Петрушевич Євген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Євген Петрушевич(3.6.1863 — 29.8.1940) — український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки.

Н. у Буську (тепер Львівська обл.) у сім'ї священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому (юридичному) ф-ті Львівського університету. Доктор права. Відкривши власну адвокатську контору у Сокалі, став головою місцевої філії (відділення) товариства «Просвіта» та Повітової каси ощадності. В 1907-18 — посол австрійського парламенту, заступник голови Української Парламентарної Репрезентації. З 1910 — депутат галицького сейму, брав активну участь у боротьбі за реформу виборчого закону. Підчас Першої світової війни 1914-18 — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 — голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 як президент Української Національної Ради ) проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.6.1919 у зв'язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. Директорія УНР не визнала чинності цього акту і вивела П. зі свого складу, Після переходу Галицької Армії та уряду ЗО УНР за р. Збруч на територію Наддніпрянської України, виявилися гострі розходження політичних ліній П. та С. Петлюри, у першу чергу на тлі можливого союзу УНР з Польщею. 15.11.1919 П. покинув Кам'янець-Подільськ, осідок українського уряду і виїхав через Румунію до Відня. Після укладення 21.4.1920 договору між УНР і Польщею, згідно якого, зокрема, українська сторона офіційно визнала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини П. визнав цей акт юридичне неспроможним й очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. В серпні 1920 сформував екзильний уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами, Уряд П. припинив свою діяльність 15.3.1923 після рішення Ради Послів про передачу Галичини до складу Польщі (14.3.1923). До кінця свого життя П. перебувавв еміграції у Берліні. У 1920-х рр. перейшов на позиції «радянофільства»; порвав з радянофільською орієнтацією після краху політики «українізації» в УСРР, Помер у Берліні. Похований на цвинтарі катедри св. Ядвіги.

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Голови українських державних утворень з 1917 року

Українська Народна Республіка (1917–1920): Михайло Грушевський • Володимир Винниченко • Симон Петлюра Західно-Українська Народна Республіка (1918–1919): Кость Левицький • Євген Петрушевич Українська Держава (1918), Гетьман: Павло Скоропадський Уряд УНР в екзилі (1920–1992): Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Українська Самостійна Соборна Держава (1941): Ярослав Стецько УРСР (1917–1991), Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Станіслав Косіор • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (1991), Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко