Байрон Джордж Гордон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інші значення дивись Байрон (значення)

Байрон Джордж Гордон, шостий барон Байрон (22 січня 1788 - 19 квітня 1824) - англійський поет, став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі 19 століття.

Народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. Десяти років успадкував від одного з родичів титул лорда та старовинний маєток у графстві Нот-тінгем — великому пром. центрі Англії. Саме тут Байрон став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів т. з. «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.

Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії, Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революц. течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до нац.-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього Б. використав традиційну на той час форму мандрувань романтичного героя.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812— 16. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл т. з. східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара» 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Б. — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких ін. творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Б. з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Англії. Так звана світова скорбота Б. виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Та сила Б. в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у кращих творах залишився активним борцем проти реакції за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Б. вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Боннівара, створив бойовий гімн англ. луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).

Байрон Джордж Гордон

У 3-й і 4-й піснях «Чайльда Гарольда» (1817—18) поет заявляє про свою відданість поглядам франц. просвітителів, висловлює віру в справу революції. З 1817 по 1823 Б. жив в Італії, брав активну участь у боротьбі карбонаріїв. Серед численних творів цього періоду, позначеного найвищим розквітом поетичного генія Б., особливе місце належить містерії «Каїн» (1821). Біблійна легенда про перших людей на землі під пером Б. набирає могутнього атеїстичного й революційного звучання. Мотиви «світової скорботи» поєднуються з ідеями прометеївського богоборства й гуманізму.

Байрон був не тільки романтиком. Він також написав злободенно-сатиричні твори, позначені виразним реалізмом («Видіння суду», 1821; «Бронзовий вік», 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах «Дон Жуан» (1819— 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета. Це грандіозний критичний огляд суспільного життя тогочасної Європи. Протест Б. проти соціального й національного рабства, мілітаризму, церкви, порочної дворянсько-буржуазної моралі й тема революційного народу звучать тут з особливою силою, бо розкриваються вони переважно реалістич. художніми засобами. Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Міссолунгі) він захворів на пропасницю, від якої помер.

Могутня творча індивідуальність і блискучий волелюбний талант поета здобули всесвітнє визнання. Байрон мав надзвичайно великий вплив на передову л-ру свого часу. Він завоював любов і пошану О. Пушкіна, В. Гюго, Г. Гейне, П. Петефі, А. Міцкевича, Л. Українки, П. Грабовського, І. Франка. За свідченням Енгельса, Байрон був улюбленим поетом англійських робітників епохи чартизму. Своїм однодумцем його вважали декабристи. Бєлінський назвав його неосяжноколосальним поетом, Прометеєм нового часу. Твори Байрона перекладалися багатьма мовами; укр. мовою їх перекладали І. Франко, Л. Українка, П. Грабовський, П. Куліш, М. Костомаров та ін.