Кіпр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Республіка Кіпр (грецькою: Κύπρος; турецькою: Kıbrıs) — острівна держава на сході Середземного моря, 113 кілометрів на північ від Туреччини і приблизно 120 кілометрів на захід від узбережжя Сирії.

Κυπριακή Δημοκρατία (грецькою) Kıbrıs Cumhuriyeti (турецькою)
Прапор Герб
Девіз: Відсутній
Гімн: İstiklâl Marşı (північ) Ymnos pros tin Eleutherian (південь) 1
Столиця	Lefkoşa (Турецькою) Нікосія (Грецькою) 4) 35°08′N 33°28′E
Найбільше місто	Нікосія
Офіційні мови	грецька і турецька
Державний устрій	Республіка
Президень	Mehmet Ali Talat (північ) Тассос Пападопулос (південь) 2
Площа
- Загалом	1_E9 9250 4 км² (161)
- Води (%)	незначний
Населення
- оцінка 2005 р.	780133 5 (155)
- перепис 2001 р.	689565 6
- Щільність	84/км² (111)
ВВП (ПКС)	n/a р., оцінка
- Повний	$ 16745 (n/a)
- На душу населення	$ 20669 (n/a)
Валюта	кіпрський фунт (CYP)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
- Літній час	EEST (UTC+3)
Домен Інтернет	.cy
Телефонний код	+357 7
1. "Ymnos pros tin Eleutherian" також слугує державним гімном Греції. 2. Північна частина має окремого президента 3. Не визнана Туреччиною, яка натомість визнає TRNC. TRNC у світі визнана лише Туреччиною 4. З яких 5895 км² займає південь і 3355 km² - північ 5. Кількість не включає 323657 жителів північної частини 6. Кількість не включає жителів TRNC 7. У північній частині використовується +90 392 (код регіону Туреччини)

Зміст 1 Назва і розташування 2 Політичний поділ 3 Проблема об’єднання 4 Історія 5 Географія 6 Політика 7 Економіка 8 Населення 9 Освіта 10 Різне 11 Зовнішні посилання 12 Старі дані, вилучити розділ після закінчення статті

[ред.] Назва і розташування

Назва Кіпр походить від грецького слова "Κύπρος", що означає "країна кіпарисів".

Кіпр географічно розташований у Західній Азії (або на Близькому Сході), але політично і культурно він вважається частиною Європи. З давніх часів Кіпр завжди був одним з мостів між Європою і Азією, зі змінними періодами Левантійського, Анатолійського, Турецького, Грецького і Британського впливу.

[ред.] Політичний поділ

Кіпр отримав незалежність від Великобританії у 1960 році, хоча Великобританія, Греція і Туреччина залишили за собою обмежене право втручання у внутрішні справи.

Республіка Кіпр - міжнародно визнана державна структура на острові, яка контролює його південні дві третини. За виключенням Туреччини, уряди всіх країн і ООН визнають юрисдикцію уряду Кіпру на всьому острові.

Турецькі кіпріоти, разом з Туреччиною, не визнають влади республіки на території всього острова і називають її «грецьким органом влади у Південному Кіпрі».

Деяка частина території знаходиться під контролем Великобританії: після підписання домовленості про незалежність Кіпру, Великобританія залишила за собою дві області на півдні острова, неподалік Акротірі і Декелії, відомі також як «суверенні території баз Британії». Вони використовуються як військові бази.

Дивіться також:

• Кіпрський конфлікт
• Буферна зона ООН на Кіпрі

[ред.] Проблема об’єднання

На протязі років велися переговори щодо об'єднання острова, але помітного успіху вони так і не принесли, і всі конкретні плани дій на практиці не виконквались. План ООН, оголошений 31 березня 2004 року, а також наступні переговори у Швейцарії, мали на меті проведення референдуму у обох частинах острова 24 квітня 2004 року.

