Слина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Слина́ — це змішаний секрет усіх слинних залоз, в'язка, злегка замутнена рідина (99,5% Н2О), рН якої коливається в межах 5,8-7,4 (до 7,8 при інтенсивній салівації). Сухий залишок складають неорганічні (хлориди і гідрокарбонати, фосфати і інші солі натрію, калію, кальцію й ін.) й органічні (амілолітичні ферменти, білки, вільні амінокислоти, сечовина, аміак, муцин, креатинін і ін.) речовини. За добу у людини в середньому виділяється 0.5—2 л слини, із яких до 30% виробляють привушні залози. Слина зволожує харчову грудку, що сприяє ковтанню. Альфа-амілаза слини людини здатна активно гідролізувати вуглеводи з утворенням декстринів, а далі дисахаридів і частково глюкози. Слина має бактерицидні властивості (за рахунок наявності лізоциму), містить гормон калікреїн (є вазодилятатором). Крім того, привушна слинна залоза виробляє фактор росту епітеліальної тканини, а підщелепова — продукує інсуліноподібний білок. Слиновидільні центри довгастого мозку включають верхнє слиновидільне ядро, зв'язане з підщелеповою і під'язиковою залозами і нижнє — з привушною залозою. В регуляції - слиновиділення бере участь гіпоталамус, лімбічна система мозку та кора великих півкуль.
[ред.] Слина у народній медицині
Використання землі, слини було відомим засобом народної медицини. У народній медицині були відомі і дезинфекційні властивості слини. Так, шматок гадючої сухої шкіри рекомендувалося добре зволожити «слиною чловечою» і прикладати «на всякіє рани, которіє рихло гоить», а також при укусах змії або скаженої собаки; слину мішали із попілом і застосовували для лікування лишаю.
[ред.] Див. також
Література: Лікарські та господарські порадники XVIII ст. / Підг. В. А. Передрієнко.— К., 1984,—С. 58, 60.
Джерело:
Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |