Кравчук Леонід Макарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кравчу́к Леоні́д Мака́рович (*10 січня 1934, Великий Житин) — перший президент незалежної України.

Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин (Рівненська область).

Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. - Академію суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук.

У 1958-1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960-1967 рр. - консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ. У 1967-1970 рр. - аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1970-1988 рр. - завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У 1988-1990 рр. - завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. - другий секретар ЦК КПУ. У 1989-1990 рр. - кандидат у члени Політбюро, у 1990-1991 рр. - член Політбюро ЦК КПУ.

Народний депутат України Х-ХIV (в т.ч. І-ІV) скликань. У 1990-1991 рр. - Голова Верховної Ради України.

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як "батька незалежності". Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука - Вячеслава Чорновола - образ "западенця-націоналіста". Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл який народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин. Проте Кравчук переміг вже в першому турі, Чорновіл зібрав 25% голосів.

У 1991-1994 рр. - Президент України. У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). В першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

Обраний народним депутатом у 1994 р. - на довиборах в одному з мажоритарних округів. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(О) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(О). У 2002-2006 році очолював фракцію СДПУ(О) у Верховній Раді України.

У 2006 році очолив список опозиційного блоку "Не так". Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.

Герой України (2001 р.).

У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської Академії за "негромадянську позицію під час Помаранчевої революції". ^{[Джерело?]}

Голови українських державних утворень з 1917 року

Українська Народна Республіка (1917–1920): Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра Західно-Українська Народна Республіка (1918–1919): Кость Левицький • Євген Петрушевич Українська Держава (1918), Гетьман: Павло Скоропадський Уряд УНР в екзилі (1920–1992): Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Українська Самостійна Соборна Держава (1941): Ярослав Стецько УРСР (1917–1991), Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Станіслав Косіор • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (1991), Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко

Це незавершена стаття з політики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.