Капоейра
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Капое́йра (порт. Capoeira) — афробразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики і акробатики. Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в Бразилії в середовищі африканських рабів. Сучасна капоейра починається з 30-х років XX-го століття. Зараз капоейра є популярним видом спорту як в Бразилії так і далеко за її межами і налічує десятки тисяч прихильників по всьому світу.
Зміст |
[ред.] Історія
Перші письмові згадки про капоейру належать до XIX століття, але прийнято вважати, що традиційна капоейра виникла набагато раніше.
[ред.] Походження
У 1500 році португальці на чолі з капітаном Педро Кабралом (порт. Pedro Alvares Cabral), прибули до Бразилії. Через кілька десятків років почалася кологізація території, коли серед першочергових задач прибульців було підкорення місцевого населення — бразильських індіанців — для того, щоб забезпечити португальців дармовою рабочою силою (Див. Колоніальна Бразилія).
Індіанці виявились непридатними до рабської праці — вони швидко помирали в неволі або тікали в свої поселення, що знаходились неподалеку. Тоді португальці почали завозити рабів з Африки. Чорні раби якщо і тікали, не ризикували заглиблюватись далеко у джунглі а засновували свої вільні поселення — кіломбос чи мокамбос — поблизу міст і плантацій португальців, які без зайвих зусиль могли знову їх відловлювати (самі чи з допомогою індіанців). Згідно з самою популярною теорією походження капоейри, вона зародилась в самому великому з таких поселень біглих рабів — «королівстві» Кіломбо дос Пальмарес (порт. Quilombo dos Palmares), що проіснувало протягом усього сімнадцятого століття в Пернамбуко. В період розквіту «Пальмової республіки» (1645 р.) вона нараховувала до одинадцяти тисяч жителів у декількох поселеннях. Після розгрому Кіломбо дос Пальмарес португальцями капоейра продовжила розвиватися чорношкірими рабами на плантаціях. Її замаскували під танок, для того щоб можно було займатися прямо наочах у білих рабовласників. Спочатку на африканські традиції дивились крізь пальці, а іноді навіть заохочували. Метою таких заохочень було зменшення внутрішнього напруження, породженного рабством, а також внесення відчуження між різними етнічними групами африканців. Проте, починаючи приблизно з 1814 р. капоейра як і інші прояви африканської культури піддається репресіям, а в деяких місцях і взагалі забороняється власниками рабів и наглядачами. Документований етап або певного роду нова історія капоейри починається підписанням Золотого Закону в 1888 р., який відміняв рабство. І хоча ввезення рабів в Бразилію було заборонено ще раніше — у 1850 р. законом Кейроза, але протягом ще майже сорока років работоргівля продовжувалась нелегально (Див. Бразильська імперія). У 1892 р. практика капоейри була заборонена першою конституцією Бразильскої Республіки. Покаранням для капоейристів була смерть. Поясненням такого жорсткого ставлення до капоейри було те, що з плантацій рабовласників капоейра перейшла до вуличних банд, і стала грізною зброєю.
Техніка тогочасної капоейри мала небагато спільного з сьогоднішньою — акробатичні стрибки, переміщення біля землі, удари ногами і музичний інструмент, під назвою берімбау (порт. berimbau), стали невід'ємною частиною цього мистецтва тільки в двадцятому столітті.
[ред.] XX століття
Станом на 20-ті роки минулого століття в результаті трьох десятиліть поліцейских переслідувань капоейра була майже повністю викорінена в кримінальному середовищі великих міст Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло и Ресіфі. У Баїї капоейрі вдалося пережити репресії в вигляді ритуалізованого танцю-двобою, що увібрав у себе й інші елементи африканскої культури. На зміну кровопролитним бійкам прийшло досить мирне проводження часу вечорами чи у святкові дні. Тоді ж, судячи з усього, обов'язковим стає музичний супровід і канонізується склад інструментів для жого (порт. jogo). У 1932 р. в м. Сальвадор, майстер Бімба (порт. Mestre Bimba, Manoel dos Reis Machado — 1899—1974) відкрив першу академію капоейри у Centro de Cultura Fisica Regional Baiano — звідси, доречі, пішла назва одного з двух основних стилів капоейри — режіонал (порт. Regional). Все це стало можливим завдяки націоналістичній політиці диктатора Жетулио Варгаса (порт. Getulio Vargas), який сприяв розповсюдженню капоейри як бразильского національного виду спорту.
