досягла особливого розквіту за часів рабовласницької демократії. В давньогрецьких містах-державах (полісах) згідно з особливостями їхнього соціального ладу виникають нові типи жилих, культових і громадських будівель (храми богів, акрополі, театри, стадіони та ін.). На основі естетичного осмислення балково-стоякової конструкції створюється ордерна система архітектурної композиції, в якій гармонійно поєдналися висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу.
Шедевром старогрецької архітектури є Афінський акрополь (5 століття до н. е.) з його славнозвісними Пропілеями, храмами Парфенон, Ерехтейон та ін. (див. Афіни).
[ред.] Архітектура Стародавнього Риму
Дальшого розвитку антична А. набула в Стародавньому Римі, де потреби могутньої військової держави викликали появу своєрідних типів будівель, споруд та поселень (великі міста з центр, площами — форумами, військові табори — каструми, фортеці, шляхи, мости, акведуки, амфітеатри тощо). Набули значного розвитку склепінчасті перекриття і бетонні конструкції — т. з. римська конкретна система. Найвеличнішими спорудами є Колізей (1 ст.) і Пантеон (2 ст.) в Римі. А. часів Римської імперії відзначається монументальними формами, ускладненими планами і декоративністю.
[ред.] Архітектура доби феодалізму
Феодальний лад, що прийшов на зміну рабовласництву в Європі, Азії і північній частині Африки (4—19 століття), висунув потребу в нових типах споруд.
Праця ремісників-будівельників, що замінила рабську працю, зумовила створення нових конструкцій і прийомів та засобів архітектурної композиції.
Залежно від місцевих умов складається дуже різноманітна архітектура феодальних держав.
[ред.] Архітектура феодального Сходу
Візантія, спираючись на античну архітектуру, створила грандіозні купольні споруди, розкішно оздоблені всередині (Софійський собор у Константинополі, 6 століття). В країнах Південно-Східної Азії розвивалася самобутня архітектура, високий рівень якої характеризують культові споруди Китаю («Краси дракона» пагода у Шанхаї, 12—13 століття), Індії (храм у Каджурахо) і Камбоджі (храм Ангкор-Ват, 12 століття), в яких органічно поєднано в єдине ціле архітектуру і скульптуру. Визначного розвитку набула архітектура Середної Азії і Арабського Сходу, де будується багато караван-сараїв, мостів, медресе тощо, які відзначаються великими розмірами і багатством окрас (медресе на площі Регістан, 15—17 століття, і мавзолей Гур-Емір, 15 століття, в Самарканді); створюються мечеті, мавзолеї, багато оздоблені всередині сталактитами, орнаментами і написами (мечеть аль-Азхар в Каїрі, 10 століття; палац Альгамбра, 13—14 століття).
На Закавказзі — в Грузії, Вірменії та Азербайджані — склалися нові типи споруд своєрідної архітектури (храм Звартноц біля Ечміадзіна, 7 століття, храм Свєті-Цховелі в Мцхеті, 11 століття, архітектор Арсукісдзе; Ширваншахів палац у Баку, 16—17 століття).
[ред.] Європейська середньовічна архітектура
В країнах Західної Європи після 10—12 століття створюється і поширюється так званий романський стиль архітектури, характерний суворими формами будівель з півциркульними склепіннями (собор в Майнці в Німеччині, 1093—1156). З розвитком феодальних міст в Західній та Центральній Європі виникає новий архітектурний стиль — так звана готика, який відзначається новою конструктивною системою (нервюрні склепіння, каркасно-кам'яні конструкції, стрілчасті арки, аркбутани тощо), на основі якої виникли нові архітектурні форми. Кращими пам'ятниками готичної архітектури є собор Паризької богоматері у Франції (12 століття), Кельнський собор у Німеччині (13 століття).
[ред.] Руська середньовічна архітектура
З 10 століття починається розвиток монументальної архітектури древньої Русі, у великих містах якої споруджуються визначні будівлі — Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку та інші. В період феодальної роздробленості (12—14 століття) утворюються архітектурні школи окремих земель: Придніпров'я (П'ятницька церква в Чернігові, 12—13 століття), Володимиро-Суздальська (Успенський собор у Володимирі та церква Покрова на Нерлі, 12 століття), Новгородська та ін.
На основі староруського зодчества в 14—16 століттях формуються і розвиваються: українська архітектура (Покровський собор у Харкові, 17 століття, ансамбль Львівського братства, 16—17 століття); москвинська, згодом, — російська архітектура (Кремль Московський, 15 століття, Василія Блаженного храм у Москві, 16 століття, Вознесіння церква в Коломенському, 16 століття); і білоруська архітектура (замок у Мирі, 15 століття); розвивалася також і славнозвісна російська, українська та білоруська дерев'яна архітектура.
