Реформація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Реформація - суспільно-політичний рух у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований проти католицької церкви.

Реформація, церк.-рел. і політ.-соц. течії, що почалися при кін. 14 ст. і тривали кілька ст. у Зах. Європі (звідки поширилися й на Україну), пробудивши нац. свідомість і розвиток культури окремих народіїв та витворивши низку прот. церков. Р. була спрямована однаково проти догм і устрою, як і проти екон. і політ. становища Кат. Церкви (секуляризація церк. земель тощо). На відміну від понаднац. характеру Кат. Церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Р. вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню нац. свідомість і культ. розвиток. Р. охопила різні соц. верстви і цілі держави, а також спричинила між ними гострі зудари, що виявилися у довготривалих війнах.

На Україну Р. проникла спочатку в незначній мірі у 15 в. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських еміґрантів у Польщі й Литві, де в 16 в. реформаційні течії дуже поширилися серед маґнатів і шляхти. Чимала кількість маґнатів і шляхти (Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін.) були захоплені ідеями Р. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу укр. земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з ін. чинниками, Р. певною мірою активізувала правос. шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, що для них загрожена кат. наступом, особливо після церк унії 1596, «руська» віра набрала ознак нац. ідентичности. Провідник правос. опозиції до унії, кн. Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними наріадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.

Чималий відгук Р. мала у церк.-культ. ділянці. Чес. переклади св. Письма були знані на Укр. Землях у 15 в., з'явилися перекладені на тогочасну літ. укр.-білор. мову такі твори, як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського у кін. 16 в., Пересопницьке Євангеліє (1556 — 61), базовані перев. на прот. текстах. Ці переклади вживано не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664). Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у рел. полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом P., поряд з традиційною в Україні ц.-слов. та з новопоширюваною серед вищих верств поль., почала вживатися книжна укр.-білор. мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном...», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — укр.-білор. і поль. мовами.

У осв. ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем кат., і в них охоче вчилася укр.-білор. молодь (напр., соцініянські й аріянські школи на Волині).

Р. посилила традиційну рису укр. церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церк. братств (16-17 вв.). Братчики практикували читання св. Письма, не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх чл., мали нагляд над церк. справами, контролювали діяльність свящ. і еп., аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» (Статут Львівського Братства, 1588). Єп. не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у правос. громадах.

У царині соц.-політ. Р. в Україні позначилася також зростанням нац. свідомости й політ. активности Козаччини, яка, переймаючи у першій пол. 17 в. провід укр.-нац. життям, ставила щораз більший опір поль. пануванню в Україні й активно підтримувала Правос. Церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, Козаччина, у своїй зовн. політиці, почала орієнтуватися також на допомогу прот. держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).

Але вплив і успіхи Р. в Україні не були тривалими. Щільно пов'язана з прог. рел. течіями, Р. опинилася між двох протилежних сил — кат. Польщею й правос. Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба Кат. Церкви (особливо ордену єзуїтів) і поль. уряду проти протестантизму й неґативне ставлення Правос. Церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та ін. радикальних прот. течій, позбавили Р. певної соц. бази, а перемога укр. нац. визвольної революції у сер. 17 в. відкривала в Україні шлях ін. культ.-політ. течіям та впливам (бароко).