Історія Чигирина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зміст 1 XIV ст. 2 XVI ст. 3 XVIІ ст. 4 XVIII ст. 5 XIX ст. 6 ХХ ст. 6.1 Радянські часи 6.1.1 Друга світова 6.1.2 Післявоєнні часи 6.2 Роки незалежної України 7 Посилання 8 Література

Сліди проживання людей на території Чигирина сягають у глибоку давнину. Тут відкрить залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Археологічні знахідки свідчать, що тут містилося чимале давньоруське поселення ХІ-ХІІІ ст. Очевидно, що територія Чигиринщини була південним прикордонним районом Київської Русі. На південний захід від Чигирина, понад Тясмином можна побачити залишки земляних валів, споруджених для охорони краю від степових орд.

[ред.] XIV ст.

У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини потрапляє до складу Литовського князівства, а з 1569 року — під владу Польщі. У ході численних спустошливих нападів татар і турків вона перетворюється на безлюдне урочище Дикого поля. Нове заселення цих земель пов'язане з розвитком феодалізму. Селянська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини тікала від від польських загнобленнь у середню Наддніпрянщину. В Дике поле приходили також втікачі із Росії і Білорусії, з Литви і Польщі. Вони і збудували перші оселі на місці сучасного Чигирина.

[ред.] XVI ст.

Чигирин відомий з першої половини XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю, у другій половині XVI ст. — центр Чигиринського староства. Король польський і великий князь литовський у 1532 році фортецю віддав у володіння черкаському старості О.Дошкевичу. Дещо пізніше під 1574 роком згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка Волевича. Це поселення в кінці 70-х років було зруйноване татарами.^[1] Однак Чигирин невдовзі відбудувався знову.

У 1589 році польський король Сигізмунд III своїм універсалом закріпив землі Чигирина за черкаським старостою О.Вишневецьким. Мешканцям міста були визначені межі «земель з грунтами, полями та іншими угіддями». Чигиринці повинні були виконувати всілякі повинності — нести сторожову службу, платити підводне, косове, бортну десятину. Віддаючи заміж дочку, батьки платили куни (12 грошей за дозвіл на одруження). На першу вимогу, мешканці мусили збройно виступати проти ворога під корогвою королівських старост.

Мешканці міста жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися різні промисли — рибальство, боброве господарство, ставили млини, корчми, займались бортництвом, тощо.

Щоб привабити ремісників і торгівців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, чим добивалися для них права на самоврядування, дозволяли організацію цехів. У 1592 році Чигирин отримав магдебурзьке право і відтоді постійно зростав. Щорічно тут проводилися ярмарки та щотижневі торги.

У 1596 році чигиринці під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги брали участь у селянсько-козацькому повстанні проти польської шляхти. Пізніше на пам'ять про ці події на Кам'яній горі були зроблені меморіальні написи.

[ред.] XVIІ ст.

З 1627 року біля Чигирина існував Троїцький монастир (спершу чоловічий; з 1735 р. — жіночий) (ліквідований у роки радянської влади).

У 1630-му році чигиринці приєдналися до повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила).

1637 року мешканці Чигирина брали участь у селянсько-козацькому повстанні, очоленому Павлом Бутом (Павлюком) та Карпом Скиданом.

З 30-х років XVII ст. Чигирином і Чигиринщиною заволодів рід могутніх магнатів Конеплоцьких, сваволя яких спонукала козаків скаржитися на великі кривди. Їм в 1644 році навіть вдалося добитися заміни полковника Закревжського, який вірно служив магнатам, іншою особою — М.Кричевським, який пізніше став одним з найближчих сподвижників Б.Хмельницького.

З 1638 по 1647 роки чигиринським старостою був Богдан Хмельницький.

З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку.

З 1648 по 1660 роки Чигирин був резиденцією Б.Хмельницького і столицею гетьманської держави. Тут Б.Хмельницький приймав посольства Туреччини, Швеції, Польщі, Італії, Австрії та інших країн.

