Єрусалимське королівство
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|||||
| Столиця | Єрусалим, пізніше Акра | ||||
| Офіційна мова | Латинська, Французска, італійська, інші західні мови, грецька і арабська також були широко поширені | ||||
 |
|||||
Єрусалимське королівство — християнске королівство, що виникло в Леванті в 1099 році після завершення Першого Хрестового походу. Воно було знищене в 1291 році з падінням Акри.
Зміст |
[ред.] Заснування і рання історія
Королівство було створене після захоплення хрестоносцями Єрусалима в 1099 році. Готфрід Бульонський, один з лідерів Першого Хрестового походу, був обраний першим королем. Він відмовився прийняти цей титул, не бажаючи носити королівський вінець там, де Спаситель носив терновий, натомість він прийняв титул Advocatus Sancti Sepulchri («Захисник Гробу Господнего»). Готфрід помер наступного року, його брат і спадкоємець Балдуїн I не був таким благочестивим і відразу прийняв титул «Король Єрусалимський».
Балдуїн вдало розширив королівство, захопивши портові міста: Акру, Сідон і Бейрут, а також утвердів свій сюзеренітет над державами хрестоносців на півночі — графством Едесса (ним же заснованим), князівством Антиохія і графством Тріполі. При ньому збільшилася кількість жителів — латинян, що прийшли з Ар'ергардним Хрестовим походом, а також з'явився латинський патріарх. Італійські міста-держави (Венеція, Піза і Генуя) почали грати важливу роль в королівстві. Їх флот брав участь в захопленні портів, де вони отримували свої квартали для торгівлі.
Балдуїн помер в 1118 році і не залишив спадкоємців, його наступником став його кузен Балдуїн де Бурк, граф Едеський. Балдуїн II також був здатним правителем, і, хоча він кілька разів протягом правління потрапляв в полон до сельджуків, кордони держави розширювалися, а в 1124 був узятий Тір.
[ред.] Життя в королівстві
Латинське населення королівства було завжди малим, незважаючи на стійкий потік поселенців і нових хрестоносців. Більшість учасників Першого Походу просто повернулися додому. Під владою королівства зниходилося значно більше мусульман, греків та сирійців. Нове покоління, що народилося і виросло в Леванті, вважало Святу Землю своєю батьківщиною, об'єднавши багато культурних рис різних народів. Багато франків вчилися говорити на грецькій та арабській мові, часто вступали у шлюби з християнами місцевого походження (греками, сирієцями або вірменами) і з конвертованими на християнство мусульманами.
Як писав Фульхерій Шартрський: «Ми, жителі Заходу, стали жителями Сходу; той, хто був римлянином або франком, перетворився тут на галілеяніна або мешканця Палестини; той, хто проживав в Реймсі або Шартрі, бачить себе городянином з Тиру або Антиохії».
Важливим джерелом інформації про цей період є хроніки Фулшера, учасника Першого Походу, який продовжував їх до 1127 року. Інші хроніки включають записи паломників, які зібрані разом «Суспільством текстів палестинських Паломників» (Лондон, 1884-), «Recueil de voyages et mémoires», виданому французьким географічним суспільством (Париж, 1824-66), «Recueil de voyages et de documents pour servir à la géographie» (Париж, 1890-). Іншими джерелами інформації є праці Вільгельма Тірського і мусульманського письменника Усами ібн Мункиза.
[ред.] Політична структура
Устрій багато в чому ґрунтувався на феодальних порядках тодішньої Західної Європи, але з багатьма важливими відмінностями. Королівство розташовувалося на невеликій території, земель, придатних для сільського господарства, було небагато. З давніх часів в цьому регіоні вся економіка сосредотачивалась в містах, на відміну від середньовічної Європи. Феодали, що володіли землями, вважали за краще жити в Єрусалимі та в інших містах. Як і в Європі, барони мали васалів, при цьому будучи васалами короля. Сільське господарство ґрунтувалося на мусульманському варіанті феодальной системи — iqta (система наділів), цей порядок не був змінений.
Оскільки знатні сеньйори більше жили в Єрусалимі, чим в провінції, вони мали набагато більший вплив на короля, чим це було в Європі. Знатні барони складали Вищу раду, одну з ранніх форм парламенту в Західній Європі. Рада складалася з єпископів і впливових баронів, відповідала за вибори короля, надання грошей королеві, мобілізацію армії.
Недостача військ в значній мірі компеніровался створенням духовно-рицарських орденів. Ордени тамплиерів і госпитальерів були створені в перші роки королівства і часто замінювали баронів в провінції. Їх лідери знаходилися в Єрусалимі, жили у величезних замках і часто купували землі, які барони не могли захистити. Ордени знаходилися безпосередньо під папскім управлінням, а не королівським; вони були в значній мірі самостійні і не були зобов'язані нести військову повинність, проте, на ділі, брали участь у всіх головних битвах.