On the referendum, the proposed plan was favoured by the Turkish Cypriots by a majority of 2 to 1, but was overwhelmingly rejected by the Greek Cypriots by a 3 to 1 margin (see the Annan Plan for reasons). As a result, while officially the whole of Cyprus entered the European Union on 1 May 2004, the de facto EU border runs along the Green Line that separates the Greek and Turkish Cypriot parts. EU law is currently not applied in the Turkish controlled North, where the self declared Turkish Republic of Northern Cyprus is recognized only by Turkey.

[ред.] Історія

Головна стаття: Історія Кіпру

There are but scanty traces of the Stone Age, but the Bronze Age is characterized by a well-developed and clearly marked civilization. The people early learned to work the rich copper mines of the island. The Mycenæan civilization of the West seems to have reached the island around 1600 B.C. The Greek and Phœnician settlements belong to the Iron Age. The island was invaded by Thothmes III of Egypt about 1500 B.C., and was forced to pay tribute. Around 1200 B.C. we observe the massive arrival of the Mycenaean Greeks as permanent settlers to Cyprus, a process that lasted for more than a century. This migration is remembered in many sagas rehearsing how some of the Greek heroes that participated in the Trojan war came to settle in Cyprus. The newcomers brought with them their language, their advanced technology and introduced a new outlook for visual arts. Thus from 1220 B.C. Cyprus has remained predominantly Greek in culture, language and population despite various influences resulting from successive conquests. In ancient times Cyprus supplied the rest of the Greeks with timber for their fleets.

In the sixth century B.C., Amasis of Egypt conquered Cyprus, which soon fell under the rule of the Persians when Cambyses conquered Egypt. In the Persian empire, Cyprus formed part of the fifth satrapy and in addition to tribute it had to supply the Persians with ships and crews. In their new fate the Greeks of Cyprus had as companions the Greeks of Ionia (west coast of Asia Minor - now Turkey) with whom they forged closer ties. When the Ionian Greeks revolted against Persia (499 BC) the Cypriots except for Amathus, joined in at the instigation of Onesilos, brother of the king of Salamis, whom he dethroned for not wanting to fight for independence. The Persians reacted quickly sending a considerable force against Onesilos. They won despite Ionian help.

After the Persian defeat, the Greeks mounted various expeditions against Cyprus in order to liberate it from the Persian yoke, but all their efforts bore only temporary results. Alexander the Great (356-323 B.C.) finally liberated the island from the Persians. Later, the Greek rulers of Egypt controlled it, then Rome annexed it in 58-57 BC. No doubt the most important event that occurred in Roman Cyprus is the visit by Apostles Paul and Barnabas having with them St Mark who came to the island at the outset of their first missionary journey in 45 AD. After their arrival at Salamis they proceeded to Paphos where they converted the Roman Governor Sergius Paulus to Christianity. In this way Cyprus became the first country in the world to be governed by a Christian ruler.

Cyprus became part of the Byzantine Empire after the partitioning of the Roman Empire in 395 and remained so for almost nine centuries. The Arabs pillaged the island in 646. In 654 the second Arab invasion took place that devastated the island again. Cyprus was finally liberated by Byzantine Emperor Nicephorus Phokas in 965. In 1191 King Richard I of England captured the island on his way to the Holy Land. Guy of Lusignan took possession of the island in 1192. The Republic of Venice took control in 1489, after which the Ottomans took control in 1570. Cyprus was placed under British control on June 4, 1878 as a result of the Cyprus Convention. Famagusta harbor was completed in June, 1906. Cyprus was ceded to the United Kingdom in 1913. It gained independent status in 1960.

[ред.] Географія

Центральна рівнина (Месаорія) оточена горами Кіренія (Girne) і Пентадактилос (Besparmak) на півночі, і гірським масивом Троодос на півдні і заході. Вздовж південного узбережжя також присутні значні рівнинні області.

Клімат помірний, середземноморський, зі спекотним і сухим літом та дощовою (і помірно прохолодною) зимою.

