Скрипка
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скрипка, струнний музичний смичковий інструмент. Має 4 струни, які настроюються по квінтах (g, d1,a1,e2). З'явився біля середини XVI століття, прообразом послужила віола.
Зміст |
[ред.] Будова скрипки
Корпус скрипки має овальну форму з округлими виїмками з боків, створюючими «талію». Округлість зовнішніх контурів і ліній «талії» забезпечує зручність гри, зокрема у високих регістрах.
Верхня і нижня площини корпусу (деки) сполучені один з одним обичайками. Вони мають опуклу форму, утворюючи «зведення». Геометрія зведень визначає силу і тембр звуку.
Інший важливий чинник, що впливає на тембр скрипки, — висота обичайок.
Корпус покривають лаком різних відтінків. У верхній деці проробляють два отвори резонаторів — ефи (формою вони нагадують латинську букву f).
Окрім форми, на силу і тембр звуку смичкових інструментів значно впливає матеріал, з якого вони виготовлені, і склад лаку. В середині верхньої деки розташована підставка, через яку проходять струни, закріплені на струнотримачі (подгріфок). Струнотримач є смужкою чорного дерева, що розширюється у бік кріплення струн. Протилежний кінець його вузький, товстою струною у вигляді петлі він сполучений з гудзичком, розташованим на обичайці.
Всередині корпусу скрипки між верхньою і нижньою деками вставлений круглий дерев'яний штифт — дужка. Ця деталь передає коливання від верхньої деки до нижньої, забезпечуючи резонанс.
Гриф скрипки — довга пластинка з чорного дерева або з пластмаси. Нижня частина грифа прикріплена до закругленої і відшліфованої планки, так званої шийки.
[ред.] Прийоми гри на скрипці
Струни притискаються чотирма пальцями лівої руки на грифові (великий палець виключений). По струнах водять смичком, що знаходиться в правій руці скрипаля.
Від притиску пальцем струна коротшає і отримує більш високий звук. Струни, не притиснуті пальцем, називаються відкритими; гра по відкритих струнах позначається нулем, що ставиться над нотою.
Партія скрипки пишеться в скрипковому ключі. Діапазон скрипки — від g в малій октаві до c в четвертій октаві і вище. Від напівпритиску струни виходять флажолети. Деякі флажолетні звуки по своїй висоті йдуть далі позначеного вище діапазону скрипки.
Докладення пальців лівої руки називається аплікатурою. Вказівний палець руки називається першим, середній — другим, четвертий — третім, мізинець — четвертим. Позицією називається аплікатура чотирьох сусідніх пальців, що відстоять один від одного на тон або півтон. На кожній струні можна мати сім і більше позицій. Чим вище позиція, тим вона важча. На нижній двох струнах, грають переважно тільки до п'ятої позиції включно; а на вищих двох користуються вищими позиціями — від шостої до дванадцятої.
Способи ведення смичка мають великий вплив на характер і силу звуку і взагалі на фразіровку. На скрипці можна брати одночасно на сусідніх струнах дві ноти (подвійні струни), а не одночасно, але дуже швидко — три (потрійні струни) і чотири. Таке поєднання, переважно гармонійне, легше при порожніх струнах і важче без них.
Окрім гри смичком, користуються зачіпанням струн одним з пальців правої руки (pizzicato). Для ослаблення звуку користуються сурдиною — металевою, кістяною або дерев'яною пластинкою з виїмками в нижній частині для струн, яка приставляється до верхньої частини підставки або кобили. На скрипці легше грати в тій тональності, яка допускає найбільше застосування порожніх струн. Найзручніші пасажі — ті, які складені з гамм або їх частин.
[ред.] Походження і історія
Прототипами скрипки були арабський ребаб і німецька рота, злиття яких і утворило віолу. Форми скрипки встановилися до XVI століття; до цього віка і початку XVII відносяться відомі виготівники скрипок — сімейство Аматі. Їх інструменти відрізняються прекрасною формою і чудовим матеріалом. Взагалі Італія славилася виробництвом скрипок, серед яких скрипки Страдіварія і Гварнеріа в даний час цінуються надзвичайно високо.
Скрипка є сольним інструментом в XVII столітті. Першими творами для скрипки вважаються: «Romanesca per violino solo є basso» Маріні з Брешиі (1620) і «Capriccio stravagante» його сучасника Фаріна. Засновником художньої гри на скрипці вважається А. Кореллі; потім слідують Тореллі, Тартіні, Пьетро Локателлі (1693—1764), учень Кореллі, що розвинув бравурну техніку скрипкової гри.
[ред.] Майстри скрипок
 |
Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення. |
[ред.] Видатні скрипалі
- Нікколо Паганіні
- Йозеф Іоахим
- Генріх Венявській
- Фріц Крейслер
- Пабло Сарасате
- Ієгуді Менухин
- Леопольд Ауер
- Віктор Третяков
- Леонид Коган
- Давид Ойстрах
- Жак Тібо
- Гідон Кремер
- Яша Хейфец
- Максим Венгеров
[ред.] Див. також
[ред.] Скрипка в Україні
В Україні набула поширення з 17 століття і стала народним інструментом, увійшовши в народний ансамбль троїстих музик. Відомі українські скрипкові майстри — Т. Підгорний, В. Мочалов та ін.
 |
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
