Австралійський пелікан
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Австралійський пелікан | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
|
Австралійський пелікан (Pelecanus conspicillatus)
Зміст |
[ред.] Загальні дані
Австралійський пелікан є найбільшим на цьому континенті птахом, що літає. Розмах крил в нього від 2.5 до 3.4 метри; вага від 5 до 6.8 кг (зареєстрований рекорд – 8.2 кг); довжина тіла 1.6 – 1.9 метри; довжина дзьоба 40-50 см (цей вид занесений до Книги Рекордів Гінеса як птах, у якого найбільша довжина дзьоба відносно довжини тіла); нижня щелепа складається з двох тонких та рухливо сочленованих кісток, до яких кріпиться піддзьобовий міхур. Цей шкіряний міхур під дзьобом вміщує 9-13 літрів води. Скелет австралійського пелікана надзвичайно легкий (завдяки порам та повітряним „кишеням” всередині кісток), і складає менш ніж 10% загальної ваги тіла. Звичайні звуки, що видає цей пелікан – глибокий грудний рокіт чи бурботіння. В дикій природі цей птах живе в середньому 10-25 років. У австралійського пелікана спостерігається статевий диморфізм: самці дещо більші за самок. Очі в австралійських пеліканів кoричневі з білою окантовкою. На відміну від усіх інших сучасних видів пеліканів, ділянка оголеної шкіри навколо ока у австралійського пелікана відокремлена від оголеної шкіри основи дзьоба пір’яною перемичкою, утворюючи своєрідні „окуляри”, які є діагностичною ознакою виду (див. порівняльну фотографію ліворуч).
[ред.] Розповсюдження
Австралійський пелікан зустрічається практично на всій території Австралії, Папуа-Нової Гвінеї та в західній Індонезії. Поодинокі зальоти зареєстровані в Новій Зеландії та на різних островах заходу Тихого океану (Палау, архіпелаг Фіджі та ін.) В Австралії цей пелікан може бути знайдений як на прісних водоймах, так і на морських узбережжях, болотах, в естуаріях, на внутрішніх тимчасових водоймах (оз. Ейр та ін), прибережних островах та в заплавах річок.
[ред.] Харчування
Загалом австралійський пелікан може споживати до 9 кілограмів їжі на день.
[ред.] Об’єкти харчування
Основним харчовим об’єктом австралійського пелікана є риба. Але цей вид птахів відомий як вкрай неспеціалізований в плані харчування. Тому, окрім риби, він також може застосовувати для харчування численний список водяних організмів, таких як ракоподібні, пуголовки та дорослі амфібії, і навіть невеликі черепахи. Ці пелікани з готовністю приймають „підкормку” від людей, тому в їхній дієті останнім часом було зареєстровано багато незвичайних речей. При нестачі кормових ресурсів, за деякими спостереженнями, Австралійські пелікани можуть ловити, вбивати та поїдати навіть чайок та каченят. Чайок пелікани тримають під водою до тих пір, доки вони не захлинаються, а потім поїдають в напрямку з голови. Також австралійські пелікани можуть відбирати здобич в інших птахів.
[ред.] Пристосування для харчування
Найважливішу роль в харчовій поведінці австралійського пелікана грає дзьоб з піддзьобовим міхуром. Дзьоб пелікана є дуже чутливим, і задопомогою його птах може знаходити рибу (або інші харчові об’єкти) в каламуьній воді. Для утримання слизької здобичі на дзьобі є загнутий донизу „гачок” (на кінці верхньої щелепи). Коли здобич впіймана, пелікан манипулює нею таким чином, щом вона розвернулась головою вниз в напрямку його горла, а потім ковтає, супроводжуючи ковток різкими посмикуваннями голови.
Піддзьобовий міхур ніколи не викростовується для зберігання їжі, а тільки як ємкість для її короткотермінового утримання. Пелікани занурюють дзьоб під воду, використовуючи міхур як ловчу сітку. Коли що-небуть потрапляє до міхура, пелікан закриває дзьоб та притискає його до грудей. Це витискае воду з дзьоба та дозволяє перевести здобич в позицію, придатну для ковтання. Також пелікани, що мешкають на солоних водоймах, можуть використовувати піддзьобовий міхур дла збирання дощової води для пиття. Австралійський пелікан може харчуватись поодинці, але частіше птахи збираються в харчові стаї. Часом такі стаї можуть бути досить великі: так, є відомості про стаю австралійських пеліканів, що складалася більш ніж з 1900 птахів. При харчуванні пелікани працюють узгоджено, оточуючи стаю риби та заганяючи її на мілину, для чого використовують занурені під воду відкриті дзьоби та удари по воді крилами. Є також поодинокі непідтверджені відомості про те, що австралійський пелікан може ловити рибу, пікируючи на неї з повітря, як це звичайно роблять бурий та перуанський пелікани.
[ред.] Міграції
Австралійський пелікан є високомобільним птахом, який здатен переміщуватись на великі відстані в пошуках придатних водойм та харчових ресурсів. Австралійський пелікан не здатний на довгостроковий маховий політ, але, завдаючись до паріння, може перебувати в повітрі безперервно більш ніж 24 години, покриваючи при цьому сотні кілометрів. У вільному польоті ці птахи досконало використовують термальні потоки воздуха для підйому та наступного підтримання оптимальної висоти польоту. Звичайно австралійські пелікани літають на висоті близько 1000 метрів, але були зареєстровані випадки їхнього підйому до 3000 метрів. Переміщуючись в парінні від одного термального потоку повітря до іншого, пелікани можуть покривати великі відстані з мінімальними зусиллями, розвиваючи швидкість до 56 кілометрів на годину.
