Новоросія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця сторінка захищена. Її можуть редагувати тільки зареєстровані користувачі.

Новоро́сія (рос. Новоро́ссия) — історична назва території уздовж Азовского та Чорного морів, яка охоплює південну частину сучасної України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області) та південну частину європейської частини сучасної Росії (Краснодарський, Ставропольський край, Республіка Адигея, Ростовська область).

Назву Новоросія після знищення Запорозької Січі для земель Війська Запорозького та всіє Південної України ввів царський уряд. Вона була калькою з назви «Нова Греція», і вживалась за аналогією з назвою Малоросія. Цей термін виник у наслідок того, що на землях Південної України утворена була в 1764 р. Новоросійська губернія. До включення цих земель до складу Російської Імперії щодо них урядом Польсько-Литовської держави вживалась назва Дике Поле.

Незважаючи на те, що територія Півдня України була доволі щільно заселена українцями, після захоплення Російською Імперією в ході воєн із Кримським ханством і Османською Імперією, наприкінці 18 століття почалася «колонізація Новоросії» під керівництвом князя Потьомкіна, якому були дані для цього майже необмежені повноваження. Землі давалися російським поміщикам, що привозили із собою кріпаків з центральної Росії, німецьким, сербським та грецьким колоністам. Іноземних поселенців, українці сприймали, здебільшого, як осадників на їхніх землях. Однією з причин того були чималі привілеї, якими користувались іноземці. Згідно документу «План о заселении Новороссии…»: колоністи звільнялися від рекрутчини, їм було вільно продавати сіль і горілку, провадити внутрішню й зовнішню (з Росією, Кримом, Волощиною, Молдовою) торгівлю без сплати мита ^[1]. Чужинці, що мешкали у військових поселеннях і перебували на військовій службі, отримували щорічно 30 крб., запорожці ж (ті, що зголосилися до такої служби) – лише 12. І при цьому українське населення мусило ще «всіляко допомагати» іноземцям у колонізації. Цей «План» ніяк не враховував інтереси української людності; навіть більше – за ним виходило так, нібито Новоросія була «пустелею, без людей, звичаїв, права, де все потрібно було створювати наново». Проте, попри непривілейоване порівняно з іноземними колоністами становище саме українці, маючи абсолютну перевагу у чисельному відношенні, відігравали провідну роль у заселенні й освоєнні земель Півдня України. За дослідженнями В.П. Семснова-Тян-Шанського населення краю складалося в основному з українців (42,4 %) і росіян (31,8 %).^[2] Робилася також спроба оселити на цих землях єврейських колоністів. Було засновано багато нових міст, таких як Катеринослав (зараз Дніпропетровськ), Миколаїв, Херсон, Одеса, Новоросійськ.

При створенні Української РСР більша частина території, що мала назву Новоросії була включена в її склад. Кубань була включена до складу Російської СФРР, Шахтинський і Таганрозький округи Донецької губернії, де українці становили 71,5% від усього населення згодом були передані до РСФРР. 1954 року, враховуючи територіальну близькість, спільність економіки і тісні господарські зв'язки Кримська область була передана до складу України.