Синтаксис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Синтаксис (також синтакса, складня), ділянка граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, ролю й значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діяхронному (іст.) перекрої.

Середньовічна схоластика й просвітницькі ідеї універсальної граматики, спільної всім мовам, тісно зв'язували С. з логікою й філософією. З греко-латинських граматик перебрала в нас цю науку граматика ц.-слов. мови М. Смотрицького (1619), а через поль., нім. й оперті на них рос. граматики Н. Ґреча (1829), А. Востокова (1831) та ін. і перші гал. граматики 19 в. На противагу цьому, почасти під впливом романтизму, зверталася до фактів живих мов порівняльна С. слов. мов словінця Ф. Міклошіча (1868 — 74), що однак обмежилася наукою про. частини мови („класи слів") та про форми слів. З школи Міклошіча вийшли його гал.-бук. учні М. Осадца (1862), О. Огоновський (1889), С. Смаль-Стоцький (1893, 1913) та ін., що були одначе не вільні від впливів логістичної С. (зокрема росіянина Ф. Буслаєва).

Нове слово в С. сказав О. Потебня («Из записок по русской грамматике», 1 вид. в 4 ч. 1874 — 1941, перевидано 3 ч. 1958-68), що сполучив ідеї нац. романтизму (В. Гумбольдт) з суворою методою позитивістичного характеру і поклав своїм вченням про частини мови, дієприслівник, складений присудок і «другі відмінки» в реченні основи під іст. С. слов., а передусім сх.-слов. мов з великою увагою до української мови. Його учнем був Д. Овсянико-Куликовський і ін. Нац.-романтична настанова позначилася на дослідах С. окремих відмінків Є. Тимченка (1913 — 28). Подібного підходу дотримувалися В. Сімович (у «Граматиці», 1918), І. Огієнко («Складня української мови», 1936) й ін. О. Курило («Уваги до сучасної укр. літ. мови», вид. 1923, особливо вид. 1925), М. Сулима («Укр. фраза», 1926), М. Гладкий («Наша газетна мова», 1928), С. Смеречинський («Нариси з укр. синтакси», 1932) сполучили опис з нормуванням; протидіючи механічному переношенню традиційних і рос. та поль. конструкцій, виниклих на ц.слов., латинських і нім.-франц. зразках, гол. в публіцистично-діловому й наук. стилях, вони ставили ідеалом народився-фолкльорні відповідники таких конструкцій. Компромісове становище зайняв О. Синявський («Норми укр. літ. мови», 1931). Зах.-евр. методи К. Фослера й структуралізм Ф. де Соссюра, К. Бюлера та ін., а також психологізм В. Вундта — О. Шахматова позначилися на концепції деяких учнів Л: Булаховського (М. Перегінець у «Підвищеному курсі української мови» 1930, й ін.).

Від репресій 1930-их pp. урятувалося, крім Булаховського, лише кілька осіб з наймолодшого покоління мовознавців; по шкільних підручниках почали реалізувати і в С. наближення до рос. мови та логістичну концепцію рос. підручників (В. Ващенко, А. Загродський та ін.). Синтаксичну концепцію Л. Булаховського (підготовлюваний від 1940, а виданий 1951 у 2 тт. акад. «Курс сучасної укр. літ. мови» з С. простого речення Ю. Шевельова, підписаною ред., і С. складного речення О. Вержбицького) характеризує розробка питань речення, його членів, зв'язків у ньому та його еквівалентів (згодом і словосполучень) у дусі О. Шахматова й О. Пєшковського. Вона відображена й у високошкільних підручниках Б. Кулика (1961, «С. складного речення», 1963), М. Івченка («Сучасна укр. літ. мова», 1960) та ін. Збірний акад. (за ред. І. Білодіда) курс «Сучасна укр. літ. мова» («Синтаксис», 1972, за ред. О. Мельничука) в куди більшій мірі спирається на О. Пєшковського, Л. Щербу й зокрема В. Виноградова (в розробці науки про синтагми). Щоб викликати враження об'ективности, застосовано тут статистичні обрахунки, при зовсім суб'єктивному й офіц.-нормативістичному доборі аналізованих текстів, без уваги на часове й територіяльне розшарування мови; до стилістики віднесено С. т. зв. „усного мовлення" (провінційна мова, звана «побутове усне мовлення»), а мову укр.-рос. білінґвів подано як «літ. усне мовлення»; тим обійдено синтетичний опис. С. говірок (також передміських) і нар. творчости. Настанова на русифікаційну нормативність дозволила редакторам і авторам цього курсу зовсім промовчати небажаних авторів і небажані в С. конструкції як «діалектні» чи «архаїчні». Свої погляди на синтагми й словолад у них застосував О. Мельничук у кн. «Розвиток структури слов. речення» (1966).

Література: Dlbrück В. Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen. Страсбурґ 1893; Грунский Н. Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков. 3 чч. Юр'єв-П. 1910-11; Виноградов В. Из исстории изучения русского синтаксиса. М. 1958; Шевельов Ю. Покоління 20-их pp. в укр. мовознавстві. ЗНТШ, 173. Париж-Чікаґо 1962; Бутрин М. Мова і стиль укр. письменників. Бібліографічний покажчик літератури за 1953-64 pp. Л. 1966; Зб. Мовознавство в Україні за 50 pp. К 1967. Див ще бібліографію при ст. Славістика в Україні, Укр. мова.