У 1941 р. майстер Пастінья (порт. Mestre Pastinha, Vicente Ferreira Pastinha — 1889—1981) відкрив свою школу capoeira Angola. Назва школи походить від назви місця з якого привозили рабів. Вперше в історії стало можливо викладати капоейру і практикувати її відкрито. В сорокових роках почалась міграція капоейристів з Баійї до Ріо, а пізніше до Сан-Пауло й інших міст. На початку шестидесятих молоді капоейристи з среднього класу Ріо, посля навчання у майстра Бімби повернулись додому де продовжили развивати капоейру самостійно. Приблизно через десять років школа Сензала (порт. Senzala) досягла свого розквіту. Вона стала найбільш відомою групою в Бразилії і пропагувала новий стиль — Режіонал-Сензала.
В той самий час, капоейра активно развивалась і у Сан-Пауло. Інтенсивні розминки і систематична постановка ударів доповнили методику Бімби. Незабаром і в Ріо і в Сан-Пауло, під впливом східних бойових мистецтв, була прийнята нова система шнурів. Чітка організація навчання і контроль за ростом майстерності в реформованій капоейрі забезпечили притік нових учнів. Тоді ж відбулись і перші спроби проведення змагань і чемпіонатів по капоейрі, організації суддівства і розробки правил. На початку 70-х існувала загроза того, що капоейра може втратити свої ритуальні, філософські і игрові аспекти.
Приблизно з 1985 р., починається відродження традиційної капоейри Ангола, присутність якої довгий час було майже не відчутно в тіні стилів, що брали свій початок з капоейри режіонал.
Сьогодні розвинено багато шкіл капоейри, кожна з яких привносить свій вклад у розвиток цього мистецтва. Причому, активно розвиваютья всі напрямки капоейри: традиційна, бойова, показова.
[ред.] Походження назви
Полеміка відносно етимології слова "капоейра" не припиняється. Найрозповсюдженіші версії наведені нижче:
- слово capoeira походить з мовної групи індіанців тупі, і означає: „поле, що заросло чагарником, а потім розчищалось або випалювання, або вирубкою“ (Деніел Досон, стаття „Капоейра Ангола і местре Жоао Гранді“, англ.)
- capoeira (порт.) — клітка для курей, також місце, де вигодовують курей.
- за версією дослідника народу конго, вченого Фу-Кіау Бунсекі (K. Kia Bunseki Fu-Kiau), слово capoeira — спотворене звучання слів kipula/kipura з мови кіконго. За його інформацією: „...pula/pura означає „перестрибувати з місця на місце“, а також „бити, битися“. Обидва слова використовувались для опису рухів півня під час боїв півнів. Kipura у культурному контексті народу конго також означає людину, чиї бійцівські якості розвинені на основі імітації рухів півня під час боїв півнів...“
[ред.] Розповсюдження капоейри
[ред.] Капоейра в Європі
Перше близьке знайомство Європи з капоейрою, судячі з усього, відбулося у 1951 році під час європейского туру артистичної трупи Companhia Brasiliana, за якою послідували й інші, наприклад Furacões da Bahia або Brasil Tropical, заснована майстром капоейри Каміза Роша. Після цього окремі спціалісти отримали можливість залишатися в європейських країнах на певний час і викладати капоейру або давати сольні показові виступи. Першопрохідцем європейської капоейри вважають Martinho Fiuza, що приїхав з Бразилії у 1978 р. Варто відзначити, що регулярне викладання капоейри в США почалось всього на три роки раніше — у 1975 р. майстром Jelon Vieira (школа Senzala) в Нью-Йорку. У 1980 р. в Німеччину прибув майстер Пауло Сікейра (порт. Paulo Siqueira), цю подію прийнято вважати початком неперервного розвитку капоейри в Європі.