Столиця Нікосія розташована у північно-східній частині острова. Всі інші головні міста знаходяться на узбережжі: Пафос на південному заході, Лімасол на півдні, Ларнака на південному сході, Фамагуста на сході і Кіренія у північній частині острова.

Дивіться також:

• Список міст Кіпру, грецькі і турецькі назви

[ред.] Політика

Після отримання незалежності, Кіпр став одним з членів-засновників Руху Неприєднання, незважаючи на те, що три держави-гаранти (Греція, Туреччина і Великобританія) є членами NATO. Кіпр вийшов з Руху Неприєднання у 2004 році перед приєднанням до Євросоюзу.

Following the independence of Cyprus from the UK, the Greek Cypriots held three referendums on the issue of whether they wanted to be annexed by Greece. On all three occasions there was a nine to one vote in favour of annexation but Greece has agreed not to merge with Cyrpus under the terms of the independence treaty and Greek Prime Minister Kostantinos Karamanlis did not seek to do so in reponse to the referendum results.

The 1960 Cypriot Constitution provided for a presidential system of government with independent executive, legislative, and judicial branches, as well as a complex system of checks and balances, including a weighted power-sharing ratio designed to protect the interests of the Turkish Cypriots. The executive, for example, was headed by a Greek Cypriot president, Archbishop Makarios, and a Turkish Cypriot vice president, Kükük, elected by their respective communities for 5-year terms and each possessing a right of veto over certain types of legislation and executive decisions.

The House of Representatives was elected on the basis of separate voters' rolls. Since 1964, following clashes between the two communities the Turkish seats in the House have been vacant after their unilateral withdrawal from the government and the Greek Cypriot Communal Chamber was abolished. The responsibilities of the chamber were transferred to the newfounded Ministry of Education.

By 1967, when a military junta had seized power in Greece, the political impetus for enosis had faded, partly as a result of the non-aligned foreign policy of Cypriot President Makarios. Enosis remained an ideological goal, despite being pushed significantly further down the political agenda. Dissatisfaction in Greece with Makarios's perceived failure to deliver on earlier promises of enosis convinced the Greek colonels to sponsor a right-wing coup in Nicosia, replacing him with a puppet leader.

Turkey responded by invading Cyprus in a move not approved by the other two international guarantor powers, Greece and the United Kingdom. Turkey did not use its authority as a guarantor to restore the status quo before the coup. Claiming to be responding to an imminent threat to the Republic of Cyprus and the need to protect the Turkish minority in Cyprus from attacks by Greek militias, it captured the northern third of the island forcing 180,000 Greek Cypriots to flee their homes to the south. 55,000 Turkish Cypriots subsequently moved from the south to the north.

Subseqently the Turkish Cypriots established their own institutions with a popularly elected president and a Prime Minister responsible to the National Assembly exercising joint executive powers. In 1983, the Turkish Cypriots declared an independent "Turkish Republic of Northern Cyprus" (TRNC,) contrary to numerous UN SC resolutions calling such an act as illegal and a by-product of a foreign and illegal (Turkish) intervention. In 1985, they adopted a constitution and held elections – an arrangement recognised only by Turkey.

Дивіться також:

• Турецька Республіка Північного Кіпру
• Закордонні відносини Кіпру

[ред.] Економіка

[ред.] Населення

For centuries the Greek population, regarding Greece as its mother country, has sought self-determination and union with Greece (enosis). The resulting quarrel with Turkey threatened NATO. Cyprus became an independent nation on Aug. 16, 1960, with Britain, Greece, and Turkey as guarantor powers.

