Святослав Ігоревич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Святослав на ювілейій монеті

СВЯТОСЛАВ ІГОРЕВИЧ (бл. 935 - березень 972) - Великий князь київський (княжив з 945, самостійно з 964по 972 рр.). Значно розширив територію Київської Русі, провадив активну зовнішню політику.

Матір'ю Святослава була княгиня Ольга. Батьком княжича Святослава був київський князь Iгор, який постійно воював з Диким полем, де кочували войовничі печеніги, i ходив у походи проти Візантійської імперії на її столицю Константинополь, що називався на Русi Царградом (Царгородом). За літописом ("Повість минулих літ") вже 946 р. юний Святослав сидів на коні і, навіть, пробував метнути списа.

Зміст

1 Родовід
2 Похід на хозар
3 Похід на Болгарію і Візантію
- 3.1 Напад печенігів на Київ (968)
4 Продовження війни з Візантією
- 4.1 Повернення і смерть князя Святослава
5 Діти
6 Джерела

[ред.] Родовід

4. Рюрик
	2. Ігор (~887 - † 945)
5. {{{мати_батька}}}
		1. Святослав (942 - † 03.972)
6. ?Володимир Болгарський
	3. Ольга (~903 - † 969)
7. {{{мати_матері}}}

[ред.] Похід на хозар

У 964 році князь Святослав Iгоревич здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки i Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам i підкорилися Києву.

Навесні наступного 965 року Святослав відправив хозарському кагану свое знамените історичне послання: «Иду на вы» (тобто «я йду на вас»). Хозарський каганат на той час займав територію Пiвнічного Кавказу, Приазов'я i Донських степів i представляв для Русi велику небезпеку. Археологи розкопали понад десяток хозарських фортець на берегах Дону, Сiверського Донця й Осколу - всі вони розташовувалися на правому, західному - тобто руському - березі. Отже, фортеці призначалися не для оборони кордону, а служили базами для нападу на Русь.

Пройшовши по ріці Оці на Волгу, а потім рухаючись донизу по великій ріці, через землі волзьких булгарів - данників хозар, - Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.

Головна битва руської раті з хозарами сталася десь в низов'ях Волги, на ближніх підступах до столиці каганату Iтілю. Руси йшли туди на лодіях, а руська i союзна печенізька кіннота - вздовж берега Волги. Лiтописець просто говорить про перемогу князя Святослава: "Переміг хазар". Далi князь Святослав повів своє військо вздовж берега Хвалинського моря на південь, до древньої столиці Хозарiї міста Семендера.

Вiд Семендера військо Святослава продовжило похід по передгір'ях Пiвнічного Кавказу. По шляху були розбиті аланські й касожські раті. Нове зіткнення з хозарами сталося у сильній фортеці Семiкара, побудованій для захисту сухопутного шляху до гирла річки Дон. Святослав вів руську рать за єдиним, тільки йому відомим, задумом. По шляху захоплювалися табуни свіжих коней для обозу. Наближався край хозарських володінь i узбережжя Сурозького моря.

Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець i розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава i були розчищені торгові шляхи на Схiд. Вiд каганату в цілості залишалася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. Тут знаходилася одна з найсильніших хозарських фортець - Саркел. Князь Святослав зі славою i багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила його мати, княгиня Ольга. Однак державні справи його мало цікавили - він бачив себе тільки на військовому терені.

[ред.] Похід на Болгарію і Візантію

Цього разу князь задумав почати велику війну проти Візантійськоi імперіі. Але спочатку здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, "бо ним тільки Русь плаває". Вiйськовi приготування у Києвi не стали секретом ні для жителів Херсонеса, ні для Константинополя. Візантійський імператор Никифор II Фока вирішив відкупитися від войовничих русичів. Він послав до князя Святослава знатного херсонесця патрикія Калокiра з величезними дарами - 15 центинаріями золота.

Метою дипломатичної місії Калокiра було перенацілення руського війська на дунайські береги, тобто на Болгарське царство. Його цар Сімеон, колишній бранець імператора, успішно воював з Візантіею. Однак раптова смерть не дозволила йому довершити розгром ненависної йому імперіі. Хоч новий болгарський цар Петро Короткий не становив серйозноі загрози Константинополю, там все ж вирішили позбутися можливого супротивника силами русичів.

