Історія Німеччини
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Давні часи
Перші поселення на територіях Південної й Центральної Німеччини з'явилися на початку кам'яного віку (5-3 тисяч років до н.е.), що підтверджується виявленням поблизу міста Гейдельберга найдавніших у Європі кісткових рештків людини. У 12-8 століттях до н.е. освоювалися Північні райони Німеччини, що примикали до Балтійського і Північного морів.
[ред.] Ранні німецькі племена
До 6 – 1 ст. до н.е. більшу частину території сучасної Німеччини заселили германські племена: східні (готи, бургунди, вандали й інші), західні (свеви, хатти, херускі, англи, сакси й інші) і північні (свіони й інші). У I - II століттях н.е. німецькі племена почали утворювати союзи, на основі яких поступово складалися племінні герцогства. У 6 – 8 ст. ці землі були завойовані франками і увійшли до складу Франкської держави.
[ред.] Середньовіччя
843 р. - по Верденському договорі про розділ франкської імперії Німеччина стала ядром Східно-Франкського королівства, яке поклало початок державному відокремленню німецьких областей. Формальною датою утворення Німеччин як самостійного королівства вважається смерть останнього короля франків Людовика Дитяти у 911 році. До складу королівства до початку Х століття входили герцогства Швабія, Баварія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія і Лотарингія.
955 р. - король Оттон І розбив угорців на ріці Лех, зупинивши їхнє просування на захід. 962 р. - Оттон І став імператором Священної Римської імперії. За Оттона І в середині 10 століття було завойовано сербо-лужицькі землі, Північну і Середню Італію і утворено Священну Римську імперію.
До кінця 11 ст. у Німеччині в основному завершилося формування феодальних відносин. Німецькі феодали здійснювали доволі агресивну політику. Її головними об'єктами стали землі полабських слов'ян та інших прибалтійських народів, а також Італія.
1122 р. - Вормський конкордат - посилення самостійності церкви і світських князів. Початок процесу дроблення країни на окремі феодальні володіння.
1176 р. - поразка імперських військ при Леньяно зірвало плани завоювання італійських міст.
XІІ в. - Генріх Лев захопив землі слов'янського племені бодричей і заснував герцогство Мекленбург. Альбрехт Ведмідь зайняв територію лютичей і створив маркграфство Бранденбург. Початок німецьких завоювань на сході - "Дранг нах Остен". XІІІ в. - орден Мечоносців захопив землі ливів і естів, а Тевтонський Орден - землі слов'янського племені пруссів. У 12 – 13 ст. німецькі князі (особливо саксонські) у результаті хрестових походів захопили землі боричів, лютичів, пруссів, литів і естів. Подальшу експансію німецьких лицарів на Схід припинили слов'янські народи (Льодове побоїще 1242 р., Грюнвальдська битва 1410 р.).
У 13 – 15 ст. німецькі міста зосередили в своїх руках посередницьку торгівлю у Європі. Об'єднання північнонімецьких міст у торговельний союз - Ганза. 1356 р. - "Золота булла" Карла ІV узаконила політичну роздробленість Німеччини. Великі князі (курфюрсти) мали право обирати імператора. З 1438 по 1806 роки імператорський престол у Німеччині посідали Габсбурги.
[ред.] Реформація
У 1517 році (виступ М. Лютера) розпочалася Реформація – масовий рух проти католицької церкви. Його ідейним натхненником став професор Вітенбергського університету Лютер, який виступив 31 жовтня 1517 року з 95 тезами проти торгівлі індульгенціями. Наслідком цього руху стала Селянська війна, що почалася у 1525 році й охопила Швабію, Франконію, Саксонію і Тюрінгію. Розгром селян і плебейства, а також послідуюче посилення влади князів, довершили процес політичного розпаду Німеччини і надовго прирекли її на стан роздробленості. Після Селянської війни селяни на два століття потрапили у фортечну залежність, що перешкоджало розвитку промисловості у Німеччині в 16-17 століттях. У другій половині 16 – на початку 17 ст. Німеччина зазнала економічного занепаду.
1524 - 1526 р. - селянське антифеодальне повстання (ідеолог - Т. Мюнцер). Подавлено владою.
[ред.] Новий час
Тяжкі наслідки для країни мала Тридцятилітня війна 1618 – 48 років, що завершилася Вестфальським миром 1648, який закріпив політичну роздробленість Німеччини на 300 світських і духовних князівств. У ХVІІ-ХVІІІ століттях формально існувала "Священна римська імперія німецької нації", але фактична влада була зосереджена в руках самостійних князів. На 30 мільйонів жителів доводилося 297 самостійних держав-князівств. Серед них були тільки два більш-менш великих державних утворення: Австрія і Бранденбург.
У 1614 році курфюрст Бранденбургу Іоганн приєднав до своїх володінь герцогство Прусське, що стало основою Пруської держави. У 1701 р. Пруссія стала королівством. У 17 – 18 ст. з понад 300 існуючих на теренах Німеччини держав виділилися Пруссія і Австрія, які боролися за панування у Німеччині. Австрія і Пруссія брали участь у поділах Польщі 1772, 1793 і 1795 років, вели війни проти Франції. Пруссія значно розширила свою територію і стала претендувати на роль об'єднувача всієї Німеччини.
[ред.] Наполеонівські війни
У 1803–04 Наполеон ліквідував дрібні німецькі держави і створив Рейнський союз. Священна Римська імперія перестала існувати.