[ред.] Демографія
В 13-м сторліття Джон Ібелін склав перелік феодальних маєтків і число лицарів, що належали кожному з них, на жаль, цей перелік ймовірно відображає королівство 13-го століття, а не 12-го, і не надає ніякої вказівки на розмір неблагородного, нелатинського населення. Спочатку королівство було фактично позбавлене лояльного підвладного населення і мало лише небагатьох лицарів службовців, які б слідкували за виконання законів те наказів королівства. Проте, оскільки до королівства активно прибували представники європейських торгових фірм і лицарі військових орденів, справи королівства скоро покращилися. Подальша імміграція продовжувалася протягом якогось часу та збільшила франкське населення королівства до приблизно 25-35 % у 1180-х. Багато мусульман, що втікли одразу після завоювання, також повернулися до королівства, зі сходу прибували й інші іммігранти.
Хоча мусульмани, євреї та православні фактично не мали ніяких прав в сільській місцевості, де вони були теоретично властивістю лорда-хрестоносця, який володів землею, толерантність для іншої віри була взагалі вища, ніж у будь-якому іншому місці на Близькому сході. Греки, сирійці та євреї продовжували жити як вони жили до того, під владою своїх власних законів і судів, просто їх колишні мусульманські повелителі були замінені хрестоносціми та мусульмани преєдналися до найнижих рангів суспільства. Раїс, лідер мусульманського або сирійського суспільства, був свого роду васалом до дворянина, який володів землею, але тому що лорд-хрестоносець часто був відсутнім, раїси та їх суспільства мали певну автономію. У містах мусульмани і правослані були вільні, хоча ніяким мусульманам не дозволяється жити безпосередньо в Єрусалимі. Проте, вони були другокласними громадянами і не грали ніякої ролі в політиці або законотворчої діяльності, і не бралися до військової служби. Так саме й італійці не несли ніяких повинностей, не зважаючи на мешкання в портових містах.
У будь-який час в Королівстві також існувала невідома кількість мусульманських рабів. Христични, як католики, так і православні, не могли бути рабами згідно закону, але ця доля була звичайною для мусульманських військовополонених, оскільки те ж саме робилося з християнськими полоненими, захопленими мусульманами. Втеча була ймовірно не важкою і збіглі раби завжди були проблемою, але єдиним законним засобом звільнення була конвертація до християнства.
Були багато спроб привернути поселенців з Європи, які б економічно звільнили Королівство від залежності від арабовського, сирійського і грецького населення, але значна імміграція і колонізація були за межами можливостей середньовічної Європи. Тому, хоча франкське сільське населення і зростало, воно залишалося відносно малим, і армії хрестоносців також прагнули бути малими, набраними з франкського населення міст. Це означало, що меншина уродженців заходу повинні були управляти великим та нелояльним населенням арабів, греків та сирійців.
Після втрати Єрусалиму в 1187 році, фактично все населення Франків і італійців втекло назад до Європи. Повторне захоплення середземноморського узбережжя протягом Третього Походу, дозволило відновити франкське населення берегових міст. Міста, що залишилися, мали більш гомогенне західне католиуьке населення, і у залишку Королівства населення було переважно франкським та італійським.
[ред.] Економіка
Переважання в області міст і присутність італійських торговців привели до розвитку економіки, яка була більш комерційною, ніж сільськогосподарською. Палестина завжди була перетином торгових шляхів; тепер торгівля розповсюдилася і на Європу. Європейські товари, наприклад, текстиль з Північної Європи з'явилися на Ближньому Сході і в Азії, тоді як азіатські товари транспортувалися назад в Європу. Італійські міста-держави отримували величезний прибуток, що вплинуло на їх розквіт в наступні століття.
Єрусалим також збирав гроші в вигляді дані, спочатку від берегових міст, які ще не були захоплені, і пізніше від інших сусідніх держав, таких як Дамаск і Єгипет, які хрестоносці не могли завоювати. Після того, як Болдуін I розширив сою влади над Трансіорданією, Єрусалим також отримував дохід від оподаткування мусульманських караванів, що проходили з Сирії до Єгипту або Аравії. Грошова економіка Єрусалиму означала, що частково проблема людського ресурсу могла бути виришена через привернення найманців, практика незвичайна в середньовічній Європі. Найманці могли бути як хрестоносцями, так і мусульманськими солдатами, зокрема знамениті туркопольці.
[ред.] Освіта
Єрусалим був центром освіти в королівстві. При церкві Священної Могили існувала велика школа, відносне багатство класу торговців означало, що їх діти могли бути виховані там разом з дітьми знаті — можливо, що Вільгельм Тирський був однокласником майбутнього короля Болдуіна III. В школі церкви Священної Могили викладали основні навики читання і письма латиною, але вищу освіту доводилося отримувати в одному з університетів Європи: створення університету було неможливим в культурі Єрусалиму хрестоносців, де війна була значно більше важливою, ніж філософія або теологія. Проте, дворянство і більшість франкського населення мали високий рівень письменності: було багато адвокатів і клерків, а вивчення закону, історії та інших академічних наук були улюбленим проведенням часу королівського сімейства і дворянства. Єрусалим також мав обширну бібліотеку не тільки стародавніх і середньовічних латинських робіт, але і арабської літератури, багато з якої було очевидно захоплене від Усами ібн Мункиза і його оточення протягом набігу 1150-х. Церква Священної Могили також містила королівські рукописні майстерні, де вироблялися офіційні документи королівства. За винятком латинської мови, стандартної письменної мови середньовічної Європи, простий народ Єрусалиму хрестоносців також розмовляв народними формами французької і італіцської мов, грецька, вірменська та арабська також були дещо поширені серед франкських поселенців.
