Рассел Бертран
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 |
Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
Бертран Артур Уільям РАССЕЛ (Bertrand Arthur William Russell) (18 травня 1872, Треллек, Уельс - 2 лютого 1970, Пенриндайдрайт, Уельс) - видатний англійський філософ, логік, математик, громадський діяч. Основоположник англійського неореалізму та неопозитивізму, засновник сучасної філософії логічного аналізу. З метою обґрунтування математики заснував логіко-філософську програму логіцизму, найповніше втілену у фундаментальній тритомній праці "Principia Mathematica" (Основи математики) (написана у співавторстві з А.Уайтгедом). Один з ініціаторів Пагуошського руху. Одержав Нобелівську премію з літератури (1950).
Навчався і в подальшому викладав у Кембріджському університеті, неодноразово запрошувався для викладання в університети інших країн, перш за все США.
У 1908 р. став членом Фабіанського товариства, яке відіграло видатну роль у розповсюдженні ідей соціал-демократії у Великобританії. З 1914 по 1965 рр. - член лейбористської партії. Вийшов з лав лейбористів протестуючи проти їхньої політики щодо інтервенції США до В'єтнаму.
Під час навчання в університеті перебував під впливом "абсолютного ідеалізму" (британської версії неогегельянства), але пізніше разом із своїм колегою Д. Е. Муром став противником ідеалістичної метафізики, поклавши початок традиції аналітичної філософії.
Зміст |
[ред.] Філософські погляди
Філософська еволюція Рассела являє собою перехід від платонізму і логоцентризму до юмівського конвенціоналізму та арістотелівського ессенціалізму. На початку ХХ сторіччя разом із Дж. Муром Рассел виступив із критикою неогегельянства з реалістичних позицій. В подальшому неодноразово змінював свої філософські погляди, залишаючись, однак, послідовним прибічником аналітичного методу.
Згідно з Расселом, філософія не зводиться до аналізу буденної мови, як вважають послідовники філософії мовного аналізу, і ії роль не обмежується функцією загального методу розв'язання практичних проблем, на чому наполягають прибічники прагматизму. Рассел обстоював філософське поняття кореспондентної істини як відповідності фактам, які як такі значною мірою не піддатні людському контролю. На його думку, об’єктивне поняття істини впроваджує необхідний елемент стриманості людини щодо універсуму і тим служить противагою прагматистському “отруєнню владою”.
[ред.] Істина й дескрипції
Рассел вважав, що сутність філософського пізнання полягає не в проясненні філософської термінології, а в систематичному дослідженні навколишнього світу. Логічний аналіз може сприяти філософському пізнанню тільки тоді, коли він спирається на науково обґрунтовану онтологію, з якою мусять бути узгоджені мовні засоби аналізу. Звідси виникає проблема побудови “логічно досконалої мови”. Згідно з теорією дескрипцій Рассела, для побудови логічно досконалої мови треба переформулювати твердження природної мови таким чином, щоб усунути посилання на сумнівні сутності, уникаючи як суперечливих описів на зразок “круглий квадрат”, так і фіктивних дескрипцій (“Гамлет”, “крилатий кінь” і т. ін.). Тоді вимога істинності висловлювання буде еквівалентною вимозі відповідності висловлювання до дійсності. Таке бачення взаємовідносин між логікою та онтологією базується на припущенні про дискретну “атомарну” структуру світу (доктрина логічного атомізму).
[ред.] Онтологія
Расселова онтологія раннього періоду містить, однак, крім індивідів, деякі абстрактні сутності – властивості, відношення та висловлювання (propositions). У 1914 Рассел відкидає онтологічний статус абстрактних сутностей і стверджує, що лише індивіди можуть бути носіями власних імен і суб’єктами логічно досконалих суджень. Згідно з концепцією цього періоду, атомарні онтологічні факти утворюються з властивостей та відношень індивідів, а висловалювання та пропозиційні функції лише виконують функцію мовних виразів. При цьому в ролі індивідів виступають події, а звичайні фізичні об’єкти – які ми звикли вважати носіями власних імен – розглядаються як комплекси “співприсутніх” (compresent) подій. У 1940 Рассел ще раз змінює свою онтологію. Після цього перегляду єдиними базовими елементами світу стають прості якості, що мають характер індивідів і водночас універсалій, доступних для прямого сприйняття (“знання через безпосереднє знайомство”). Як фізичні об’єкти, так і події аналізуються в термінах цих простих якостей.
[ред.] Епістемологія
Доктрина “знання через безпосереднє знайомство” (knowledge by acquaintance) займає центральне місце в епістемології Рассела. Згідно з цією доктриною, є два види знань: знання речей і знання істин. Знання речей, в свою чергу, поділяється на два різновиди: безпосереднє і таке, що базується на знанні істин. Безпосереднє знання, чи знання через безпосереднє знайомство, полягає у прямому відношенні між індивідуальним розумом та чимось відмінним від нього. Доктрина безпосереднього знання пов’язана у Рассела з емпіристичною теорією “чуттєвих даних” (sense-data), але, безсумнівно, має й самостійне значення як версія арістотелівської епістемології прямого знання.
[ред.] Суспільні погляди
Суспільно-політичні погляди Рассела мають ліберальний, антифашистський і антикомуністичний характер. Його першою книгою була "Німецька соціал-демократія" (1896; російський переклад 1906). У питанні про відносини між людиною і державними утвореннями Рассел виходив із принципу поєднання максимума свободи з мінімумом сили. Виступав за створення на демократичних засадах всесвітнього уряду, повноваження якого становило б вирішення міждержавних конфліктів.
[ред.] ТВОРИ
The Problems of Philosophy, Holt & Co, 1912;
Mysticism and Logic, Holt & Co, 1918;
Introduction to Mathematical Philosophy, Macmillan, 1918;
The Analysis of Mind, Macmillan, 1921;
The Analysis of Matter, Routledge & Kegan Paul, 1927;
Freedom and Organization, George Allen & Unwin, 1934;
A History of Western Philosophy, George Allen & Unwin, 1945;
Human Khowledge, George Allen & Unwin, 1948.
