Семітські мови
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Семітські мови - північна гілка афразійської або семіто-хамітської родини мов (поряд з давньоєгипетською, берберськими, чадськими, кушитськими).
Семітськими мовами говорять близько 200 млн. осіб. Якщо найраніші пам'ятки арабської мови відомі з 4 ст. н.е., а сама мова набуває великого поширення у Пд. і Сх. Середземномор'ї у зв'язку з експансією ісламу від 7 ст., то письмові пам'ятки давньоєврейської мови сягають ще 12 ст. до н.е. Особливу роль відіграли семітські мови, зокрема, фінікійська, у виникненні й формуванні буквеного письма.
Арабська мова (понад 165 млн. мовців), одна з 6 офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї ООН, є державною у 22 країнах Середземномор'я і Близького Сходу, у т.ч. в одній європейській країні – Мальті (де своєрідний різновид цієї мови - мальтійська - просякнутий численними романськими елементами і має пристосовану латинську писемність). Розуміння класичної арабської мови - мови Корану - об'єднує всіх мовців - носіїв живих діалектів арабської мови. Перший запис Корану було здійснено 651 р. особливим арабським письмом, сформованим на початку 6 ст. у Лахмідському князівстві в Аравії. Ця давня форма мови досі зберігається в основних рисах в сучасній літературі й письмовій сфері спілкування в цілому. Втративши державність внаслідок турецьких завоювань XV-XVI ст. (за винятком східних і внутрішніх районів Аравійського півострова), арабські країни відновили свою суверенність лише у ХІХ-ХХст.
Іврит (понад 3,5 млн. мовців) - сучасне продовження давньоєврейської мови Давнього Завіту (12-3 ст. до н.е.). Офіційна мова Держави Ізраїль (поряд з арабською мовою) від часу її заснування (1947 р.). Вийшовши з живого вжитку ще 2,5 тис. років тому, давньоєврейська, тим не менше, залишалася мовою релігійної практики та духовної і світської літератури високого стилю. Від кінця 18ст. на цій основі у євреїв Східної Європи сформувалася осучаснена мова просвітницької та художньої літератури – іврит, який згодом стає і розмовною мовою щоденного спілкування. Довгий час іврит мав кілька норм вимови, уніфікованих лише на початку 20 ст. Основу словника становить лексичний фонд давньоєврейської мови, збагачений за рахунок нових значень (напр., xas^mal у Біблії "янтар", тепер іще й "електрика"), усталення словосполучень, формування віддієслівних імен і запозичення з давніх і сучасних мов.
Характерні риси семітських мов - обмежена кількість голосних (а, і, u короткі й довгі), наявність трьох рядів приголосних (дзвінкі, глухі та "емфатичні", тобто, напружені, веляризовані або глотизовані). Корінь дієслова звичайно складають три приголосні, які несуть основне словникове значення, у той час як голосне "заповнення" між приголосними додає, разом з афіксами, уточнення основного значення та граматичну інформацію. Наприклад, арабське kataba - він написав, kutiba - був написаний, 'aktaba - змусив написати, ka_tib - писар, kita_b -книга, maktab - місце або час письма, школа, maktu_b - написаний і т. д.
У семітських мовах існує категорія "статусів" або станів імен, що залежить від синтаксичної ролі даного імені в реченні. Розрізняють 2 роди - чол. і жін. В живих семітських мовах відмінків немає. Є три числа: однина, двоїна і множина. Прикметники відрізняються від іменників іноді суфіксом -і, переважно ж відмінним способом утворення множини, а також синтаксично. Серед займенників розрізняють: а) особові самостійні (необов'язкові до вжитку); б) присвійні самостійні (архаїчні, рідкісні); в) широко вживані суфіксальні: при іменах - присвійні, при дієсловах - об'єктні показники; г) питальні; ґ) відносні - для утворення ізафету.
У дієслові відображені категорії особи, числа, роду, суб'єкта, виду/часу, породи і способу. Особливо характерна для семітських мов наявність так званих порід (підсилювальної, примусової, зворотної тощо), які змінюють первісне значення дієслова. Кожна порода має повну парадигму дієвідмінювання, яка визначає усі дієслівні категорії та включає віддієслівні імена.
Словотвір – афіксальний і переважно через внутрішню флексію (яка шляхом зміни голосних всередині кореня дозволяє утворювати імена дії та стану, місця, знаряддя, одиничності, збірності, фаху тощо). Значну синтаксичну роль відіграє означення в род. відмінку, яке завжди передує означеному слову. Звичайний порядок слів у реченні: PSO (присудок, підмет, додаток).
Семітські мови представлені у Європі переважно невеликими, але важливими діаспорами івриту і арабської мови з несхожими історичними долями
[ред.] Запозичення до української мови
Про культурно-історичну роль семітських мов у європейському цивілізаційному процесі говорять, зокрема, численні арабські топоніми в Європі: Мадрид, Гібралтар, Трафальгар, Фатіма, Арбат (у Москві), а також назва Бесарабії (від ар. мосараб «християнин — підданий мусульманської держави»).
До запозичень з арабської мови належать такі типові українські слова як: борг, кайдани, кат, кава, жупан, хустка, хабар, шана, шановний, а також відомі й в інших мовах арабізми на зразок слів: харчі, казна, сироп, раса, юбка, шуба, хустка, атлас, абрикос, цифра, арсенал, калібр, зеніт, азимут, алгоритм, альманах, калій, амальгама, аварія, гашиш, еліксир, алкоголь, гудрон, нашатир, бензин, алгебра, матрац, ладан, табурет, мінарет, альков, масаж, могорич, марципан, миґдаль, мулат, лютня, азарт, мусон, сатин, шифр, факір, фанфари, фата, сафарі, талісман, жирафа, лев, мафія, бісер, карат та інші.
З гебрейської запозичені: амінь, паска, субота, сатана, рабин, кабала, махлювати, фарисей, хам, шабаш, ювілей, бегемот, а також через греків — імена Михайло, Гаврило та ін.
З фінікійської — кадка, мапа; з давньоєгипетської — блуза, карта, хартія, лілея, оазис, піраміда, фараон, хімія, натрій, папір, гума, канапа, а також ім'я Сидір (Ісидор «дар Ізиди»). Арабське походження має назва Арабатської стрілки в Криму; фінікійські назви — Африка, Європа, Барселона, Корсика, Лісабон, Малага; берберська назва — Гранада.