[ред.] Мистецтво і архітектура
В самому Єрусалимі найбільшим архітектурним проектом було розширення Храму Гробу Господнього у західному готичному стилі. Це розширення об'єднало всі окремі гробниці в однієї будівлі та було було завершене у 1149 році. За межами Єрусалиму, головним елементом будівництва були замки і фортеці: Крак і Монреаль в Трансіорданії та Ібелін біля Яффи — лише кілька з великого числа цих замків.
Мистецтво держави хрестоносців було сумішшю західного, візантійського, і ісламського стилів. У головних містах існували бані, водопровід та інші передові гігієнічні споруди, яких так не вистачало у всьому світі. Передовим прикладом мистецтва хрестоносців може вважатися Псалтир Мелісенди, що зараз знаходиться у Британській бібліотеці, ілюмінований рукопис створений між 1135 і 1143 роками, та лепні Назаретські капітелі. Живопис і мозаїки були популярними формами мистецтва в королівстві, але багато з них знищили мамлюки в 13-м сторіччі, тільки найміцніші фортеці витримали це нашестя.
[ред.] Середина 12 століття
[ред.] Царствування Мелісенди та Другий Хрестовий Похід
Балдуїну II успадковувала його дочка Мелісенда, яка правила разом з своїм чоловіком Фульком Анжуйським. Під час їх царювання був досягнутий найбільший культурний і економічний розвиток, символ якого — псалтир Мелісенди, замовлений королевою між 1135 і 1143 роками. Фульк, знаменитий полководець, зіткнувся з новим небезпечним ворогом — атабеком Мосула Зенги. Хоча Фульк вдало протистояв Зенги протягом свого правління, Гійом Тірський критикував його за погану організацію охорони кордонів. Фульк помер на полюванні в 1143 році. Зенги скористався цим і захопив графство Едесса в 1146. Королева Мелісенда, що стала регентом при своєму синові Балдуїні III, призначила нового коннетабля Манассе Д'Ієржа, який очолив армію після смерті Фулька. У 1147 році до королівства прибули учасники Другого Хрестового походу.
Зустрівшись в Тріполі, лідери хрестоносців, король Франції Людовик VII і король Німеччини Конрад III, вирішили атакувати дружнє королівство Дамаскський емірат, як найуразливішого супротивника, не зважаючи на договір між Дамаском і Єрусалимським королівством. Це було повною суперечністю порадам Мелісенди і Манассе, які вважали головним супротивником Алеппо, перемога над яким давала можливість повернути Едессу. Хрестовий похід закінчився в 1148 році повним провалом після значної поразки під Дамаском.
[ред.] Альянс з Візантією
Мелісанда управляла країною як регент, поки її власний син Балдуїн III не звалив її уряд в 1153 році, але вже наступного року він призначив її регентом і головним радником. Балдуїн III відібрав Аскалон у Фатимидів, останній єгипетський аванпост на палестинському узбережжі. В той же час загальне положення держав хрестоносців погіршало, оскільки Нур-ад-дін захопив Дамаск і об'єднав мусульманську Сирію під своєю владою.
Уряд Балдуїна почав стикатися із значними труднощами. Він стражджав від хронічної нестачи людей та ресурсів для захисту королівства, а допомога з Заходу майже зникла. У пошуках альтернативних союзників, Балдуїн звернувся за допомогою до візантійського імператора. Для укріплення захисту королівства проти зростаючих мусульманських сил, він заключив перший прямий альянс з Візантійською імперією в історії королівства, оженивши Теодору Комену, племінницю імператора Мануеля I Комненуса. Мануель, у свою чергу, також оженив кузину Бардуїна Марію. Як писав історик Вільгельм Тірський, Балдуїн сподівався що Мануель зможе «за рахунок власного достатку полегшити долю королівства і змінити його бідність на достаток». Хоча Болдуін помер бездітним в 1162 році, через рік після своєї матері Мелісенди, королівство перейшло до його брата Амальріка, який відновив альянс з Візантією. Значення альянсу було продемонстроване в 1164 році, коли хрестоносці потерпіли дуже серйозну поразку у Харімській битві під стінами Антіоха. Принц Антіохський, Богемунд III потрапив у полон до Нур-ад-Діна разом з іншими впливовими баронами. Оскільки Амальрік на той момент був у поході далеко на півдні, Антіох міг потрапити до рук Нур-ад-Діна. Імператор Мануель негайно відправив значну візантійську армію до Антіоха, яка змусила Нур-ад-Діна відступити. Мануель також заплатив викуп, щоб звільнити принца Антіохського. Так новий альянс вперше уберіг королівство від лиха.
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