Місто виросло. Воно поділялось на дві частини: мале місто на горі, де знаходилися замок і основні укріплення, і велике місто, розташоване попід горою. Обидва вони були обнесені муром. Замок на горі у довжину мав близько 200 метрів і в ширину — 150. Загальна довжина мурів сягала 750 метрів, а міських укріплень — близько трьох кілометрів. Як писав сірійський мандрівник Павло Алеппський, який побував у Чигирині у 1655 році: міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків. Єдиний вхід до Чигирина був лише з боку Суботова і проходив через цілу систему укріплень та підвісний Тясминський міст. У великому місті було кілька торгівельних майданчиків, а також майдани біля Спаської та Успенської церков, біля гетьманського палацу, тощо. Місто мало вілну забудову.^[2]

Чигирин став одним з найбільших ремісницьких центрів України. Тут кувалися мечі, шаблі, списи, виготовлялися рушниці, порох та інше військове спорядження.

Смерть Б.Хмельницького 1657-го року була початком занепаду Чигирина.

Двічі турки ходили походами на Чигирин. Перший раз влітку 1677 року. 120-ти тисяча турецько-татарська армія під командуванням Ібрагім-паші підступила до Чигирина і обложила його. Маючи величезну кількісну перевагу, вона сподівалася заволодіти містом за два-три дні. Але й три тижні щонайжорстокіших боїв не принесли ворогові бажаних наслідків. Після приходу козацької підмоги, турки втекли в степ.

Друга спроба була влітку 1678 року. 200-тисячна армія під командуванням Кара-Мустафи за місяць облоги здобула фортецю, яку обороняло військо лише з 12-ти тисяч чоловік. Місто було зруйноване, але пізніш було відбите військами гетьмана І.Самойловича та російського воєводи Г.Ромодановського.

В історії за обома цими походами турків закріпилась назва Чигиринських.

Після знищення турками і перенесення столиці до Батурина Чигирин занепав.

Згідно так званого "Вічного миру", укладеного між Росією і Польщею у 1686 році, Чигирин мав залишатися пустим до подальшої ухвали, тобто став нічейною територією, що масово приваблювало втікачей-кріпаків.

[ред.] XVIII ст.

У 1736 році польський уряд був змушений розташувати тут свої війська, щоб перерізати шлях гайдамакам, що йшли з Січі та долішнього Тясмину, де вони гуртувалися. Гайдамаки захопили місто.

1750 року в районі Чигирина діяли загони Івана Вовка та Грицька Похила. Тоді гайдамаки вдруге захопили Чигирин. Староста скаржився, що його староство зовсім зруйноване гайдамаками, а тому не спроможне платити земські податки до скарбниці воєводства.^[3]

В 1768 році Чигиринщина стає осередком селянського повстання Коліїївщини. В Чигирині та його околицях діяв Семен Неживий. Його гайдамаки били шляхту та орендарів, «не вчиняючи притому ніякого грабунку».^[4] Загін швидко розростався. Побоюючись антифеодального руху Росія послала на допомогу Польщі війська для придушення повстання.

На рубежі 50—60-х років XVIII ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю. В місті спорудили замок, нові укріплення в низовій частині. В ревізії 1765 року зазначалося, що «замок стоїть над рікою навпроти високої гори, на якій колись був старий замок і фортеця».^[5]

У 1797 році, після приєднання до Російської імперії (1793) Чигирин став повітовим містом Київської губернії.

[ред.] XIX ст.

Автор опису Чигирина ХІХ ст. пише, що він зовсім не схожий на місто. «Це справжнє село, яке відрізняється від інших сіл розташуванням присутствених мість у кам'яному будинку, а також кількома церквами. Все місто складається з вузьких, обведених лісою, вулиць, між якими стоять маленькі хатки під солом'яною покрівлею». Наявність повітового центру у Чигирині, організація щорічних ярмарків сприяли розвитку міста. Населення його зростало. Якщо у 1825 році тут налічувалося 2736 жителів^[6], то в 1856 вже було 5921.

У цей час пожвавлюється ремісниче виробництво. Каменотеси на Кам'яній горі виготовляли жорна (в 1831 р.— 1100 жорен). Близько 300 міщан займалися візництвом, а ще близько 100 — торгівлею зерном та рибою. На чигиринських ярмарках продавались сукна, коноплі, льон, сушені фрукти, мед, віск, сало, хліб, а також жорна, будівельне каміння, шкіри, тощо. Щовесни з південних губерній приганялися гурти рогатої худоби, табуни коней. Чигиринці закуповували їх для перепродажу. Місто мало 15 крамниць, трактир і 16 питейних закладів.