Однак, у князя Святослава були власні плани. Він вирішив розсунути кордони Русi, зробити Болгарiю союзницею у майбутній війні з Візантією i задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю за прикладом князя Олега, який перебрався у Київ з Новгорода.

Візантійський імператор Никифор ІІ Фока торжествував, коли дізнався, що руський князь погодився був виступити у похід проти Болгарського царства. Один з найбільш знаменитих в історії правителів Візантії, наймайстерніший дипломат свого часу вів зі Святославом потрійну гру:

по-перше, відводилася військова загроза вторгнення русинів у херсонеську фему, житницю Візантійськоi імперіі;

по-друге, він зіштовхував лобами у військовому протистоянні дві найбільш небезпечні для Візантії країни - Київську Русь i Болгарське царство;

по-трете, нацьковував на знесилену у війні Русь кочівників-печенігів, щоб тим часом прибрати до своїх рук Болгарiю, знесилену у війні з Руссю.

У 967 році Святослав рушив до берегів Дунаю. Вiйсько русичів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на ладійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники - печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.

Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю i стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русичi зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була "середа" його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов'янської держави.

[ред.] Напад печенігів на Київ (968)

У той час у Києвi знаходилася старіюча княгиня Ольга, яка правила Руссю за сина, i троє синів Святослава. Навесні печеніги осадили Київ (це був перший набіг степових кочовиків на Київ) i стали спустошувати його околиці. Осадженим вдалося послати звістку про це у Переяславець.

Князь Святослав, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, i стрімко рушив по Дунаю, Чорномор'ю i Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русi - імператорські посланці запевняли їх у неможливості цього. Небезпека для печенігів була ще й у тому, що князь Святослав чудово знав тактику своїх нещодавніх союзників. Вiйсько Святослава з тріумфом увійшло в Київ. Дізнавшись про повний розгром печенігів, Візантійський імператор Никифор II Фока ще раз приклав руку до свого знаменитого трактату під назвою "Про зшибки з ворогом". У ті часи він був визнаним теоретиком в області військового мистецтва.

В 969 році померла княгиня Ольга. Поховав її Святослав так, як вона й бажала - за християнським звичаєм і дуже сумував за нею. Перед новим походом проти Візантії князь Святослав поділив свої землі між своїми синами - Ярополком (землі полян) - Київ, Олегом (землі древлян) та Володимиром (Новгород).

[ред.] Продовження війни з Візантією

Наприкінці 969 року несподівано помер болгарський цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир i союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ i більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу, який не зазіхав на їхні свободи i права.

Тим часом у Константинополі стався палацовий переворот, i Никифор ІІ Фока був убитий змовниками. Новим імператором став відомий полководець Іоанн Цимісхий (Цімісхій), який прославив своє ім'я перемогами в Малiй Азії. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу - йти з Болгарii на Русь він не збирався.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий викликав з Константинополя найбільш досвідчених полководців Візантії: Варда Склiра i переможця арабів патриція Петра. Він наказав їм готуватися до війни проти князя Святослава. Тому стало відомо про військові приготування візантійців, i він сам пішов в похід на Царгород.

Навесні 970 року військо русинів стрімко перетнуло болгарську землю i Балканськi гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Відтак війна увійшла у візантійську провінцію Фракію.

Пiд Аркадiополем i сталася перша битва Святославова війська з візантійським, яким командував Варда Склір. Iмператорська армія зазнала значних втрат, а її ватажок разом із залишками своїх полків зачинився в аркадіопольській фортеці. Святослав же спрямував частину своїх загонів від осадженого міста у сусідню Македонію.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий перехитрив князя, давши йому велику данину. Вiйсько русичів, іхні союзники болгари, угорці й печеніги залишили Фракiю i Македонію. Візантійська імперія отримала мир, щоб підготуватися до нової війни.

Навесні 971 року імператор на чолі двох тисяч "безсмертних" урочисто виступив в похід зі своєї столиці. В Адрiанополі його чекала величезна візантійська армія. Швидко подолавши Балканськi гори, імператорські полки несподівано з'явилися перед стінами болгарської столиці Преслави i осадили її. У місті знаходився загін русичів під командуванням воєводи Свенельда. Разом з болгарськими дружинниками чисельність захисників міста становила лише 8,5 тисяч чоловік.

23 квітня імператор Іоанн Цимісхий, здійснивши стрімкий марш, підійшов до міста-фортеці Доростол. Однак першу битву під його стінами русичі у візантійців виграли, знищивши із засідки великий передовий загін малоазіатських вершників. Та це не зупинило імператорську армію, яка розміреним кроком виходила на велику рівнину перед Доростолом.

