Загадка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

За́гадка — (від «гадати» — думати, вгадувати) — жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі.

[ред.] Особливість З.

Загадка вживається не лише для активізації пізнавальних можливостей дитини (та й дорослих), практикованих етнопедагогікою, чи гуртової розваги, а й почасти містить у собі філософський зміст («Ой що росте без кореня, / А що біжить без повода, / А що цвіте да без цвіту?»), пов'язується із міфологічним світобаченням: «Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, сльози роняла; / Місяць бачив — не підняв, сонце встало і забрало» (роса).
Загадки характеризуються яскравою пластичною образністю, багатством алітерацій та асонансів, вишуканою поетичністю:

Через Дунай глибокий

Біг кінь білобокий,

Як упав, заіржав —

Білий світ задрижав (гроза, грім).

[ред.] Історія збирання З.

Збирання та видання загадок почалося у першій половині 19 ст.: Г. Ількевич «Галицькі приповідки і загадки» (Відень, 1841); О. Семеновський «Малороссийские и галицкие загадки» (К., 1851. — т. 1; 1872. — т. 2); М. Номис «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864); П. Чубинський «Труды этнографическо-статистической экспедиции...» (1877. — т. 1 — Вип. 2) та ін. І. Франко — автор першої, на жаль, незакінченої розвідки про українські загадки «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» («Зоря», 1884, ч. 15-20).
В українській фольклористиці загадка — мало вивчений жанр. Загадка не тільки вплинула на творчість окремих поетів, які написали відповідні авторські твори (Л. Глібов, Ю. Федькович, І. Франко, С. Васильченко), вона складає основу поетичних тропів — метафори, метонімії, оксиморону і т.п, що засвідчує лірика П. Тичини, Б.-І. Антонича, В. Голобородька, І. Калинця, Віри Вовк, М. Воробйова, М. Григоріва та ін.
Яскравий приклад загадки із поетичної спадщини В. Свідзинського, де вона набула високої художньої культури:

Під голубою водою

Живу я, живу...

Золотоокий рибак надо мною

Закидає сіть огневу.

Крізь принадливі очка — знаю —

Не раз, не два я промкнусь,

В баговінню садів погуляю,

А колись таки попадусь.

Спопеліє, застигне смутно

Жовтава зоря в імлі,

Ніч надійде нечутно

І не знайде мене на землі.

Загадка із поетичної спадщини Дмитра Білоуса:

  А відгадайте-но: що я таке?
  Всі хочуть, як народиться дитина,
  щоб я було красиве і дзвінке,
  бо носить все життя мене людина.
    (Ім’я)

[ред.] Література

• Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 276-277