Руси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Руси (русь, роси) - народ, що склав ядро Київської Русі. Етнічна природа і рання історія русів, зважаючи на поліетніченість очолюваного ними спільноти, продовжує залишатися дискусійною. Якнайдавніші звістки про народ Русь як відрізняють його від слов'ян, так і зараховують його їх частиною (див. нижче звістка Ібн Хордадбеха). У 10-м сторіччі Ібрагим Ібн-Якуб написав, що Руси "говорять по-слов'янські, тому що змішалися з ними" [1]. Дослідження О.В.Назаренко привели його до висновку, "що вже в першій половині IX ст. носії етноніма «русь», ким би вони не були етнічно, користувалися слов'янською самоназвою" ^[1], тобто називалися староруським словом русь. В результаті інтеграції русів із слов'янським населенням Київської землі, назва русь розповсюдилася спочатку на слов'ян-полян, про що повідомляє Повість временних літ: "поляни, які тепер звуться русь" [2], пізніше на все населення Київська Русь.

[ред.] Історичні джерела

Про русів збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі:

Арабський мандрівник Ібн Фадлан [3] :

«я бачив русів, коли вони прибули у своїх торгових справах і розташувалися (висадилися) на річці Атіль. І я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні хафтанов, але носить який-небудь чоловік з їх числа кицю, якою він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить з ззовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечи їх плоскі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (русів) до його шиї (є) збори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.»

Арабський географ Ібн Хордадбех [4] :

« §73 у. Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються по Танісу - річці слов'ян, то проїжджають повз Хамліджа, міста хазар. Їх володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються по морю Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахов. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать. »

Персидський географ Гардізі:

«Оці люди (руси) постійно нападають на кораблях на слов'ян, захоплюють слов'ян, обертають в рабів, відводять в Хазарію і в Булгар і там продають. І немає у них посівів і ріллі. І вони користуються зазвичай слов'янськими посівами. Завжди 100-200 з них ходять до слов'ян і насильно беруть з них на своє утримання, поки там знаходяться. І там знаходиться багато людей із слов'ян, які служать їм, щоб за допомогою служби зберегти себе.»

Візантійський імператор Констянтин VII Багрянородний:

«Приходящие із зовнішньої Росі до Константинополя моноксили (кораблі росів) є одні з Немогарда, в якому сидить Святослав, син Інгора, князя Росі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігова і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Києва, званого Самватас. Слов'яни ж, їх данники, а саме: кривичі, лендзянє і інші слов'яни — рубають в своїх горах моноксили під час зими. Їх витягують і продають росам. Роси ж, купивши одні ці довбанки і розібравши свої старі моноксили, переносять з тих на ці весла, кочети і інше убрання.»

(Далі описується плавання росів по Дніпру з рабинями і іншим товаром до моря, перераховуються як руські, так і слов'янські назви порогів і їх грецькі переклади.)

«Зимовий же і суворий спосіб життя тих самих росів такий. Коли наступить листопад, їх князі виходять зі всіма росами з Києва і відправляються в полюддя, тобто круговий обхід, а саме — в слов'янські землі древлян, дреговичів, крівічей, мешканців півночі і решти слов'ян, що платять дань росам. Годуючись там протягом зими, вони в квітні, коли розтане крига на Дніпрі, повертаються до Києва, збирають і оснащують свої кораблі і відправляються до Візантії.»

Арабський письменник Ал-марвазі:

"Що ж стосується Ар-руси, то вони живуть на острові в морі. Той острів займає простір в три дні шляху в той і інший напрям. На острові лісу і болота, і оточений він озером. Вони, руси, численні і вважають меч як засіб існування. Якщо вмирає у них людина і залишає дочок і синів, то все майно дістається дочкам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько здобував собі добро мечем, наслідуй його приклад.»

«Й вони народ сильний і могутній і ходять в дальні місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хазарське море, нападають на кораблі і захоплюють товари. Хоробрість їх і мужність добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були б наїзниками, то вони були б страшним бичем для людства.»

[ред.] Гіпотези походження

Існує декілька гіпотез про походження русів: слов'янська, норманська та інші.

Слов'янська гыпотеза була офіційною в радянській історіографії. На її користь говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що руси — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русів і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. По одній з них, руси — одне з племен полян. За іншою — пануючий клас слов'ян, що настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русів різними народами. За третьою версією, руси — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їх відмінності.

Норманська гіпотеза припускає, що руси пришли з Скандинавії. Вона заснована на давньоруській літописній «Повісті временних літ», особливо на наступних уривках:

"Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, —от так і ці".

Г. В. Вернадській у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманистів і з інших документів IX-Х (Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284):

Згідно «Бертинським анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланниками прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 р. — згідно їх власним твердженням, вони були послами Хакана росів і називали себе свеонамі.

У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 р. внесені імена посланників «русів».

«Ми від роду роського —Карли, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуди, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід —послані від Олега, великого князя роського».

Констянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління Імперією» (De Administrando Imperii), написану в 945 р., назви дніпровських порогів як на слов'янському, так і на мові «русів». Більшість цих «руських» назв, на думку прихильників норманської гіпотези, виявляють скандінавське походження.

Вернадський зробив висновок про формування в гирлі Кубані «Руського каганата» —державного утворення —попередника Київської Русі:

Дельта Кубані, де були розташовані Ас-Град і Малороса, називалася арабськими авторами Руським Островом. Не завжаючи на те, що азовські скандинави освоїлися з ім'ям асів, з часом вони прийняли назву русів, тому держава, яку вони заснували в Азовському регіоні, згодом стала відома як Руський каганат.

Існують і інші гіпотези, наприклад, про те, що руси походять від народу, що відвіку мешкав в Східній Європі. Можливо, він належав до німецької мовної групи, чим і пояснюється схожість імен з скандінавськими. Готи —один з кандидатів на роль цього народу Готи (Вельбарська культура) прийшли на Україну і Надніпряншину у 190-их рр. після РХ і утворили державне утворення разом з місцевими слов'янами (Зарубинецька культура), що археологічно виділине в Черняхівську культуру. Інший кандидат —ругії.

[ред.] Література

А.В.Назаренко, Стародавня Русь на міжнародних шляхах: Міждисциплінарні нариси, культурних, торгових, політичних відносин IX-XII століть. М., 2001. стор. 49