Деякі зрушення сталися і у культурному житті. 1830 року тут побудували лікарню, пошту. В парафіяльній школі 1857 року три вчителі навчали 24 хлопчиків.

У 1843 і 1845 рр. в Чигирині побував Тарас Шевченко. Він зробив тут кілька малюнків на місцеві теми. Широко відомий його офорт «Дари в Чигирині», присвячений козацькій раді 1649 року, твори «Чигирин з Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Також він посвятив Чигирину багато рядків своєї поезії, зокрема «Розриту могилу», «Чигирине, Чигирине», «Холодний Яр», «За що ми любимо Богдана». Багато уваги приділену місту і в знаменитій поемі «Гайдамаки».

Чигирине, Чигирине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине…

"Чигирине, Чигирине"

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пiзнали

Козацької слави убогих руїн.

"Гайдамаки"

Перед реформою 1861 року селянство Чигиринщини поділялось на поміщицьких і казенних. Його розшарування виявлялось тут особливо яскраво. З обстежених 4303 дворів (4618 госодарств) повіту 71.2 % були безкінними.

Після реформи почався несправедливий перерозподіл землі. Кращі землі і більші паї отримали ті, хто мав доступ до влади, інші в якості паїв отримали пісчані грунти, болота, за які також було необхідно платити земельну плату. Це привело до заворушень в 1875—1876 рр. У ті роки народники Я.Стефанович, Л.Дейч та І.Бохановський готували на Чигиринщині повстання. Вони організували серед місцевого селянства «Таємну дружину» у складі близько 1000 чоловік, що ввійшла у історію, як «Чигиринська змова». Повстання передбачалося розпочати у жовтні 1877 року, але організацію було розкрито і над селянами вчинено розправу.

Скасування кріпосного права та подальший розвиток капіталізму в Росії спричинили зміни і в житті чигиринців. Зростало населення міста. У 1897 році тут проживало 9872 чоловіка. Будувалися дрібні підприємства та майстерні напівкустарного типу. Вони виробляли полив'яний посуд, виготовляли вози, вила, граблі, та ішший сільськогосподарський реманент. Крім того, в 1897 році обробкою волокна займалося 6 осіб, тваринницьких продуктів — 14, дерева — 36, металу — 47. В місті працювало 205 кравців, 133 будівельника, 36 візників. Переважна більшість населення займалась сільським господарством: 317 чоловік — рільництвом, 13 — тваринництвом, 29 — рибальством і мисливством. У торгівлі було зайнято 251 чоловік^[7].

Серед чигиринців була дуже популярна морська служба. Наприкінці ХІХ ст. тут проживало близько 2 тисяч чоловік, які в різні роки були моряками (понад 100 чоловік шкіперами). З Чигирина родом Ф. С. Предтеча, автор слів до популярної російської пісні «Раскинулось море широко» (написав 1906 року на пароплаві «Одеса» у Червоному морі). Фраза з пісні «напрасно старушка ждёт сына домой» стала крилатим висловом.

В одній з доповідей повітової земської управи говорилося, що Чигирин переживає сумну фазу. Нерви нового економічного життя — залізниці, його не зачепили і місто біднішало, аж поки не дійшло до становища «закинутої закутини».

Тут була одна лікарня на 30 ліжок, 8 лікарів, 2 акушерки, а також 2 аптеки та аптечний магазин. У 1881 році відкрито 2 початкові школи.

[ред.] ХХ ст.

В 1910 році місто мало 5 шкіл, де 17 учителів навчало 558 учнів^[8]. На освіту в місті витрачалося 4960 крб., тоді як на утримання поліції — 7136 крб. Тут працювала одна бібліотека, дві друкарні і фотосалон, діяли чотири церкви, три молитовні будинки, десятки трактирів та шинків.

Революційні виступи 1905—1907 рр. охопили 23 села Чигиринського повіту і саме місто. У квітні 1905 року застрайкували робітники чинбарні та швейної майстерні. Тоді ж у місті з'явились брошюри під назвою «Шляхом до соціалізму», а на міському ринку 26 квітня були розкидані прокламації.