1806 р. - жорстокий розгром пруських військ Наполеоном під Йеною. Пруссія втратила половину своїх володінь. "Священна Римська імперія німецької нації" була ліквідована. Під протекторатом Наполеона був створений Рейнський союз, куди ввійшли 21 німецька держава, а в 1807 після розгрому Пруссії у цей союз увійшла вся Західна Німеччина.
1813 р. - поразка французів у битві під Лейпцигом ("Битва народів"). Рейнський союз розпався.
За рішенням Віденського конгресу в 1814-15 роках було створено Німецький союз з 39 держав, керівну роль у якому відігравала Австрія. Він проіснував до 1866.
1848 - 1849 р. - буржуазно-демократична революція в Німеччині потерпіла поразку.
[ред.] Об'єднання Німеччини під проводом Прусії
В другій половині ХІХ століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель.
1862 р. - прусський канцлер О. Бісмарк почав політику об'єднання німецьких земель навколо Пруссії.
1866 р. - вирішальна перемога прусських військ над австрійцями при Садовій визначила лідируючу роль Пруссії в Німеччині. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен, Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. 21 середня і дрібна держава, що знаходилася північніше ріки Майн були об'єднані в Північно-німецький союз, на чолі якого також стала Пруссія. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції.
У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Прусії чотирьох південно-німецьких держав.
[ред.] Німецька імперія (Другий Райх), 1870-1918
1870 - 1871 р. - перемога Прусії у франко-пруській війні. 18 січня 1871 року Німеччину було проголошено імперією на чолі з кайзером (імператором), яким став прусський король Вільгельм І.
У 1879 році Німеччина уклала союзний договір з Австро-Угорщиною, до них приєдналася Італія (Троїстий союз). Блокові цих держав протистояла Антанта. У кінці 19 ст. Німеччина розгорнула політику колоніальних загарбань в південно-західній і східній Африці та районі Тихого океану. Протягом 1884-1885 р. вона встановила протекторат над значними територіями у південно-західній, східній і південно-східній Африці. З 1888 року кайзером стає Вільгельм II.
1914 - 1918 р. - Перша світова війна. Поразка Німеччини і утрата всіх колоній.
[ред.] 1918-1945
1918 - Листопадова буржуазно-демократична революція в країні і скинення монархії. У лютому 1919 році у Веймарі відбулися Установчі збори, які прийняли конституцію, яка узаконила встановлення Німеччині парламентської республіки.
1919 - 1933 р. - "Веймарська" республіка. Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятлевих для неї зовнішньополітичних умов.Версальський договір накладав на країну великий тягарь і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.
За таких умов Версальські Установчі збори 31 липня 1919 р.прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютиської монархії демократичною парламенською республікою.Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.
29 червня 1919 року був підписаний Версальський договір, що констатував поразку Німеччини у війні. У договорі була передбачена контрибуція, що накладається на Німеччину, і обмеження її збройних сил. У 1921 році була визначена сума репарацій з Німеччини у розмірі 132 млрд. марок, а в 1922 Англія і Франція, що перемогли у війні, зажадали встановлення контролю над фінансами Німеччини, що призвело, фактично, до втрати економічної незалежності. Відмова Німеччини від сплати репарацій дала привід Франції і Бельгії окупувати у 1923 році Рурський басейн, що остаточно підірвало економіку Німеччини.
1933 р. - прихід до влади фашистів, в основі ідеології яких лежав реванш за програш у Першій Світовій війні. А. Гітлер стає рейхсканцлером. У 1936-1937 р. був створений військово-політичний блок Німеччини, Японії й Італії.
1938 р. - включення Австрії до складу Німеччини.
1939 р. - окупація чеських земель.
1 вересня 1939 р. - напад Німеччини на Польщу - початок ІІ світової війни. 1939 – 1945 роки – Друга світова війна.
[ред.] Після війни (1945-1990)
8 травня 1945 р. - капітуляція Німеччини. Після поразки у війні Німеччина була окупована союзниками (СРСР, США, Великобританією та Францією). З 1949 р. було утворено дві держави: ФРН (зі столицею в Бонні) та Німецьку Демократичну Республіку (зі столицею у Східному Берліні), а також виділено територію Західного Берліна.
20 вересня 1949 р. - утворення на території західних окупаційних зон Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). 7 жовтня 1949 р. - створення в радянській зоні окупації Німецької Демократичної Республіки (НДР). 1952 р. - у НДР проголошений курс на будівництво соціалізму. 1953 р. - повстання в Східному Берліні й інших містах НДР проти комуністів подавлено радянськими військами.
13 серпня 1961 р. - спорудження "Берлінської стіни" і припинення вільного пересування між Західним і Східним Берліном. До цього дня з НДР на захід бігло до 2 млн. чоловік.
1970 р. - ФРН підписала договори про визнання східних границь зі СРСР, Польщею і, трохи пізніше, з Чехословакією.
1972 р. - обидві німецькі держави прийняті в ООН.
[ред.] Після 1990
3 жовтня 1990 р. - об'єднання Німеччини внаслідок краху комуністичного режиму в НДР і ліквідації цієї країни.
Спочатку, особливо восени 1989, коли впала Берлінська стіна, Німеччину охопила загальна ейфорія. Однак практичні аспекти інтеграції двох різних держав виявилися дуже непростими. Не тільки економіка, але навіть матеріальний стан НДР був у значно гіршій формі, аніж припускали на Заході.
Криза в країні тривала протягом всього правління канцлера Герхарда Шрьодера (1998-2005). У 2005 вперше в історії Німеччини канцлером стала жінка, Анґела Меркель. В липні 2006 країна приймала міжнародний чемпіонат з футболу, що значно підвисило настрій в країні.
