Бетховен Людвіґ ван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Людвіґ ван Бетговен (Ludwig van Beethoven; *16 грудня 1770, Бонн - † 26 березня 1827, Відень) - німецький композитор.

Творчість Бетговена тісно пов’язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Від перших до останніх творів композитору незмінно властиві ясність та раціональність мислення, рівновага між частинами цілого, які є характерними ознаками класицизму в мистецтві взагалі, в музиці – зокрема. У цьому значенні Бетговена можна назвати прямим послідовником не тільки Глюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці – француза Люлі, який творив за сто років до народження Бетговена. Найбільше він проявив себе у сонатно-симфонічних жанрах, які були розроблені музикантами епохи Просвітництва та досягли класичного рівня у творчості Гайдна та Моцарта. Музика Бетговена значно відрізняється від музики композиторів епохи Просвітництва. Їй притаманний величезний заряд енергії, накопичення почуттів та важлива риса бетговенської естетики, як і всіх композиторів-класиків ХVIII ст., - чуття гармонії з миром, зв’язок з людством та світом у цілому. Його творчість пройнята тією силою, вірою, радістю життя, які прийшли до кінця в музиці з початком “романтичної епохи”. Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг ван Бетговен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика вища усього, що було створено його сучасниками

Зміст 1 Дитинство 2 Бонський період 3 Відень 4 Пізня творчість 5 Примітки 6 Література 7 Зовнішні посилання

[ред.] Дитинство

Людвіґ ван Бетговен народився 16 грудня ^[1] 1770 року у сім’ї придворних музикантів у м. Бонн. Батько будучи обдарованою людиною: придворний тенорист, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині, - скоріше шкодив, ніж розвивав здібності хлопчика. Помітивши його талант, батько вирішив зробити з дитини клавісиста-вундеркінда, але зразу ж після перших концертів батько заспокоївся, тому що результати були невтішні. Знаменитий композитор, органіст, письменник, Крістіан Готліб Нефе по-справжньому вплинув на художнє формування юного Бетговена. Нефе ознайомив свого учня з великими німецькими композиторами минулого. Глибоке вивчення “Добре темперований клавір” Й.С.Баха залишило слід в творчості Бетговена. Його музиці була характерна поліфонія. А ось до фуги композитор звернувся вже у останньому періоді творчості. Саме Нефе познайомив Бетговена з творами Генделя, які теж мали певний вплив на подальшу творчість.

[ред.] Бонський період

Французькі та італійські комічні опери, які ставились при дворі, німецькі зінгшпілі також займають своє місце у ранній творчості Бетговена. Відголоски театральних вражень юності зустрічаються не тільки у варіаціях на теми арій з комічних опер, а навіть в бетговенській “Пасторальній симфонії”. Ще опери Глюка (“Орфея” і “Альцесту”) сильно вплинули на формування особистого стиля Бетговена. Першими творами, які дійшли до слухачів, були: варіації на марш Дреслера c-moll, три сонати для клавесина, але особливо виділяється Друга, f-moll.

Бонський період життя не виділяється плодовитістю. Молодий композитор писав досить повільно. За десять років він написав не більше 50 творів. Але, не зважаючи на це, той період художнього формування був важливим для Бетговена. Він працював у різних жанрах, зумів знайти риси своєї творчої індивідуальності.

Бетговен був висококультурною особистістю, не зважаючи на те, що з 11 років він перестав відвідувати школу. Свій світогляд він розширив тільки завдяки самовихованню. Він вивчив французьку та італійську мови, знав латинь і все життя поважав класичну літературу. Читав літературу грецьких письменників, знав напам'ять багато з Шекспіра. З дитинства був добре знайомий з німецькою літературою. Пізніше до числа його захоплень додалася персидська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хайяма.

[ред.] Відень

Велику роль у розвитку творчості Бетговена відіграли такі великі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже з першого знайомства Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетговена і запевнив перед своїми друзями, що це молодий музикант з великим майбутнім. А Гайдн, у свою чергу, коли бував у Боні, погодився керувати його заняттями. Він був у захваті від почутої кантати Бетговена. Восени 1792 року Бетговен переїхав у Відень, з того часу і до кінця життя і творчість композитора були пов’язані з Віднем.

На протязі двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи. Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль “оперного філіалу” Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різновидні і багатонаціональні оперні жанри. Коли Людвіг ван Бетговен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де зразу ж зазнав великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу. На першому виступі перед широкою аудиторією Бетговен виконав свій фортепіанний концерт B-dur – це перший концерт, який був визнаний під №2. І в три фортепіанні тріо. Ці виступи у Відні принесли Бетговену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетговен – віртуоз і композитор – завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а зразу ж їх публікувати.

До основних творів раннього періоду Бетговена відносяться: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев’ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерта, балет “Творення Прометея”, ораторія “Христос на Масличній горі”. Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім бетговенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій раннього Бетговена і його віденських попередників. В більшій мірі Бетговен ще зберігає “витончені” звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все виконав, для чого був покликаний. Саме в той період намітився перехід до нового бетговенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче вступити на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у “Крейцеревій сонаті” для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетговен помічає небувалу силу драматизму, емоційну глубину, тяготіння до великих масштабів новаторської трактовки форми. І з появою Третьої симфонії остаточно склався героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетговена.

Найвидатніші твори Бетговена відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у тих роках. У їх числі шість симфоній: “Героїчна”, Четверта, П’ята, “Пасторальна”, Сьома, Восьма; опера “Фіделіо”, увертюри “Коріолан”, “Леонора”, музика до “Еґмонта”, Скрипічний концерт, Четвертий та П’ятий фортепіанні концерти, фортепіанні сонати “Апасіоната” і “Аврора”, п’ять геніальних квартетів, “32 варіації для фортепіано”, “Фантазія для фортепіано, хору та оркестру”, Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса, пісні та тексти Ґете.

