Теорія змови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Теорія змови (від англ. "conspiracy theory", також відома як конспірологічна теорія) намагається пояснити певну подію (зазвичай політичну, суспільну або історичну) таємним планом групи впливових людей або організацій, аніж відкритою діяльністю чи природніми причинами.

Хоча історія доводить, що злочини, вчинені групою людей ("змови") є поширеними, термін "теорія змови" зазвичай використовується в дослідженнях і поп-культурі для визначення певного різновиду фольклору, подібного до легенд, що має деякі типові риси - особливо такого, що подається у вигляді оповідання-пояснення, в структурі якого закладені наївні методологічні помилки.

Терміни "теорія змови" та "конспірологічна теорія" можуть використовуватися в лайливому контексті з метою відкинути нібито невірно інтерпретовані, параноїдальні або безглузді чутки. Зазвичай якщо чиюсь теорію або міркування назвати "теорією змови" чи "конспірологічною теорією", автор назве це упередженням.

[ред.] Резюме

Термін "теорія змови" може бути просто нейтральним описом припущення про існування змови. Однак "теорія змови" або "конспірологічна теорія" також використовується для визначення жанру оповідання з великою кількістю аргументів (не обов’язково пов’язаних між собою) щодо існування великих суспільно і політично значимих змов.

Більшість конспірологічних теорій, ймовірно, є хибними і не мають достатніх надійних доказів, щоб сприймати їх серйозно. Це піднімає інтригуюче питання про механізми їх виникнення і розповсюдження в поп-культурі. Соціологи, психологи і експерти фольклору займалися пошуком відповіді на це питання починаючи з 1960-х років, коли вбивство президента США Джона Ф. Кеннеді породило безпрецедентну кількість чуток.

Коли конспірологічні теорії поєднують логічні хиби з відсутністю доказів, результатом є погляд на світ, відомий як конспірологія. Конспірологія пояснює важливі історичні події і тенденції таємними змовами. Академічні дослідження конспірологічних теорій і конспірології виявили набір їх характерних структурних рис.

[ред.] Риси

Твердження, що мають кілька з наведених нижче рис, можуть бути кандидатами на класифікацію як конспірологічні теорії:

1. Виникли на основі обмеженої, часткової або опосередкованої інформації.
   Створені базуючись на статтях у ЗМІ, аніж на ґрунтовних знаннях чи наукових доказах.
2. Стосуються події чи процесу, що має велику історичну чи емоційну значимість.
   Ставлять за мету дати пояснення явищу, який становить інтерес для широкого загалу і має емоційну значимість.
3. Зводять складні моральні соціальні явища до простих, неморальних дій.
   Безликі, інституційні процеси, особливо помилки чи недогляд, тлумачаться як навмисні, свідомі дії неморальних осіб.
4. Персоніфікують складні суспільні явища у вигляді впливових особистостей-змовників.
   Висновок про існування впливових особистостей-змовників робиться на основі "неможливості" певного ланцюгу подій без керівної ролі особистості. (Ця риса є подібна до попередньої, але відмінна від неї.)
5. Приписують змовникам надлюдські здібності або ресурси.
   Можуть вимагати від змовників мати унікальну дисципліну, непохитну рішучість, високорозвинені або невідомі технології, нетипову психологічну прозорливість, здатність передбачити майбутнє, необмежені ресурси, тощо.
6. Ключові аргументи покладаються на індуктивну, а не дедуктивну логіку.
   Робиться помилкове припущення про однаковий рівень впевненості як в індуктивних, так і в дедуктивних аргументах.
7. Апелюють до "здорового глузду".
   Здоровий глузд замінює більш ґрунтовні, академічно респектабельні методології, наявні для дослідження суспільних і наукових явищ.
8. Характеризуються встановленими логічними і методологічними хибами.
   В аргументах легко знайти формальні і неформальні логічні хиби.
9. Генеруються і розповсюджуються “сторонніми особами”, часто неназваними, і загалом не проходять рецензію.
   Оповідання походять від осіб, що не мають інсайдерських контактів або знань, і є популярними серед осіб без спеціальних (особливо технічних) знань.
10. Знаходять підтримку у осіб з наочними хибними уявленнями у відповідній галузі науки.
    Принаймні деяки з прихильників теорій вірять в них на основі хибних уявлень щодо елементарних наукових фактів.
11. Не мають жодної підтримки в науковому товаристві.
    Вчені і експерти загалом ігнорують оповідання, вважаючи їх занадто поверхневими, щоб витрачати час на їх спростування і ризикувати своїм авторитетом.
12. Експертні спростування ігноруються або пристосовуються шляхом розробки нових сюжетів у оповіданні.
    Коли експерти спростовують теорії, надаючи докази, оповідання доробляються (іноді у вражаючий спосіб) з метою відкинути докази, часто використовуючи самі спростування в оновленій теорії.
13. В змовників записують все більше і більше осіб.
    Оповідання про існування змов мають тенденцію до розростання і можуть досягти глобальних масштабів. Коли прихильники мають проблеми з контр-аргументами, теорії змови розростаються (див. попередню рису). Теорії змов, що існують кілька десятиріч, зазвичай охоплюють увесь світ і значні частини історії.
14. Теорії змов зосереджуються на “все тих самих підозрюваних”.
    Класичні теорії змов зображують осіб, групи або організації, проти яких існує дискримінація в тому суспільстві, де виникла теорія. Типовими персонажами є євреї та іноземці, а також організації з поганою чи яскравою репутацією, наприклад ордени, нацисти і майже всі спецслужби.