Після придушення виступів, у в'язниці Чигирина, розрахованій на 80 осіб, у 1909 році перебувало 139 в'язнів.

Напередодні першої світової війни в Чигирині не було жодного великого господарства. На 1912 рік в місті працювало 6 чинбарень, 3 парові млини, 3 канатні підприємства, завод мінеральних вод, цегельня, олійниця та кар'єр.

Після початку першої світової війни, сотні мешканців Чигирина пішли на фронт. Робочих рук не вистачало. Господарство занепадало, що спияло новим революційним рухам. Так, після лютневої революції з березня в Чигирині почала діяти рада робітничих і солдатських депутатів.

На початку жовтня 1917 р. в місті пройшов з'їзд «вільного козацтва», на якому був обраний отаманом генерал царської армії Павло Скоропадський, який огранізував повітовий загін.

На початку 1918 р. в Чигирині був створений військово-революційний комітет, на чолі якого став матрос Чорноморського флоту Михайло Брайко^[9]. 28 січня в місті відбувся з'їзд представників громадських організацій, який проголосив себе тимчасовою Радою робітничих, селянських та інвалідських депутатів.

На початку березня місто було окуповане кайзерівськими військами. Почалася нова боротьба за визволення. Після вбивства німецького коменданта було заарештовано близько 500 чоловік, багатьох з яких страчено. В липні 1918 року партизани оточили і знищили в чигиринських казармах загони «варти». Німецьке командування змушене було відмовитися від розміщення в Чигирині повітової комендатури, перенісши її до села Нова Осота.

В травні 1919 року у місто війшли війська отамана Григор'єва, а в серпні генерала Денікіна.

[ред.] Радянські часи

У 1923 році Чигирин стає районним центром.

З 1923 року в Чигирині почав працювати театр ім. Воровського.

У 1924 році у місті організоване Чигиринське сільськогосподарське товариство «Перший крок», що було першим у районі і членами якого стали 19 родин. Товариство мало 32 га землі, 2 сівалки, 2 культиватори, 3 вози. Проте артільне господарство зростало повільно. Селяни противилися колективізації.

В той же час на Чигиринщині було багато дрібноремісницьких закладів (близько 500). Значна частина їх зосереджувалася у місті. Тут виробляли гончарний посуд, смолу, дьоготь, бондарні вироби, дерев'яні колеса, нескладне сільськогосподарське залізне і дерев'яне знаряддя тощо.

З 1925 року у місті почала діяти Чигиринська дитяча колонія, в якій виховувалось 50 дітей.

В 1928 році при Чигиринській семирічній школі розпочала діяти друга школа для дорослої молоді, відкрито перший дитячий майданчик на 100 дітей.

Місцевий радіовузол у 1931 році налічував 97 радіоточок.

У 1932 році в Чигирині створено машино-тракторну станцію. МТС будувала цехи, майстерні для ремонту техніки, готувала кадри механізаторів. Цього ж року вийшов перший номер районної газети «Ленінським шляхом».

У 1939-му році розпочав роботу вже районний вузол радіомовлення. На базі Кіровоградської школи соціалістичного обліку та річної школи бухгалтерії засновано Чигиринський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку.

Напередодні Другої світової війни місцевий шкіряний завод щорічно обробляв близько 4 000 шкір, виготовляв юхту, підошви, хром. Працював деревообробний комбінат, що у 1940-му році виготовив меблів та іншої продукції на суму 870 тисяч карбованців. Цегельний завод випалював понад мільон штук цегли. В місті діяли кілька артілей:

• «Жовтнева революція» — шила одяг;
• «Червоний чигиринець» — виготовляла взуття;
• «Художекспорт» — спеціалізувалась на вишивці на одягу, серветках, скатертях.

В 1938 році відкрились підприємства швейної і лозомеблевої промисловості. Кількість робітників Чигирина досягла 1367 чоловік.

[ред.] Друга світова

7 серпня 1941 року німецькі війська захопили Чигирин. Було зруйновано майже все місто і розстріляно біля 2 тисяч чоловік. Понад тисячу юнаків і дівчат було вивезено до Німеччини. В цей час на Чигиринщині почанають діяти декілька партизанських загонів, що базувалися поблизу Чигирина в Холодному Яру.