У 1987 р. відбулась перша зустріч Capoeira Summer Meeting, яку організував майстер Маркуш Чіна (порт. Marcos China) разом з групою Senzala в Парижі. В ній взяли участь багато майстрів з Бразилії: Peixinho, Toni, Garrincha і Sorrizo, а також ті що вже закріпилися в Європі: Lua (Швейцарія), Grande (Франція), Samara (Голландія). Рік потому в Парижі була проведена ще одна така зустріч.
Починаючи з 1989 р. літній табір проходить у м. Гамбург. Куратором події є організація майстра Пауло Сікейра Capoeuropa. Ця шестиденна зустріч є однією з найбільших подій європейскої капоейри. Кожен день проходить від 6 до 9 занять у трьох групах, поділенних за рівнем підготовки. Додатково проводяться факультативи по африканським танцям і грі на музичних інструментах.
Серед інших значних щорічних фестивалей можна виділити International Capoeira Angola Meeting (Берлін, Відень) і пасхальну зустріч в Амстердамі.
Станом на сьогодні, капоейра в Європі (особливо західній) є досить розвиненою. Деякі європейці вже отримали ступінь викладача (порт. professor) і самостійно викладають. Втім, незважаючи на довгу історію розвитку європейської капоейри, майстрів-європейців ще немає.
У 2006 р. в м. Більбао (Іспанія) пройшли перші змагання по капоейрі серед небразильців. В якості суддів були запрошені 24 майстри з різних груп. Організаторами змагань є групи Capoeira Brazil і Rabo de Arraia. Ця подія зібрала більше 600 участників і є найбільшою за весь час існування капоейри в Європі.
[ред.] Рода капоейри
Ро́да капоейри (порт. Roda de capoeira) — основне дійство в капоейрі. Капоейристи вишиковуються у коло (інколи у розімкнуте коло — підкову), в центр роди виходять двоє капоейристів і грають капоейру між собою. Одну частину кола займає оркестр з традиційних інструментів. Гра в роді проходить під живу музику, спів і ритмічні хлопки руками всіх участників. В роді капоейристи використовують всі свої навички і вміння. Гра в роді є кінцевою метою їх тренувань.
[ред.] Гра в роді
Гра (порт. jogo) — своєрідний поєдинок між двома капоейристами всередині роди. Інколи проводять аналогії між грою в капоейрі і спарингами в інших єдиноборствах. Гра може бути різною як за швидкістю так і за характером. Характер і швидкість гри визначаються як стилем капоейри так і музикою, що грає оркестр.
[ред.] Музика в роді
До традиційних музичних інструментів роди належать:
- берімба́у (порт. berimbau) — однострунний музичний інструмент — лук довжиною приблизно 1,5 м зі сталевою струною,
- атaба́кe (порт. atabaque) — дерев'яний барабан на підставці,
- панде́йрo (порт. pandeiro) — бубен,
- агогó (порт. agogo) — музичні дзвіночкі,
- рeкo-ре́кo (порт. reco-reco) — музичний гребіньчик.
Склад оркестру і кількість в ньому різних музичних інструментів залежить від стилю і традицій конкретної групи капоейристів. Найчастіше використовують до трьох берімбау, атaбакe, два чи один пандейро.
Оркестр грає певні музичні ритми (задає ритм берімбау), від цих ритмів залежить характер гри в роді.
Всі гравці на музичних інструментах також є капоейристами, впродовж роди їх можуть міняти інші участники.
[ред.] Спів у роді
(Повна стаття Пісні в Капоейрі)
Пісні в капоейрі поділяються на дві партії: партія соліста і партія хору. Соліст починає пісню, а хор йому відповідає або співає приспів. Зазвичай солістом є один з тих, хто грає на берімбау або інших муз. інструментах. Хором є всі інші капоейристи в роді.
Вважається що спів у роді створює відповідну енергетику і настрій для гри, а також допомагає капоейристам, що тільки що грали в кругу відновити дихання.
Як пісні для роди вживаються народні бразильські (або їх переспіви) та авторськи пісні майстрів капоейри. Основними темами пісень є капоейра, рабство а інколи й звичайні побутові теми.
[ред.] Вхід і вихід з роди
Гравці входять у роду парами або по-одному. В випадку коли капоейрист виходить сам, він замінює собою одного з гравців, що вже грали в роді. Вихід капоейристів з роди відбувається або за їх власним бажанням, або якщо їх змінюють інші капоейристи.
