Діоніс
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ДІО́НІС, ВАКХ (гр Διώνυσος, Dionysos, Bakchos), БА́ХУС (лат. Bacchus) — один з найпопулярніших богів давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства. Як міфологічні, так і історичні форми його культу дуже розмаїті в своєму послідовному розвитку, іноді суперечливі, на них позначились явища стародавнього життя: релігійні (містерії, вчення орфіків), художні (походження античної драми) та суспільно-побутові (свята діонісій). Д. можна розглядати з двох позицій: по-перше, він народний грецький бог виноградної лози, покровитель рослинності, поширювач м’якших звичаїв і культури, по-друге, — чужоземне божество, ім’я якого пов’язане з екстатичними культами й містичними обрядами, що зародились у Фракії. Саме ім’я Д. — фракійського походження і означає «син бога» (dio-nysos). Інша назва бога — Вакх також походить із Фракії. В епосі Д. згадується рідко і ще не входить у сонм олімпійських богів; та й у пізніші часи він був менш популярним серед аристократії, проте культ його був поширений серед простого люду. Недавно знайдені пілоські таблиці, що належать до 2 тис. до н. е., в яких уже згадується Д. Він живе серед людей, звеселяючи вином їх серце, мандрує світом у супроводі Сілена й гомінкого почту сатирів та менад і всюди, поширюючи свій культ, пропагує виноградарство. В Евріпіда знаходимо первісний грецький міф про народження Д. від фіванської царівни (дочки Кадма) Семели й Зевса, який відвідав її в постаті смертного чоловіка. Перед народженням Д. ревнива Гера порадила Семелі попросити Зевса, щоб він постав перед нею в усій своїй величі та блиску. Зевс виконав її прохання і спалив блискавками свою коханку, але встиг урятувати недоношеного сина, якого зашив собі в стегно, а потім, коли дитині надійшов час з’явитися на світ, віддав його на виховання німфам долини Ніси. Тут, у лісових нетрях молодий бог уперше знайшов виноградну лозу, тут же зав’язалася тісна дружба з лісовими божествами — силенами, сатирами, німфами. й кентаврами.
Гера наслала на Д. божевілля, він поневірявся по Єгипту й Сирії, дійшов до Фригії, де богиня Кібела вилікувала його і прилучила до своїх оргіастичних містерій. Побувавши в Індії, Д. повернувся в Грецію, до Фів. Між островами Ікарія і Наксос на Д. напали розбійники, але, злякавшись його дивовижних перетворень (у ведмедицю й лева), кинулися в море і обернулись на дельфінів. На Наксосі Д. зустрів Аріадну, яку покинув Тесей, і одружився з нею. Міфи про переслідування Д. в деяких місцевостях Еллади свідчать про те, що оргіастичний культ, який прийшов з Фракії, зустрів значний опір, перш ніж був прийнятий грецькими громадянами. В усій Греції особливо шанували Д. в період зимового сонцестояння. Грудневі свята відзначали вночі. Жінки з запаленими смолоскипами, співаючи, бігали по гірських ущелинах. Ті обряди, в яких брали участь вакханки, сатири, менади, називали оргіями (від грецького слова orge — збудження). Шалені танці, дикі вигуки й оглушлива музика викликали екстаз, релігійну нестямність, яку вважали духовним єднанням з божеством. Уже в сиву давнину Д. шанували в Дельфах поряд з Аполлоном, тут же навесні святкували шлюб Д. з Аріадною. Цікаве поєднання в одному святилищі бога ясного й споглядального начала в мистецтві — Аполлона з Д., що уособлює екстаз, натхнення й страждання. Найбільшого розвитку культ Д. досяг у вченні орфіків. У їхній міфології Д. — син Зевса й Персефони, роздертий титана ми (Д. Загрей, Перший Д.). Афіні пощастило врятувати лише його серце, і Д. був знову відроджений завдяки Зевсові (Другий Д., син Семели). Земні страждання — «страсті Д.», його загибель і відродження становили головний зміст містерій орфіків, до яких допускалися тільки втаємничені, що накладали на себе деякі аскетичні обітниці. Ті самі «страсті Д.» оспівувались у дифірамбах і зображувалися в театральних виставах, з яких розвинулась антична драма. Культ Д. в Аттіці пов’язаний з циклом народних свят. Найголовніші з них такі: 1) малі, або сільські, діонісії, що влаштовувалися по селах у грудні (при першій пробі молодого вина). Тоді проходили веселі процесії з піснями, грубуватими жартами, танцями й імпровізованими виставами мандрівних акторів; 2) ленеї (свято винних чанів) — відзначалися в Афінах, в останні дні січня, із забавами, процесіями і театральними виставами; 3) антестерії, що відбувались 11 — 13 антестеріона (першого місяця весни). У перший день відкривали бочки, куштували свіже вино і робили символічні заручини дружини архонта з Д. На другий день, у так зване «свято джбанів» змагалися, хто більше вип’є вина; переможець одержував кубок з вином, день закінчувався веселою процесією. Третій день відзначали постом і жертвами, залишаючи застелені столи для померлих; 4) великі, або міські, діонісії — свято весни, що тривало 6 днів від 28 березня до 2 квітня. На свято приходили мешканці всіх околиць і навіть іноземці. Д. оддавали шану як рятівникові народу від злигоднів і під спів дифірамбів хором хлопчиків несли старовинну статую бога. Свята відзначали веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у великому театрі Д. Культ Д., поширюючись географічно, поглиблювався й витончувався в нових ученнях (наприклад, у піфагорійців), відбиваючи нові історичні явища (походи Олександра Македонського породила нові перекази про переможний хід Д. та його почту в Індію). Цей культ виявився надзвичайно живучим, і ще в VII ст. н. е. церкві доводилося боротись із його пережитками в народному побуті та свідомості. У Римі Д. шанували під ім ям Бахуса (видозміна назви Вакх), свята на його честь звалися вакханалії. Згодом Д.-Бахус в Італії зливається з місцевим божеством родючості Лібером. Спочатку Д. зображували у формі грубої дерев’яної статуї, ледь подібної до людини.
Античні статуї його можна поділити на два типи. Це — задрапований у пишні зборки східного царського одягу величний чоловік з довгим волоссям та густою бородою (індійський Д.) або вродливий оголений юнак з м’якими, майже жіночими рисами й вінком з виноградного листя на голові. Іноді зображувавсь навіть хлоп’ятком на руках у Гермеса (статуя Праксітеля). У численних статуях, барельєфах і картинах ми бачимо Д. молодим, гарним, свіжим, з надзвичайно делікатними, ніби випещеними рисами, у вінку з плюща або з виноградного листя, з тирсом у руках, з гроном винограду чи келихом з двома вушками (кантаром). Він відпочиває в затінку виноградної лози чи їде на колісниці, запряженій левами або тиграми. Як правило, його супроводжують пантера, леопард, тигр, і він часом схиляється до них, щоб дати їм випити вина із джбана. У жертву Д. приносили цапа або зайця, вино, змішане з водою. У нову добу до сюжету міфів про Д. зверталися в живописі Тіціан, Дж. Романо, А. Карраччі, П. П. Рубенс, Н. Пуссен (особливо популярними були сцени зустрічі Д. та Аріадни); в скульптурі — І. Г. Даннекер, Б. Торвальдсен; у музиці — О. Даргомижський, К. Дебюссі, Р. Штраус, Ж. Массне. У переносному розумінні Д.Бахус-Вакх — вино і пов’язані з ним веселощі.