Archbishop Makarios, President since independence in August 1960, was overthrown on July 15, 1974, by a military coup led by the Cypriot National Guard. The new regime named Nikos Giorgiades Sampson as president and Bishop Gennadios as head of the Cypriot Church to replace Makarios. Diplomacy failed to resolve the crisis. Turkey invaded Cyprus by sea and air on July 20, 1974, asserting its right to protect the Turkish Cypriot minority. Talks in Geneva involving Greece, Turkey, the United Kingdom and the two Cypriot factions failed in mid-August, and the Turks subsequently moved to gain control of 37% of the island's territory. Upwards of 200,000 Cypriots were uprooted, with Greek Cypriots forced to flee from the Turkish-occupied north and Turkish Cypriots displaced from the south. Greece made no armed response to the superior Turkish force but bitterly suspended military participation in the NATO alliance. The tension continued after Makarios returned to become president on Dec. 7, 1974. He offered self-government to the Turkish minority, but rejected any solution “involving transfer of populations and amounting to partition of Cyprus.”

Turkish Cypriots proclaimed a separate state under Rauf Denktash in the northern part of the island on Nov. 15, 1983, naming it the “Turkish Republic of Northern Cyprus.” The UN Security Council, in its Resolution 541 of Nov. 18, 1983, declared this action illegal and called for withdrawal. No country except Turkey has recognized this illegal entity.

In 1988, George Vassiliou, a conservative and critic of UN proposals to reunify Cyprus, became president. The purchase of missiles capable of reaching the Turkish coast evoked threats of retaliation from Turkey in 1997, and Cyprus's plans to deploy more missiles in Aug. 1999 again raised Turkey's ire.

The continued strife between Greek Cypriots and Turkish Cypriots threatened Cyprus's potential EU membership—it had met all the economic standards—and provided a great incentive to both sides to resolve their differences. UN-sponsored talks between the Greek and Turkish leaders, Kleridas and Denktash, continued intensively in 2002, but without resolution. In Dec. 2002, the EU invited Cyprus to join in 2004, provided the UN plan was accepted by February 2003. Without reunification, only Greek Cyprus was to be welcomed into the EU. But just weeks before the UN deadline, Kleridas was defeated by right-wing candidate Tassos Papadopoulos in presidential elections. Papadopoulos had a reputation as a hard-liner on reunification and had rejected all previous UN attempts to reunify Cyprus. The UN deadline passed, and by mid-March, the UN declared that the talks had failed. In April 2004, dual referendums were held, with the Greek side overwhelmingly rejecting the most recent UN reunification plan, and the Turkish side voting in favor. In May, Greek Cyprus alone became a part of the EU.

In April 2005, Turkish Cyprus elected Mehmet Ali Talat as their president, ousting long-time leader Rauf Denktash, who staunchly opposed reunification. Talat purportedly supports reunification.

[ред.] Освіта

[ред.] Різне

• Александр Македонський

[ред.] Зовнішні посилання

• Уряд республіки Кіпр

[ред.] Старі дані, вилучити розділ після закінчення статті

• Острів в Середземному морі
• Держава

Кіпр, грецька республіка (на півдні) турецька республіка (на півночі); острів в Середземному морі, що розміщений південніше узбережжя Туреччини; площа 9251 кв. км, 37% території належить Туреччині; столиця Нікосія (поділена між греками і турками); рельєф: рівнинна центральна частина міститься між північним і південним гористими районами, частина території займають пляжі; глава держави і уряду: Главкос Клерідес (грек) з 1993, Рауф Денктас (турок) з 1976; політична система: розділена демократична республіка; експорт: цитрусові, виноград, ізюм, кіпрське шеррі, картопля, одяг, взуття; населення 708 тис. чол. (1990) (греки-кіпріоти - 78%, турки-кіпріоти – 18%); мови: грецька і турецька (офіційні), англійська; недавня історія: в 1960 отримано незалежність від Англії. Турки встановили своє уряд на півночі Кіпру, що призвело до зіткнення між турецьким і грецьким населенням острова. У 1964 було запроваджено війська з підтримання миру ООН; під егідою ООН в 1988 почалися переговори про майбутнє об'єднання; в 1989 переговори перервалися; турецькі пропозиції розпочати мирні переговори в 1991 були відкинуті Кіпром і Грецією; мирні переговори, підтримувані ООН, були остаточно звернуті в 1992 року.