[ред.] Стилі капоейри
Розділення капоейри на стилі почалося з середини XX-го століття (разом з початком її бурхливого розвитку). Вважається, що до того часу існувала лише одна форма капоейри, а всі зовнішні відмінності сприймалися як особливості індивідуального виконання окремих майстрів.
Виділення окремих стилів почалося з майстрів Бімба і Пастінья і було остаточно завершене їх послідовниками.
[ред.] Капоейра Ангола
Назва походить від назви школи майстра Пастіньї (Капоейра Ангола, порт. Capoeira Angola). В свою чергу майстер назвав так свою школу на честь Анголи — району Африки звідки до Бразилії привозили чорних рабів.
Зараз капоейра стилю ангола сприймається як традиційна. З часом вона майже втратила свої бойові риси. Головним в капоейрі ангола є пізнання себе і світу через гру в роді. Хоча є приклади і бойового застосування цього стилю.
Сьогодні існують як групи, що практикують винятково капоейру анголу, так і групи що практикують її паралельно з іншими стилями.
[ред.] Капоейра Режіонал
Регіональна боротьба Баїї (порт. Luta Regional Baiano) — стиль розроблений майстром Бімбою. Виник як синтез тогочасної капоейри, боротьби батуке, східних і західних єдиноборств. Вважається, що майстер розробляв свій стиль спеціально для армії, це знайшло свій відбиток в суворій дисципліні і роботі зі зброєю (в тому числі з вогнепальною). В капоейрі такий підхід сприймався як новаторство, але зараз режіонал вважається традиційним стилем. Всю суть свого винаходу майстер Бімба виклав у своїх так званих вісьмох послідовностях — наборі парних вправ і комбінацій, що описують дії гравця у роді.
На сьогоднішній момент є зовсім мало груп які практикують винятково традиційний режіонал, хоча сучасні стилі здебільшого засновані на ньому.
[ред.] Сучасна капоейра
порт. Capoeira Contemporânea або порт. Capoeira Atual — найпоширеніший на сьогодні напрямок капоейри. В принципі, сучасною капоейрою називають все, що не є традиційним режіоналем чи анголою. В залежності від групи в капоейрі може бути присутнім як велика кількість акробатичних елементів, так і солідний бойовий арсенал (нерідко запозичений з інших єдиноборств).
Деякі майстри вважають, що традиційна капоейра не мала поділу на стилі, і тому сучасні групи анголи і режіоналу також відносять до видів сучасної капоейри.
[ред.] Традиції капоейри
[ред.] Апелідо
Апелі́до (порт. apelido) — призвисько що отримує капоейрист прозаймавшись капоейрою певний час.
Ця традиція дійшла до нас з часів, коли капоейра була заборонена в Бразилії. Тоді для того щоб не попастися поліції капоейристи носили вигадані імена, якими користувалися лише у своїх колах.
Зараз ім'я капоейристу дає його майстер. Часто новим ім'ям слугує назва якоїсь тварини (напр. кіт — Gato, або лисиця — Raposa) або ім'я персонажу з фільму, мільтфільму чи коміксу (Mister Bean, Tio Chico, Cebolinha). Фактично іменем може бути будь-який іменник чи прикметник.
Апелідо буває кумедним, а може бути й образливим для свого властника. І хоча, як правило, капоейристи усі люди з гумором, деякі з них (навіть майстри) не люблять називати своє друге ім'я. Втім, є багато капоейристів, що користуються своїм апелідо навіть у повсякденному житті.
[ред.] Градація
Система градації вперше з'явилася в школі майстра Бімби. Для визначення рівня своїх учнів майстер пов'язував їм різнокольорові хустки.
Пізніше під впливом східних єдиноборств в різних групах капоейри почала уводитись градація основана на різнокольорових поясах (порт. cordao). Найчастіше пояс є шматком круглої плетеної мотузки з розпущеними кінцями. Зав'язується він на бедрах капоейриста так, щоб кінці звисали з лівого (рідше з правого) боку.
Градація за допомогою кордао прийнята в школах сучасної капоейри і режіоналу. В школах стилю ангола, ця градація як правило не використовається.
