Романтизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Виниклий після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, Романтизм був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсности в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи»— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

[ред.] Романтизм в літературі

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічниї і фолкльорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезнсвського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці «Запорожская Старина» (1833-38), народної усної творчости П. Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам'яток: Д. Бантиш-Каменського (1822), М. Маркевича (184243), О. Бодянського (1846-18, у тому числі козацьких літописів й «Історії Русов», А. Скальковського (1846) та інших. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-их pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1930-их pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинськип (псевд. Амвросій Могила), М. Костомаров (псевд. Іеремія Галка), й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими. Програмовими для діяльности цих гуртків були збірки «Украинский Альманах» (1831) та «Запорожская Старина». Поетичну творчість цього гуртка поетів (між ними й І. Срезневського, як автора українських і російських віршів) характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов'янофільство. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська Трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народности і слов'янського братерства. Послідовниками Руської Трійці в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович на Закарпатті.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим націонаьним й політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-40-их pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського Університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського Братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою — «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його візією майбутньої України. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:

«Киевлянин» (1840, 1841, 1850) М. Максимовича;
«Ластівка» (1841) Є. Гребінки;
«Скіп» (1841) О. Корсуна;
«Молодик» (1843, 1844) І. Бецького;
«Южно-Русский Сборник» (1848) А. Метлинського.

Так само, як харківський осередок романтиків не був обмежений тільки Харковом, причетними до київського осередку були українські романтики з інших міст України й Росії. У «Ластівці» друкувалися поезії чернігівців В. Забіли, в «Молодику» виступив полтавець О. Афанасьєв-Чужбинський, у Москві жив і працював видавець історичних українських матеріалів і одночасно автор романтичних віршів О. Бодянський.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861 — 62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману — «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем «Юродивий» і «Неофіти». До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголів, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині 19 ст.

В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, не особистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчости в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючися здебільша жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська Ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських й українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Ідеї, теми й сюжети як і мистецькі засоби романтизму мали великий вплив на образотворче мистецтво кінця 18 і початку 19 ст. Західної Європи і сусідніх з Україною слов'янських народів, зокрема тих митців, що були народжені або жили в Україні: з росіян В. Тропінін, з вірмен І. Гайвазовський (Айвазовський), з польських Ю. Коссак, А. Ґроттґер та інші. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка і К. Трутовського, у творчості І. Сошенка, А. Мокрицького, згодом у О. Сластьона, М. Івасюка, С. Васильківського, П. Пимоненка, А. Ждахи та ін.

[ред.] Романтизм в музиці

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1883-84), "Тарас Бульба» (1890) М. Лисенка.

[ред.] Романтизм в театрі

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Дорошкевич О. 20 — 40-і роки в укр. літературі. І — II. К. 1922 — 24;
Шамрай А. До початків романтизму, ж. Україна, X — XI. К. 1929;
Харківська школа романтиків. Вступна ст., ред. і примітки А. Шамрая. І — III. X. 1930;
Шамрай А. Харківські поети 30 — 40 років XIX ст.; харківська школа романтиків. X. 1930;
Чижевський Д. Романтика. ЕУ 1. Мюнхен — НьюЙорк 1949;
Чижевський Д. Іст. укр. літератури від початків до доби реалізму. Нью-Йорк 1956;
Čiževski D. On Romanticism in Slavic Literature. s'-Ґравенгаґе 1957;
Коцюбинська М. Поетика Шевченка і укр. романтизм. Зб. шостої наук. Шевченківської конференції. К. 1958;
Волинський П. Теоретична боротьба в укр. літературі (перша пол. XIX ст.). К. 1959;
Нудьга Г. Два поети-романтики. Віктор Забіла — Михайло Петренко. Поезії. К. 1960;
Матеріали до вивчення укр. літератури. Т. II. К. 1961;
Пириходько П. Шевченко й укр. романтизм 30 — 50 pp. XIX ст. К. 1963;
Шевельов Ю. З іст. укр. романтизму.
Orbis Scriptus; Dmitrij Tschizevskij zum 70 Geburtstag. Мюнхен 1966;
Волинський П. Укр. романтизм у зв'язку з розвитком романтизму в слов. літературах. К. 1963;
Письм. Зах. України 30 — 50-их pp. XIX ст. К. 1965;
Кирчів Р. Україніка и поль. альманахах доби романтизму. К. 1965;
Іст. укр. літератури у восьми тт. Т. II. К. 1967;
Крижанівський С. і Ротач П. Визначний представник укр. романтизму. Левко Боровиковський: Повне зібрання творів. К. 1967;
Укр. поети-романтики 20 — 40-их pp. XIX в. Із ст. І. Айзенштока, 1968;
Вопросы романтизма в советском литературоведении. Библиографический указатель. 1856 — 1968. Ред. Н. Гуляев. Казань 1970;
Luckyj G.S.N. Between Gogol' and Ševčenko. Мюнхен 1971;
Амвросій Могила — Іеремія Галка: Поезії. Із ст. С. Крижанівського. К. 1972;
Олександр Афанасьєв-Чужбинський: поезії. Із ст. М. Гнатюка. К. 1972;
Польский романтизм и восточнославянские литературы. М. 1973.