Пістоль
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пістоль — вид ручної вогнепальної зброї для стрільби однією рукою. П. походить від рушниці і є полегшеним її варіантом, що характеризується коротшим стволом і ложем, котре мало своєрідне завершення у вигляді нахиленого до низу руків’я. Для зручності утримування та витягання з кобури руків’я закінчувалось утовщенням “яблуком”.
Поширені за козацької доби були як колісчаті, так і кремневі (пізніше) замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу. Сам пістоль умовно можемо поділити на руків’я, казенну частину та ствол. Головною складовою казенної частини є замок, кремневий тип якого має такі складові деталі:
- 1 — замочна дошка, на котрій все кріпиться;
- 2 — курок (гачок), який складається з близько 5 елементів;
- 3 — бойова пружина, що має два “пера”;
- 4 — підогнивна двоперова пружина;
- 5 — поличка для пороху;
- 6 — кресало;
- 7 — бічна планка для кріплення полички — огнива — курка;
- 8 — пластинчата спускова пружина;
- 9 — угольник жорсткості куркової осі;
- 10 — спуск (2 — колінчастий).
У ранній вогнепальній зброї використовувались гноти, що були відомі ще й у 17 ст. Ствол пістоля міг мати як круглу, так і багатогранну поверхню (як правило — 8 граней). Кріпився ствол до дерев’яного (іноді залізного) ложа за допомогою металевих обіймиць (колець чи пластин). На стволі, як правило, мав бути приціл (але це не було обов’язковим), котрий складається з мушки і намушника. Мушка розміщається поблизу ствольного отвору на горі стволу, а намушник — на хвостовику. Іноді мушка могла бути відсутньою і її заміщав верхній край отвору ствола.
Товщина ствола є різною і коливається у межах 20-35 мм (казенна частина) та 15-20 мм (ствольний отвір). Іноді зустрічаються різновиди пістолів, у котрих навпаки ширшою є кінцівка ствольного отвору (майже у двічі), прототипом котрих є “мушкетон”. Такі пістолі застосовували для стрільби картеччю (як і відповідні рушниці). Довжина ствола також є різноманітною і коливається в межах 200-400 мм. Вага П. коливалась у межах 1 кг (вага ствола 300-600 гр). Ствол виробляли з високоякісної сталі. Особливо користувались попитом сталеві вироби із Німеччини та Дамаску.
П. як повноцінний різновид ручної вогнепальної зброї розвинувся в Західній Європі, звідки і походила значна частина стволів, котрими користувались козаки. Поряд із цим значного поширення набули П. східного походження (Турецького, кримського, кавказького і т. і.).
Розвивалось зброярство і в Україні. Окрім бойового призначення П. носили характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовними каміннями. Прикрашали як руків'я, так і люфи (в окремих випадках всю зовнішню поверхню, включаючи і замок). Особливо багато оздоблені П. вироблені Кубачинськими майстрами з Дагестану. Такими П. Часто користувались кубанські старшини і козаки протягом майже цілого 19 ст.
Щодо стрілецької амуніції запорожців, то вони як правило, носили за поясом по 2 П і ще 2 — у “кобурах” при сідлі. Така кількість П. свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з П. виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.
- Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Львів, 1990. — Т. 1. — С. 165;
- Аствацатурян Э. Оружие народов Кавказа. — М., 1995. — С. 46-50, 130-133.
