Грамофонна платівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Грамофо́нна пла́тівка (грамплатівка)- аналоговий звуковий носій. Являє собою диск з синтетичних матеріалів, на поверхні якого по спіралі розташовані канавки (доріжки) із записом звуку, відтвореного за допомогою призначених для цієї мети апаратів — грамофонів, електропрогравачів і ін. Процес виробництва грамплатівок включає створення оригінальних записів на магнітній стрічці, перенесення їх за допомогою рекордера на лакові диски, з яких гальванічним способом виготовляються металеві оригінали матриць для пресування грамплатівок з пластичних мас.

Існують грамофонні платівки монофонічні (з одним звуковим каналом на доріжці) — звичайні (звук з яких відтворюється з частотою обертання диска 78 об/хв, ширина звукової доріжки — 140 мкм) і довгограючі (45, 33 1/3, 16 об/хв при ширині звукової доріжки 55 мкм), стереофонічні (з двома звуковими каналами на доріжці) — тільки довгограючі. Міжнародними стандартами встановлені наступні типи грамплатівок по діаметру: 17,5 см (до 6 хв. звучання однієї сторони пластинки), 25 см (до 18 хв.), 30 см (до 28 хв.).

[ред.] Історія

Прообразом грамплатівки прийнято вважати восковий циліндр — звуконосій фонографа Т. А. Едісона, на якому в грудні 1877 була записана перша в світі фонограма. Проте пріоритет відкриття принципу механічного запису і відтворення звуку належить французькому поетові, музикантові, ученому Ш. Кро (1842—88), що представив 3 квітня 1877 Французькій академії свою роботу «Процес запису і відтворення явищ, що сприймаються слухом».

У 1888 німецький інженер Е. Берлінер (1851—1929), що працював в США, запропонував використовувати у якості носія звуку цинковий диск, вкритий тонким шаром воску, і апарат для відтворення звуку з цього диска — грамофон. Диск Берлінера дозволяв знімати з нього металеву копію — матрицю для масового виробництва грамплатівок шляхом штампування спочатку з целулоїду, ебоніту, каучуку, потім шеллачних смол. Перша в світі грамплатівка, зроблена Берлінером, зберігається в Національному музеї США у Вашингтоні

Наприкінці XIX століття у Камдене (США) відкрито першу в світі фабрику грамплатівок, що поклала початок найбільшому концерну грамплатівок «RСА Victor». В кінці XIX століття і на початку XX століття компанії і фірми по виробництву грамплатівок, грамофонів (патефонів) створюються в США — «Columbia», у Франції — «Pathe», у Великобританії — «His Master's Voice», в Італії — «La voce del Padrone».

До початку XX століття в світі налічувалися близько 3 тис. найменувань грамплатівок загальним тиражем понад 4 млн. екз. (до 1903 випускалися тільки односторонні грамплатівки), головним чином із записами декламаційний-розмовного жанру, маршів, вальсів, пісень і романсів. Дуже незначну частину в репертуарі грамплатівок займала інструментальна музика — через технічну недосконалість запису. У 1903 з'явилися (вперше в США і Великобританії) двосторонні диски. У 1907 в Парижі грамплатівки із записами видатних співаків Ф. Таманьо, Е. Карузо, А. Патті та ін. урочисто були поміщені в оцинковані герметичні футляри для збереження: футляри було вирішено розкрити через 100 років. Грамплатівка отримала широке розповсюдження в багатьох країнах світу. Швидкість обертання диска грамплатівок змінювалася від 90—100 об/хв до 76—80 об/хв, в 1925 прийнятий стандарт — 78 об/хв.

В 1901—02 була організована фабрика грамплатівок в Ризі, а в 1910 почав роботу Апрелєвський завод грамплатівок під Москвою, який згодом став найбільшим підприємством по виробництву грамплатівок в СРСР

Новий етап в історії грамплатівок почався в кінці 20-х — початку 30-х рр., коли були винайдені апарати для електроакустичного запису і відтворення звуку, а також поліхлорвінілова маса для виготовлення грамплатівок, що дозволили значно поліпшити якість звучання грамзаписів. Якісно змінився і репертуар грамплатівок — значне місце в ньому посіли записи класичних творів симфонічної, камерної і оперної музики. В радянській продукції після націоналізації виробництва грамплатівок згідно декрету РНК 1919 року, чільне місце займали також записи радянських політичних діячів та інша продукція ідеологічного спрямування.

В кінці 40-х рр. (вперше в 1948, США, фірма «Columbia») з'явилися довгограючі грамплатівки (призначені для електроакустичного відтворення за допомогою електропрогравачів, електрофонів, радіол), що дозволило значно розширити смугу записаних частот (50—16 000 Гц), повністю зберегти тембр звуку, розширити динамічний діапазон запису (до 50—57 дБ), знизити рівень шумів, набагато продовжити якісне звучання грамплатівок. З появою довгограючих грамплатівок стали скорочуватися тиражі звичайних і в кінці 60-х рр. їх масовий випуск був припинений.

У 1957—58 в США і потім в інших країнах почався випуск стереофонічних грамплатівок, таких, що дозволили отримати при відтворенні близьке до натурального об'ємне звучання, а в кінці 60-х рр. — платівок, з яких можна відтворювати записи як в монофонічному, так і в стереофонічному варіантах.

У 1962 у Франції були випущені перші т.з. гнучкі грамплатівки, які стали використовуватися як звукові ілюстрації в різного роду виданнях і зумовили появу «звукових» журналів.

Масовий випуск грамплатівок в СРСР почався в 30—40-і рр. (у 1940 було видано понад 55 млн. грамплатівок), з 1952 стали випускатися довгограючі грамплатівки, з 1962 — стереофонічні, з 1964 — гнучкі (з 1965 — звуковий журнал «Кругозір», з 1968 — «Колобок»), з 1969 — стерео-монофонічні. В 1964 році було засновано фірму "Мелодія".

В кінці XX століття випуск грамплатівок істотно скоротився. Вони стали рідкістю, будучи витесненими компакт-дисками і аудіокасетами, проте продовжують випускатися для аудіофілів, колекціонерів і диск-жокеїв (DJ).

Джерела: БСЭ, рос.вікіпедія.