[ред.] Кольори поясів
На сьогодні не існує єдиної системи кольорів поясів для всіх груп.
Багато шкіл користується системою запропонованою Міжнародною Федерацією Капоейри. В ній використовуються чотири кольори прапору Бразилії: зелений (порт. verde), жовтий (порт. amarelo), синій (порт. azul) і білий (порт. branco).
Порядок поясів:
- Зелений
- Жовтий
- Синій
- Зелено-жовтий
- Зелено-синій
- Жовто-синій
- Зелено-жовто-синій
- Біло-зелений
- Біло-жовтий
- Біло-синій
- Білий
Крім цієї системи існують і інші, де, наприклад, першим поясом є білий, а найвищим — червоний або чорний.
[ред.] Батізадо
Церемонія Батізадо (порт. Batizado) — церемонія посвячення у капоейристи.
Суть церемонії полягає в тому, що майстер грає з новачком у роді. Під час гри, майстер якимось прийомом збиває новачка на землю. З цього моменту новачок вважається капоейристом.
Після батізадо капоейрист отримує свій перший пояс. Всі наступні пояси отримуються на церемонії зміни поясу (порт. Troca de Corda).
[ред.] Акробатика в капоейрі
Присутні в капоейрі акробатичні елементи можно умовно поділити на два типи: наземна (виконання різних елементів з опорою на руках або ліктях) та повітряна (різні стрибки, сальто тощо).
Наземна акробатика розвинулась безпосередньо з бойових рухів капоейри. В принципі, кожен такий акробатичний елемент може мати і ударне застосування, хоча зараз частіше використовується для демонстрації фізичних можливостей капоейриста. Така специфічна акробатика має спеціальну назву — флорея (порт. floreia).
Повітряна акробатика привнесена в капоейру з зовні. Вперше акробатичні елементи почали з'являтися в капоейрі в кінці 60-х років XX-го століття, і остаточно увійшли в арсенал капоейристів на початку 70-х. Повітряні елементи не мають бойового застосування і слугують винятково для демонстрації вправності капоейристів. Тому далеко не всі майстри капоейри вчать своїх учнів елементам повітряної акробатики, а на змаганнях з капоейри вміння виконувати такі елементи не оцінюється.
В масовій свідомості (особливо на теренах СНД) капоейра все ще часто асоціюється з акробатикою. Хоча акробатика є лише одним необов'язковим елементом що може використовуватись у грі капоейристів.
[ред.] Капоейра в Україні
Розвиток капоейри в Україні почався в середині 90-х років XX-го століття. Стимулом для багатьох вітчизняних капоейристів був фільм «Тільки найсильніші» (англ. «Only the strong») та компьютерна гра Tekken.
Перший візит майстра з Бразилії в Україну відбувся пізніше — у 2000 році у Києві був проведений п'ятиденний семінар для капоейристів за участю professor Rui з школи Centro Cultural Senzala.
Зараз семінарські заняття з викладачами з Бразилії проходять 4-5 разів на рік. Крім того вітчизняні капоейристи відвідують семінари в Європі, Росії і Бразилії. (див. Семінари з капоейри в Україні)
З 21 по 23 липня 2006-го року в м. Луганськ пройшли перші Ігри Капоейри (порт. Jogos de capoeira) — своєрідний чемпіонат де рівень гри вітчизняних капоейристів оцінювали викладачі з Бразилії і Іспанії.
[ред.] Цікаві факти
- Перша форма для занять капоейрою була уведена в школі майстера Пастіньї. Вона складалась з чорних штанів і жовтої футболки. Чорне з жовтим — кольори улюбленої футбольної команди майстра.
- Своє прізвисько майстер Бімба отримав у дитинстві. За легендою, мати майстра очікувала народження дівчинки, але повитуха сказала, що у новонародженного є бімба. Бімба — жаргонна назва статевого органу у хлопчиків.
- Перші письмові відомості про капоейру в СРСР потрапили через книжки Жоржі Амаду. Там же зроблений перший переклад слова „capoeira“ російською мовою — рос. „капоэйра“. Зараз таке написання вважається літературним.
[ред.] Пов'язані мистецтва
- Макуліле
- Самба у Роді
- Пушада дe реде
