Сатана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сатана, інша назва Диявол, від єврейського слова "противник" (єврейською: שָׂטָן; грецькою койне: Σατανάς; арамейською:סטנא).

Духовне створіння, яке є головним супротивником Бога та всіх, хто поклоняється правдивому Богові. Його було названо Сатаною, тому що він став противником Богові. Сатана також знаний як Диявол, оскільки він є головним наклепником, який очорнює Бога. Він названий стародавнім змієм, очевидно, тому, що в Едемі використав змія, щоб обманути Єву, і з цієї причини назва «змій» стала означати «підступний». У біблійній книзі Об’явлення Сатана також символічно зображений як даркон, що пожирає.

Зміст

1 Походження Сатани згідно з Біблією
- 1.1 Місця у Біблії де зустрічається слово "сатана"
2 Погляд церкви
3 Література

[ред.] Походження Сатани згідно з Біблією

Біблія не описує Сатану, як істоту з рогами, хвостом і вилами, яка смажить людей у вогняному пеклі. Це витвір уяви середньовічних художників, які були під впливом зображень міфічного грецького бога Пана і твору італійського поета Данте Аліг’єрі «Пекло».^[1]

У Біблії вказується, що створіння відоме як Сатана, не завжди мало це ім’я. Радше, це описове ім’я він отримав через те, що став на шлях спротиву Богові. У Біблії не згадується яке він мав ім’я перед тим. Правдивий Бог є єдиним Творцем і «діло Його досконале» ^[2]. Отже, той, хто став Сатаною, був створений Богом як досконала і праведна духовна істота. Свого часу Ісус Христос сказав про нього: «Він був убивцею ще відтоді, як пішов шляхом непослуху, і в правді не встояв, бо правди в ньому немає.»^[3]. Звідси напрошується висновок, що Сатана спочатку був «в правді», але залишив цей шлях.

[ред.] Місця у Біблії де зустрічається слово "сатана"

У Біблії ім’я Сатана згадується 52 рази, Диявол—33 рази.^[4] ^[5] Слово "сатана" зустрічається в нуступних місцях Біблії перекладу Огієнка:

2 Самуїлова 19:23; 24:1; 1 Хронік 21:1; Йова 1:6-9, 12; 2:1-7; Псалми 108:6; Захарія 3:1, 2; Матвія 4:10; 12:26; 16:23; Марка 1:13; 3:23, 26; 4:15; 8:33; Луки 10:18; 11:18; 13:16; 22:3, 31; Івана 13:27; Дії Апостолів 5:3; 26:18; Римлян 16:20; 1 Коринтян 5:5; 7:5; 2 Коринтян 2:11; 11:14; 12:7; 1 Солюнян 2:18; 2 Солунян 2:9; 1 Тимофія 1:20; 5:15; Об'явлення 2:9, 13, 24; 3:9; 12:9; 20:2,7

Сатана, як його зобразив Густав Доре в праці Джона Мільтона "Втрачений рай"

[ред.] Погляд церкви

Сатана — диявол, себто ворог, спокусник, злий дух, уособлення зла, головний супротивник Господа. Незважаючи на твердження християнських богословів, безпосередніх згадок у Біблії про Сатану немає. Персонажі найбільш близькі за суттю до диявола згадуються тричі: у книзі Буття — змій-спокусник із забороненим плодом, у Новому Завіті - Князь світу цього, у Апокаліпсисі Іоанна Богослова — дракон, що буде скинутий з небес.

Цілісна концепція Сатани та пекла в основному (протягом Середньовіччя, особливо раннього, вона неодноразово уточнювалась і доповнювалась) була вироблена на Вселенському соборі в Нікеї у 325 р. Згідно з нею Сатана (він же Люцифер, що в перекладі означає "ранкова зоря" або "світлоносний" ) був найвидатнішим архангелом в оточенні Господа, але впавши в гординю оголосив себе рівним Богові, за що був скинутий з небес на землю. На землі його функції полягають у спокушанні людей та схилянні їх до гріхів, внаслідок чого їхні душі після тілесної смерті позбавляються вічного блаженства в раю і потрапляють на вічні муки до пекла. Слугами сатани є демони — ангели, яких він спокусив, і які були скинуті з небес разом з ним.

Глобальна концепція існування Сатани і Бога в світлі всемогутності і всезнання останнього, є доволі хиткою — між ними нібито існує суперництво за людські душі, які необхідно завоювати до кінця світу, який настане з другим пришестям Ісуса Христа. У пізніші часи ця концепція, як і концепція пекла з фізичним вогнем, викликала значні теологічні суперечки, однак у раннє Середньовіччя вона допомогла християнству швидко завоювати язичницькі племена Європи. Причиною цього була не лише наявнісь злих богів - аналогів Сатани у язичницьких пантеонах, і наявність пекла, як засобу залякування ( хоча у ранньому Середньовіччі, на відміну від пізнього, головний акцент робився на пекло, а не на рай), а в психології варварських племен Європи: усе населення, незважаючи на своє основне заняття (землеробство, скотарство), було воїнами із відповідним світоглядом і зневагою до слабкості, що унеможливлювало визнання гріховності людини через власну слабкість і зумовлювало необхідність існування злої сили, яка була б відповідальною за існування гріха. Сатана, який ідеально підходив на цю роль, дуже швидко злився у свідомості людей раннього Середньовіччя із знайомими їм духами і демонами язичницьких часів.

У слов. мовах приблизний відповідник Сатани - «чорт».

Найбільше С. любить спокушати побожних подвижників: «Києво-Печерський Патерик» описує такі спокуси ченців; навіть Теодосієеі Печерському († 1074) з'являвся С., «як пес черен». Однак він не надто могутній і боїться хреста, свяченої води та заклять.

Середньовічні переклади й оригінальні укр. твори зберегли оп. про активність С. і злих духів, які «людьми обладають і в них уселяють і гонять їх і ... мордують». Апокрифи, згадуючи про С., виявляють дуалістичні погляди, які через Болгарію (богомильство) дісталися до Києва. Так, у Початковому літописі (1071) є твердження волхвів про те, що «диявол створив людину, а Бог у неї вклав душу, тому по смерті людини тіло йде у землю, а душа до Бога», у Требнику є моління від злих духів, і у чині Хрищення вимагається відректися від С. і прилучитися до Христа. С. також часто зображувано у рел. малярстві, найбільше в картинах Страшного Суду, де чорти знущаються над грішниками.