[ред.] Архітектура Відродження
Див. також: Відродження, Архітектура Італії.
В кінці 14 століття, в епоху Відродження, одночасно з піднесенням науки, літератури і мистецтва в Італії виникає новий напрям в архітектурі, який поширюється в [Західна нервюрні|Західній]] та Центральній Європі. Цехового майстра-будівельника заступає досвідчений спеціаліст-архітектор.
Архітектори епохи Відродження творчо використовували ордерну систему античної архітектури. Розвиток стилю Відродження Італії має 3 періоди:
- ранній (кінець 14—15 століття, капела Пацці у Флоренції, архітектор Ф. Брунеллескі),
- високий (кінець 15 — середина 16 століття, собор Петра в Римі, аархітектор Д. Браманте)
- пізній (середина 16 — кінець 16 століття; вілла Ротонда у Віченці, архітектор А. Палладіо).
[ред.] Архітектура бароко
Див. також: Бароко, українське бароко.
На зміну архітектурі Відродження в кінці 16 столітті приходить бароко, що відзначається складними планами, контрастами об'ємів, пишним пластичним і декоративним оздобленням; набув поширення в Італії (церква Сан-Карло в Римі, арх. Ф. Борроміні), Польщі, Німеччині, Австрії, в країнах Латинської Америки, а також у Росії (собор Смольного монастиря в Петербурзі) і на Україні (Андріївська церква (Київ), 18 століття, архітектор В. В. Растреллі).
[ред.] Архітектура клясицизму
Див. також: Клясицизм, Клясицизм на Україні.
На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який в 17 столітті поширився у Франції (ансамбль Версальського парку, арх. А. Ленотр та Ж.-А. Мансар), а з другої половини 18 століття стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки і Австралії. В 2-й половині 18 — 1-й половині 19 століття високого розвитку досягла А. російської архітектурної школи, яка відіграла значну роль у розвитку світової архітектури (творчість арх. В. І. Баженова, М. Ф. Козакова, І. 6. Старова, А. Д. Захарова, К. І. Россі та ін.).
[ред.] Архітектура Нової доби
Розвиток капіталізму в 2-й пол. 19 — на початку 20 століття супроводився будівництвом багатоповерхових жилих, так званих «прибуткових будинків», різних промислових і транспортних споруд (заводів, елеваторів, вокзалів, ангарів, гаражів), нових за типом громадських споруд (театрів, музеїв, лікарень, лазень, шкіл), а також критих ринків, банків, бірж тощо. Інтенсивно, але хаотично забудовувалися міста з розкішними кварталами аристократії і жалюгідними робітничими околицями. Метал, скло і залізобетон, нові конструктивні системи для перекриття великих пройм та ін. досягнення будівельної науки і техніки зумовили створення визначних споруд Франції (Ейфелева башта), Англії (Кришталевий палац), Німеччини (вокзал в Гамбургу), США (так звані хмарочоси) та ін.
Поряд з цим підпорядкування архітектури цілям наживи і поганим смакам буржуазії привело до еклектичного декорування будинків архітектурними елементами різних стилів, а згодом до появи вигадливого стилю модерн.
У 20 ст. в багатьох країнах світу інтенсивно розвивається інженерно-будівельна наука, створюються нові конструкції — великоблочні, великопанельні, куполи-оболонки, а також розширюється індустріалізація будівництва (монтаж будинків з виготовлених на заводах елементів). Технічний прогрес і прагнення до практичної віддачі зумовили виникнення конструктивізму («Нова архітектура», функціоналізм) і так званої «органічної архітектури» (творчість Ле-Корбюзьє у Франції, Г. Маєра в Німеччині, Ф. Райта в США та ін.).
Всі ці напрями архітектури дали ряд позитивних розв'язань технічних, функціональних і естетичних питань, але часто вони скочувалися до формалізму і космополітизму (до надто складних, надуманих планів і конструкцій будівель, до відмови від національної своєрідності архітектурних форм).
[ред.] Соціалістична архітектура
Соціалістичний лад змінив умови розвитку архітектури, поставив її на службу народ. масам.
В СРСР і країнах народної демократії будівництво спирається на єдині народногосподарські плани, на державні та кооперативні організації. Інтенсивне зростання народного господарства в країнах соціалістичного табору викликало бурхливий розвиток будівництва промислових, енергетичних і транспортних споруд.