[ред.] Розмноження
Для розмноження австралійські пелікани утворюють колонії чисельністю до 40000 особин. Звичайно такі гніздові колонії розташовуються на островах або на ізольованих ділянках узбережжя. До гніздування автралійський пелікан може вдаватись в будь-який період року залежно від погодних умов. Найважливішим лімітуючим фактором при цьому є кількість опадів.
[ред.] Шлюбна поведінка
До розмноження пари приступають після досить тривалого залицяння. Від двох до восьми самців переміщуються слідом за самкою по території колонії, погрожуючи один одному та намагаючись звабити увагу самки шляхом гойдання відкритими дзьобами. Також самці в цей час можуть підбирати невеликі об’єкти, такі як палички або сухих рибок, які вони підкидають у повітря та знову ловлять, повторюючи це по декілька разів підряд. Пелікани обох статей під час залицяння можуть вдаватись до „аплодисментів”, коли вони хлопають дзьобом кілька разів на секунду, завдяки чому по піддзьобовому міхуру пробігають швидкі волни, як по флагу під час сильного вітру (див. фотографію праворуч). По ходу залицять потенційні кавалери відходять від самки один за одним, і в решті-решт, після гонитви на землі, воді і в повітрі, біля самки залишається тільки один самець, якого вона веде до місця будівництва гнізда. Під час шлюбного періоду кольорова гама дзьоба та міхура пеліканів зазнає сильних змін. Передня половина дзьоба стає яскраво-рожевою, в той час як шкіра міхура біля горла набуває хромово-жовтого розцвічення. Деякі ділянки в верхній частині та в основі дзьоба набувають кобальтово-синього кольору, і з’являється діагональна чорна смуга від основи дзьоба до вершини. Такі зміни кольорів тривають недовго, і інтенсивність розцвічення різко падає з початком насиджування.
[ред.] Гніздування
Гніздо австралійського пелікана являє собою заглиблення в землі, яке готує самка. Вона вискрібає ямку, використовуючи ноги та дзьоб, і вистілає її рослинними рештками та старим пір’ям. Через 2-3 дні після того, як гніздо готове, самка відкладає 1-3 яйця, з проміжком до шести (в середньому-2-3) днів між кожним. Насиджування починається з першого яйця, і в ньому беруть участь обидва батьки. При насиджуванні пелікани закатують яйця на лапи. Насиджування відбувається протягом 32-35 діб. Перше пташеня зазвичай помітно більше за інших. Воно отримує більшу частину їжі і може навіть атакувати та вбивати пташенят, що вивелись після нього. Дослідження, проведені Королівським Зоологічним товариством Південної Австралії показали, що така асинхронність виведення пташенят є важливим адаптивним механізмом, який впроваджує „страховку” на випадок загибелі першого пташеня. Нещодавно виведені пташенята австралійського пелікана мають великий дзьоб, великі випуклі очі, і шкіру, яка виглядає як мілкозернистий пластик. Шкіра навколо очей поцяткована темними плямками різної яскравості, а колір очей пташенят може варіювати від практично білого до темно-коричневого. Ці варіації допомагають батькам відрізнити своє пташеня серед сотень інших під час годування. Пташенята покидають гніздо у віці від 10 до 20 днів, і приєднуються до відносно однорідних груп чисельністю до 100 особин, що називають „яслами”. В „яслах” вони проводять до двох місяців, і наприкінці цього періоду стають здатними до польота і фактично самостійними.
[ред.] Небезпеки та лімітуючі фактори
Найбільшим природним лімітуючим фактором для австралійського пелікана є ступінь забезпеченності придатними для життя водоймами. Так, наприклад, під час заповнення водою западини озера Ейр в 1974-1976 роках майже вся популяція австралійського пелікана була сконцентрована в цьому районі, а на узбережжях континенту спостерігались лише поодинокі особини. Коли ж озеро Ейр знову висохло, стаї пеліканів швидко повернулись на морські узбережжя, а окремі групи в той рік спостерігались на зальотах в Новій Зеландії, на острові Різдва та архіпелазі Палау. Найбільшою антропогенною небезпекою для австралійських пеліканів вважаються гачкові знаряддя рибної ловлі. Гачки пошкоджують шкіряний міхур пелікана, що часто призводить до загибелі птаха.
[ред.] Різне
Австралійський пелікан має в Австралії помітну популярність. Зокрема, його зображення використовується на австралійських поштових марках. Також австралійський пелікан в Австралії є популярним прототипом для дитячих іграшок.
[ред.] Інші фотографії Австралійського пелікана
 |
 |
 |
 |
[ред.] Інші види пеліканів
Рожевий пелікан (Pelecanus onocrotalus)
Кучерявий пелікан (Pelecanus crispus)
Бурий пелікан (Pelecanus occidentalis)
Американський білий пелікан (Pelecanus erythrorhynchos)
Рожевоспинний пелікан (Pelecanus rufescens)
Сірий пелікан (Pelecanus philippensis)
Перуанський пелікан (Pelecanus thagus)
Новозеландський пелікан (Pelecanus novaezealandiae) - вимерлий