Визволено Чигирин 12 грудня 1943 року. Почалось відбудування промисловості. На початку 1944 року відновили свою роботу артіль "Художекспорт", райхарчкомбінат, деревокомбінат та інші.

1111 чигиринців, учасників війни, нагороджені нагородами СРСР.

На міській площі, біля Тясмину, 9 травня 1965 року поставлено монумент "Слави" загиблим воїнам.

[ред.] Післявоєнні часи

Після визволення міста почалась його поступова відбудова. Більшість промислових підприємств було реконструйовано чи споруджено заново. Відновили і з часом перевищили свої довоєнні потужності промисловий комбінат, хлібозавод, млин тощо.

У 1954 році на великій просторій площі по вулиці Жовтневої революції, поблизу підніжжя Кам'яної гори, закінчено будівництво Будинку Рад за проектом архітектора О.І.Возного. Поряд з ним розміщено палац культури і спорту. Стали до ладу новий триповерховий готель на 80 місць, універмаг "Ювілейний", широкоекранний кінотеатр, гастроном, пошта, приміщення районної друкарні тощо.

Забудова й озеленення міста йшли згідно плану реконструкції, складеного архітекторами Харківського відділення Діпроміста. В 1967 році в місті закладено парк на честь 50-річчя Жовтня, на вулицях міста висаджено багато дерев.

Протягом 50-60-х років на міському харчокомбінаті з'явилися цехи: комбікормовий, консервний, холодильний і безалкогольних напоїв, вальцовий млин тощо.

У 1960 році став до ладу маслозавод, який щорічно виробляв сиру, вершків, масла та іншої молочної продукції понад 1,2 тис. тонн.

За період з 1960-го по 1970-й роки третина мешканців міста переселилася в нові будинки та комунальні квартири. 17 км вулиць було забруковано та заасфальтовано. Вступила перша черга міського водопроводу довжиною 12 км, збудовано газозаправочний пункт. Місто стало повністю електрифіковане і радіофіковане, на Кам'яній горі встановлено телевізійний ретранслятор. Побудовано поліклініку та стаціонарну лікарню на 365 ліжок, протитуберкульозний та неврологічний диспансери на 100 ліжок, пологову лікарню, аптеку тощо.

13 жовтня 1967 року на Кам'яній горі відкрито скульптуру Богданові Хмельницькому.

У 1970 році меблева фабрика ім.Б.Хмельницького виросла у підприємство, яке давало виробів на суму 1,2 млн. карбованців. Колишня чибарня перетвориласся в шкіряно-галантерейну фабрику з колективом робітників понад 500 чоловік і виробляла жіночі сумочки, санітарні і господарські саквояжі, господарські фартуки тощо.

Чигиринський колгосп, що після війни носив ім'я В.І.Леніна, а з 1963 року — Шевченка у 1971 році мав 41 трактор, 20 вантажних автомобілів, 9 комбайнів.

Станом на 1971 рік у місті працювало 2 середні, восмирічна і дві початкові школи. Крім того працювала заочна середня школа, технікум бухгалтерського обліку, 12 бібліотек з фондом 1,3 млн. книг.

[ред.] Роки незалежної України

[ред.] Посилання

1. ^ Черкаський облдержархів, ф. 697, оп. 3, спр. 4, арк. 2.
2. ^ Г. Н. Логвин. Чигирин, Суботів. Київ, 1954, ст 11, 13, 32.
3. ^ Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 3, ст. 230, 551, 607.
4. ^ Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст., стор.414-415.
5. ^ Список населённых мест Киевской губернии, стор.1788.
6. ^ Статастическое изображение городов и посадов Росийской империи по 1825 г. СПб, 1829, стор.38.
7. ^ Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Киевская губерния, Спб, 1903, стор. 50.
8. ^ Города России в 1910 году, стор. 564, 632, 635.
9. ^ Трудящі Черкащини в боротьбі за владу Рад 1917—1920 рр., стор. 11-12, 14, 31, 90.

[ред.] Література

• Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.

1972. Черкаська область. ст.655-668

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.