В зв'язку з розвитком промисловості і зростанням міського населення широко розгорнулася реконструкція старих і будівництво нових міст (Комсомольськ на Амурі, Велике Запоріжжя, Нова Каховка, Ангарськ в СРСР, Нова Гута в Польщі, Острава-Поруба в Чехословаччині та ін.). Значно зріс благоустрій населених місць.
Особливого розвитку набуло житлове будівництво, а поряд з ним широко розгорнулося спорудження дитячих, учбових, побутових, лікувальних, санаторних, культосвітніх, наукових, видовищних, спортивних та ін. споруд. Соціалістичне с. г. створило сприятливі умови для планової реконструкції сіл, для забудови їх сучасними житловими будинками, дитячими садками, школами, лікарнями, клубами, господарськими спорудами тощо. Створення і розвиток будівельної індустрії зумовили перехід до індустріального будівництва, яке передбачає застосування уніфікованих типових елементів заводського виготовлення, прогресивних конструкцій (збірних залізобетонних, великоблочних, великопанельних, прокатних та ін.), комплексну механізацію будівництва, широке використання місцевих матеріалів і дальше здешевлення будівництва. Багаторічний досвід А. країн соціалістичного табору, особливо СРСР, виявився у створенні нових типів будівель і цілих населених пунктів, які своїм благоустроєм і архітектурою принципово відрізняються від будов капіталістичного періоду.
Виходячи з умов соціалістичного ладу і завдань будівництва комунізму, спираючись на будівельну індустрію і досягнення буд. техніки, керуючись художніми смаками соціалістич. суспільства і переосмислюючи класичну архітектурну спадщину, архітектори СРСР і країн народ. демократії успішно працюють над створенням нового, соціалістичного архітектурного стилю.
[ред.] Див. також
- Архітектура України
- Архітектура УРСР
Згідно з древньоримським архитектором Вітрувієм, архітектура ґрунтується на трьох началах: місцність, користь і краса, і лежить в певному гармонічному відношенні до пропорцій людського тіла. Перші архітектурні споруди з'явились раніше писемності.
[ред.] Архітектура як галузь людської діяльності
Аж до новітнього часу в різні історичні епохи різні елементи формули Вітрувія були головними, відповідаючи потребам свого часу (бароко, класицизм, готика, романський стиль та ін.). Останніми десятиліттями, після періоду модернізму (не плутати модерном), з розповсюдженням сучасних будівельних матеріалів та технологій, з кризою «єдиної епохи» і виникненням принципу різності культур, архітектурна форма майже незворотно стала відриватись від функції. Форма стала залежати не від матеріалу, як в часи Вітрувія, а від семіотичних претензій замовника чи автора-архітектора, і формула Вітрувія стала цікавити лише студентів і «класицистів». Розвивається в різноманітних стилях архітектура надзвичайно масштабно і поширено по всьому світі, особливо сьогодні цінується краса давніх звичаїв, їх модернізація у цьому напрямку.
[ред.] Професія
Як окрема професія (архітектор — «організатор простору») сягає древньоєгипетських «начальників будівництва», а саме — будівельників єгипетських пірамід.
В XX столітті архітектурна професія остаточно розділилась на дві гілки: на «об'ємне проектування» (яке займається проектуванням будівель — «об'ємів»), і «містобудування», що займається проектуванням великих міських районів чи конгломератів різної величини і різнофункціональних об'єктів. В кінці XX століття з містобудування, на стику соціології і загальної теорії систем, виділилась урбаністика як самостійна дисциплана, що має свої предметом місто і принципи міського розвитку.
[ред.] Мистецтво
В XX столітті архітектурний розвиток, що був стимульований цивілізаційною рефлексією, пішов шляхом симбіозу із суміжними галузями людської діяльності. «Архітектура як скульптура» породила Ґауді і ле Корбюзьє. Останній, в сою чергу, здійснив революцію в архітектурі, хоча, як і всі революції, не зовсім вдалу. «Архітектура як інженерія» породила функціоналізм і гай-тек' — напрямки в архітектурі. В зв'язку з крахом парадигми модернізм і кризою позитивізму, виник деконструктивізм (наприклад, Заха Хадід) як реакція на пропередній конструктивізм, і т. д.
[ред.] Нагороди у галузі архітектури
Видатні діячі в галузі архітектури нагороджуються Притцкеровською премією.
[ред.] Література
- Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957;
- Архітектура Української РСР за 40 років. К., 1957;
- История русской архитектуры. М., 1956;
- Советская архитектура 1917—1957. М., 1957;
- Всеобщая история архитектуры, т. 1, изд. 2. М., 1958, т. 2. М., 1949 [вид. продовжується];
- Шуази О. История архитектуры, т. 1—2. Пер. с франц. М., 1935—37.