У центрі бетговенського мистецтва тих років – героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюються діалектика життєвих процесів. Вся вона – дітище нової епохи. Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетговен незмінно зберігав класициську строгість форми. Він довів до вдосконалення логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класициській сонаті та симфонії. Для стилю зрілого Бетговена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові обороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції.

Часто бетговенські теми дуже прості по мелодико інтонаційному змісту, але й при цьому не втрачають невичерпний інтерес до себе. Бетговен своєю музичною мовою у творах умів разити не тільки багатством, але й простотою. Хоча за простотою ховалось безліч різних елементів. На творчість Бетговена неабияк вплинула поезія Ґете. Композитор написав ряд пісень на любовно-ліричні вірші поета. музику до драми “Еґмонт” і задумав положити на музику створену в той час першу частину “Фауста”.

Історичні події 1810-1820 років, які різко змінили соціально-політичну обстановку в Європі, безпосередньо вплинули і на життя та творчість Бетговена. Політика Наполеона викликала у Німеччині та Австрії широкий патріотичний підйом. Саме в той час вперше були почуті твори музично-романтичної школи – пісні Вебера, Шуберта, Льове, опери Гофмана, Вебера, Шпора. Глибокий зв’язок з народною національною культурою виявився характерною особливістю романтичних напрямків Німеччини та Австрії нового часу. Разом з тим у творчості романтиків намічається відхилення від естетики та художньої форми бетговенського покоління. Героїчна тема революції, яка так близька Бетговену, поступилась більш суб’єктивним темам: збільшився інтерес до показу внутрішнього світу людини, її тонких душевних переживань. Здавалось, що композитор вичерпав свою революційну тему. В той період він більше звертався до лірики, до пісенного жанру, до жанру романтиків – пісні.

У творчості великого композитора не всі дні були багаті на написання шедеврів. В період застою його творчості були написані такі маловідомі твори, як “Іменинна увертюра” ф.115, кантата “Славна мить”, симфонія “Битва при Віторії”.

Критичний період для Бетговена співпав з моментом його найвищої слави. У 1813 р. наполеонівська армія потерпіла поразки в битві при Віторії. Бетговен написав в зв’язку з цим симфонію для симфонічного оркестру з участю пушок та дзвонів. Оркестром Бетговен диригував сам. Грандіозно виконаний твір приніс композитору великий успіх як ні одна інша симфонія. Через деякий час відкрився Віденський конгрес, Бетговен виступив з кантатою “Славетна мить”, і після виступу йому було дане звання почесного громадянина міста Відня.

Погіршувалось життя композитора разом із погіршенням слуху. Він не міг вільно спілкуватися з людьми, ускладнювалась його виконавська діяльність. В той час цікавість до серйозної, класичної музики різко зникла. Видавці навіть перестали публікувати сонати та симфонії, обмежуючись танцювальними п’єсами, перекладами популярних опер. На оперній сцені процвітали модні чужоземні новачки; процвітало салонне мистецтво... І саме в той час слава Бетговена почала гаснути.

Бетговен будучи відданим своїм революційним переконанням, часто у розмовах з друзями засуджував політику. І тільки світова знаменитість вберегла композитора від арешту. Саме у роки кризи життя Бетговена його мистецтво стало надбанням широкої аудиторії, завоювавши народну любов.

[ред.] Пізня творчість

Після певного перериву у творчості у музиці Бетговена зявляється новий стиль. П’ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.702, “Багате лі” ор.126, фуга для струнного квінтету, “33 варіації на вальс Діабеллі”, Дев'ята симфонія, “Урочиста меса”, п’ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетговена. Думка про Дев’яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але до реалізації композитор приступив тільки в 1822 р.

У пізній творчості Бетговена найбільше виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетговена. Новизною у пізній творчості Бетговена є “вальсова” тема. Разом з тим в музиці, заснованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетговен звертається до варіаційних прийомів розвитку. У той період, як ніколи, композитора приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, “Урочисту месу” і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.

Творчі замисли Бетговена народжувались безперервно. Мріяв написати “Реквієм” і музику до “Фауста”, написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи з плечима безмежну кількість витворів, Бетговен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти. Фортепіанна соната була для Бетговена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна бетговенська соната – завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.

Всі сонати Бетговена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об’єднюються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв’язками.

Фортепіанний спадок Бетговена зберігає у собі 3 збірки багателей, більше 20 циклів варіацій, 4 рондо, біля 40 маленських фортепіанних п’єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетговен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінив її. Після сонати це була найбільш улюблена із форм.

Єдина опера Бетговена – “Фіделіо” (1805-1814). Вона одна з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві ХІХ ст. Невдала сценічна доля опери пояснюється зарозумілою сміливістю її задуму і втілення. На фоні застою традицій опера Бетговена здавалась у свій час настільки новаторською і тяжкою для сприйняття, як була “Героїчна симфонія” у області сучасної інструментальної музики. Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетговен поєднав принципи різноманітних шкіл. Герой “Фіделіо” – героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетговен писав у стилі і дусі шиллерівської драми. Інших опер не писав тому що не міг знайти теми, яка б підходила.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетговена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри. Він створив біля 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не зважаючи на це, до пісенного жанру Бетговен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетговена.

[ред.] Примітки

[ред.] Література

• В.Конен. Історія зарубіжної літератури. Випуск третій. – Москва: Музика, 1989 р.
• А.Альшванг. Людвіг ван Бетховен.
• М.Кремльоз. Фортепіанні сонати Бетховена.
• В.Галацька. Музична література зарубіжних країн. Вип. 3.

[ред.] Зовнішні посилання