Ріпак
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ріпак | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Brassica napus L. |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Ріпа́к, рапс (Brassica napus L. var. oleifera Metzg.) — однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих. Існують 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Насіння ріпака містить 48 — 52 % олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм; медонос. Посіви ріпака в Україні значно зменшилися (1940 — 91200, 1966 — 5700 га); вони поширені головним чином у правобережному Лісостепу.
Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великобританії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно говорить той факт, що культура ріпака з самих найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, швидше за все, проникла з Середземномор'я.
До середини XIX в. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до цього часу культури рапсу пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і культура рапсу, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, отримала великий розвиток.
Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння об'ємів обробітку рапсу, особливо в Європі, де з 1909—1917 рр. площі під рапсом скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви рапсу продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі рапсу) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.
Зміст |
[ред.] Культура ріпаку в Україні
З Німеччини ріпак, проник до Західної України, де у даний час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX в., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпаку з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я».
У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви рапсу в імперії. Разом з тим рапс ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га.
До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшнику, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.
[ред.] Сучасний стан культури
В 30-ті роки рапс отримав відносно широке поширення у Великобританії, США і Новій Зеландії; дещо пізніше — у ряді країн Заходу і Сходу, перш за все в Китаї. Макуха використовувалася на корм худобі; в Америці і Новій Зеландії рапс застосовувався як зелений корм і сировина для приготування силосу.
Відведення під рапс рекордних площ і винятково високі урожаї (окрім Індії і Австралії) дозволили довести світове виробництво насіння рапсу і каноли в 1999 р. до 42,5 млн т. Особливо виросли збори рапсу в Китаї, Індії, Канаді і країнах ЄС (Франції, Великобританії і Данії) завдяки політиці, спрямованій на підвищення самозабезпеченості регіону шротами та оліями і скорочення традиційного імпорту американської сої. Проте вже з середини 80-х років у зв'язку з перевиробництвом рослинних олій в Євросоюзі проводяться заходи з обмеження зборів рапсу.
Провідний світовий виробник ріпаку сьогодні — Китай, що випередив Канаду (яка лідирує у виробництві високоякісного насіння рапсу) і Індію. В сумі ці три країни збирають 57 % світового урожаю. Очевидно що і в найближчому майбутньому зростання зборів рапсу відбудеться в Китаї, канаді, Індії, а також в США, тоді як в країнах ЄС збори залишаться незмінними або дещо знизяться. В Східній Європі найбільші урожаї рапсу доводяться на Чехію і Польщу (по 11 млн т в 1999 р.).
Головні регіони світу по виробництву насіння рапсу: Азія — 46,8 % світові виробництва, Європа — 30,3, Північна Америка — 19,2 %.
В СНД вирощують порядка 0,16 млн т в рік, у тому числі в Росії — 0,11, в Україні — 0,02 і в Білорусі — 0,02 млн т.
Чинники, що стримують поширення — відсутність екологічно безпечних пестицидів і матеріально-технічної бази для переробки насіння.
Сьогодні рапс як олійна культура обробляється особливо широко в тих природних зонах, де більшість олійних культур не завжди і не скрізь надійно дозріває.
Залежно від конкретних природних умов окремих країн і регіонів вирощують яровий (однорічний) або озимий (дворічний) рапс. Останній дуже вимогливий до клімату, морозостійкість його невелика; ще більшу небезпеку, ніж люті морози представляють для нього засухи або надлишок тепла в зимові місяці. Яровий ріпак (кольза — французька назва) менш вимогливий до кліматичних умов, але порівняно з озимим менш урожайний і поступається йому в олійності.
У Канаді, наприклад, умови для озимого рапсу несприятливі і поширений яровий рапс, тоді як в європейських країнах із сприятливим кліматом (Німеччина, Польща, Франція, Великобританія і ін.) обробляють в основному озимий рапс врожайність якого в їх умовах вище, ніж у ярого майже удвічі. В Швеції надають однакову увагу обидвом формам рапсу.
В континентальному кліматі Східної Європи обробіток озимого рапсу є ризикованою справою. В більшості регіонів Росії, Білорусі, України і інших країн СНД слід вирощувати яровий рапс, це підтверджують результати дослідів проведених в Білорусі.
Головні експортери рапсу і каноли усвіті — Європа, Канада і Австралія; імпортери — Китай, Мексика, Японія, Бангладеш, Пакистан і низка інших країн.
[ред.] Рапсова олія
Поліпшення якості рапсової олії викликало у всьому світі різке збільшення попиту на неї. Обсяги виробництва рапсової олії були вищими за обсяги виробництва соняшникової вже в 1985 р. і за 30 років збільшилися більш ніж в 8 разів, досягнувши в 1999 р. 127 млн т. Рапсова олія за обсягами виробництва стала третьою в світі після пальмової і соєвої. Майже четверть світового виробництва припадає на Китай (3,0 млн т). Далі йдуть Індія (1,9), Німеччина (1,7), Канада (1,5), Японія (0,9) Великобританія і Франція (по 0,6), США, Польща, Мексика (по 0,3 млн т).
Прикладом збільшеного попиту на рапсову олію стало збільшення його експорту із США і Канади з початку 80-х років більш ніж в 13 разів (з 3,7 до 49,2 тис. т). В світовій торгівлі рапсова олія, включаючи гірчичну, за об'ємом імпорту і експорту посідає четверте місці після пальмової, соєвої і соняшникової.
Нині в багатьох країнах рапс обробляється перш за все як олійна культура. Канольна олія широко споживається в їжу у багатьох країнах світу: для смаження, салатів, виготовлення маргарину тощо За смаковими якостями вона прирівнюється до оливкової, користуаться попитом і вважається однією із кращих рослинних олій. Воно довге зберігає прозорість, не набуває неприємного запаху під впливом повітря, як, наприклад, соєва. В США канольна олія з 1985 р. має офіційний статус безпечності для споживання її людиною.
Останнім часом поширеним стало використання ріпакової олії як сировини для виробництва біодизелю.
В насінні рапсу міститься 35-50 % жиру, 19-31 % добре збалансованого за амінокислотним складом білка, 5-7 % клітковини.
[ред.] Література
 |
Це незавершена стаття з біології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
