Київське князівство
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
КИЇВСЬКЕ КНЯЗÍВСТВО – давньоруське удільне князівство. Виникло у 30-х рр. 12 ст. внаслідок феодальної роздробленості Київської Русі. До складу Київського князівства входили Київщина, Східна Волинь, Переяславщина. Центром був Київ. Переяслав, Канів, Черкаси, Остер, Овруч, Житомир, Чорнобиль, Мозир та інші міста були центрами окремих феодальних володінь, що перебували у васальній залежності від Київського князівства.
Основна територія Київської землі на Правобережжі Дніпра включала землі давнього Полянського і Деревлянського князівств, розселених в Пороссі «чорних клобуків» (берендеїв, торків, коуїв, турпеїв і печенігів) та Болохівську волость, яка з початку XIII ст. остаточно відійшла до Волині. На Лівобережжі до Київської землі відносилася тільки вузька смуга (10-15 км), яка простягалася від Десни до Корані, з центром у Сакові. Південний кордон землі пролягав вздовж Пороської лінії оборони від Володарева до Родня через Юр'єв (Білу Церкву), Торчеськ, Богуслав і Корсунь. На півночі до складу землі входили території басейну р.Уж з містами Ушеськ, Іскоростень, Овруч, Чорнобиль. Напевно сам кордон проходив по р.Словечній до її впадіння у Прип'ять, де пізніше пролягла межа між Київським і Мінським воєводствами. Західний кордон з Волинською землею пролягав по р.Случ. Кордони з Болохівською волостю, напевно, пролягали біля витоків Росі та Тетерева.
Київська земля роздробилася на рад уділів, якими як бенефіціями початково володіли молодші сини київських сюзеренів. З кінця XII ст. у більшості з них утвердилися князі із смоленської гілки Мономаховичів. Найпотужнішим з них було Овруцьке князівство. Княжі престоли також були у Вишгороді, Білгороді, Торчеську, Трипіллі та Каневі. Причому трипільські та канівські князі часто були васалами торчеських князів, а останні — не тільки київськими, але й волинськими васалами.
У 1240 р. Київське князівство захопили монголо-татари. З 1243 р. князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який мав у Києві свого намісника, а пізніше – Олександр Невський. З 1263 р. у Києві почали князювати нащадки владимирських князів.
Близько 1362 р. Київське князівство підпало під владу Великого князівства Литовського. Воно увійшло до його складу як васальне князівство. Династію руських Мономаховичів заступила династія литовських Гедиміновичів, першим князем якої був Володимир Ольгердович. Гедиміновичі проводили політику, спрямовану на захист автономії Київського князівства. Це викликало невдоволення литовського уряду, особливо після проголошення литовського князя Ягайла Ольгердовича польським королем (1386 р.).
У 1394 р. польсько-литовський уряд ліквідував Київське князівство. Замість князя у Київ було призначено литовського намісника. В 1440 р. під тиском місцевої феодальної знаті Київське князівство було відновлено, але 1470 р. знову ліквідовано. До Києва було призначено воєводою М.Гаштовта. Кияни двічі відмовлялися прийняти його, але місто було зайняте військом (1471 р.) і Київське князівство було перетворено на воєводство.
ДЖЕРЕЛА:
1.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
2.Рад. енциклопедія історії України.- К., 1970.- т.2.