Дельфи
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ДЕ́ЛЬФИ (гр. Δελφοί, Delphoi) — місто в південно-західній Фокіді коло підгір’я Парнасу, славетне своїм оракулом Аполлона (Дельфійський оракул) та піфією. Жваві зв’язки з Д. мав Херсонес Таврійський. Унаслідок розкопок 1893 — 1901, 1922 — 1925, 1930рр. відтворено план Дельфів. Розкопано скарбниці, збудовані різними містами Греції, театр і стадіон. Знайдено багато статуй (серед них «Візничий» — 5 ст. до н. е.), понад 5 000 написів. За античними джерелами, вже до оракула Аполлона в Д. були оракули інших божеств (Геї, Феміди, Посейдона й ін.), за гомерівським гімном, Аполлон сам обрав Д. місцем для свого святилища, вбивши Пітона, який тут оселився. Найважливішим місцем у Д. було священне коло Аполлона в північній частині міста, обведене мурами й розташоване на 6 терасах, які з’єднувала свята дорога, що звивалася спіраллю від вхідної брами до найвищої тераси, де споруджено храм богові. Обабіч дороги містилися скарбниці грецьких держав, пам’ятники й статуї. Біля входу до храму були написи: medén ágan — «нічого над міру» і gnóthi sautón — «пізнай самого себе». Там стояла і статуя Гомера. У другій вузькій залі горів вічний вогонь, біля нього містилися вівтар Посейдона, статуї мойр, Аполлона Мойрагета (проводиря мойр). У найвіддаленішій частині святині (мабуть, у підземній залі) над розколиною сиділа на триніжку піфія. Жрецтво храму в Д. у період розквіту грецьких полісів перебувало під впливом аристократичної Спарти. У Д. були також статуя Аполлона, саркофаг Діоніса і напівкруглий камінь — омфал, що вважався пупом землі (тут Аполлон поховав переможеного Пітона). У північно-західній частині кола містився театр. Біля підніжжя східного скелястого муру струменіла вода священного Кастильського джерела, в якому прочани здійснювали очисне обмивання. На північний схід від Аполлонового кола містилося коло Афіни Пронаї (Охоронниці святині). Для оборони святині в 6 ст. до н. е. постала Д. амфіктіонія, яка згодом, спираючись на авторитет та багатства оракула, перетворилася в могутній і впливовий політичний союз. У 189 р. до н. е. Д. підпали під владу Риму; 86 р. до н. е. твори Фідія, Праксітеля, Полігнота й ін., які прикрашали священне коло, забрав Сулла, а потім вони стали власністю Нерона. Відтак храм не раз грабували; остаточно його зруйнував Феодосій І (близько 390 р. в. е.).