Зустріч Святослава з візантійським імператором Цимісхієм на березі Дунаю

Однак там візантійців вже чекали русичі: піші воїни оточили кріпосні стіни щільним строєм, прикрившись червленими щитами i виставивши уперед списи. Іоанн Цимісхий погодився на битву, наказавши почати загальну атаку. Однак воїни Святослава зуміли відбити навіть таранний удар важко озброєної панцирної візантійської кінноти. На цьому битва закінчилася: візантійці відійшли в свій табір, русичі - за кріпосні стіни. Почалася облога Доростолу, яка тривала з 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей час осаджені втратили загиблими i померлими від хвороб 15 тисяч чоловік, а іхній противник - 15-20 тисяч убитими в численних сутичках під кріпосними стінами.

На третій день облоги, 26 квітня, князь Святослав знову вивів своє військо в поле. Русини билися в пішому строю i простояли на рівнині всю ніч, однак візантійці не зважилися продовжити битву. Остання битва під стінами Доростолу сталася 22 червня. Князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу у разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. Удар пішого війська русичів був настільки сильний, що візантійська Армія стала відступати до облогового табору.

У такій критичній ситуаціі імператор Іоанн Цимісхий особисто повів в атаку полк ««безсмертних», кращу частину своєї армії. Битва припинилася найнесподіванішим чином - вибухнула сильна гроза, піднявся шквальний вітер i почалася злива. Русичi, закинувши за спину щити, по сигналу труби повернулися в фортецю. Пiсля цієї демонстрації сили руського війська князь Святослав на наступний день почав переговори з імператором Iоанном Цимiсхієм. От як описує візантійський історик Лев Діакон, що був учасником переговорів візантійців і русів, цю зустріч:

„Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні;
він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не
відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава)
зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, 
з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий,
з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього 
була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – 
ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші 
частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. 
В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена
карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла
і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. 
Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором 
про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами.“

Візантійці були раді такому виходу війни: русичі по своїй волі залишали Болгарiю i йшли на Русь, забезпечені продовольством на зворотний шлях. Було видано по дві міри хліба на кожного з 22 тисяч руських воінів.

[ред.] Повернення і смерть князя Святослава

Умови відходу руського війська з берегів Дунаю були почесними. Однак, перш ніж князь Святослав з'явився в гирлі Дунаю, в кочовища печенігів прибув повноважний посол візантійського імператора єпископ Феофiл. Він добре заплатив степовим вождям за напад на князя Святослава, який повертався на Русь.

Припливши на човнах на «острови Русiв» у гирлі Дунаю, військо Святослава розділилося. Кінну дружину очолив воєвода варяг Свенельд, i вона рушила по степах i лісах на Київ. Воєвода Свенельд переконував Святослава: «Обiйди, княже, пороги на конях, бо стоять біля порогів печеніги». Але гордий воїн не захотів обійти небезпеку.

Ладійний флот рушив вгору по Дніпру, маючи на суднах велике число поранених i хворих воїнів. Бiля дніпровських порогів Святослав зрозумів, що йому не прорватися крізь печенізьку кінноту. I він наказав повернути назад, щоб перезимувати на островах в Бiлобережжi. Але зимівля була надзвичайно важкою - харчуватися доводилося переважно однією рибою без солі.

Навесні 972 року князь разом з воїнами, які залишилися живими після зимівлі знову рушив вгору по Дніпру. Воєводу Свенельда з обозами i кінними дружинами він так i не дочекався. На дніпровських порогах Святослава вже чекали печеніги на чолі зі своїм князем Курею. Подробиці останнього бою Святослава Iгоревича історіі невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Куря з його черепа зробив святковий кубок з якого частував самих шанованих гостей.

Іншу версію вбивства запропонував відомий сходознавець Лев Ґумільов. Згідно з нею, змову влаштував старший син князя Ярополк, що, мабуть, стояв на чолі київських християн, і таким чином позбувся свого впливового супротивника. «Зв'язковим» змовників з Курею міг стати київський воєвода Претич, що кілька років перед тим став побратимом Курі («Кур» у перекладі з тюркської означає одноокий).

Свенельд прорвався до Києва.

Попередник:	Великий князь Київський	Наступник:
Ольга	Великий князь Київський	Ярополк