Національний парк Йосеміті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Національний парк Йосеміті (англ. Yosemite National Park, 37°45′0″N, 119°30′0″W) — національний парк, розташований в округах Маріпоса (англ. Mariposa County) і Толумн (англ. Tuolumne County), в штаті Каліфорнія, США. Парк займає площу в 3081 км² і знаходиться на західних схилах гірського хребта Сьєрра-Невада. Парк відвідують приблизно 3 млн. чоловік в рік, більшість з них зупиняються тільки в долині Йосеміті. У 1984 році парк отримав статус Всесвітньої спадщини під егідою ЮНЕСКО, і з тих пір користується міжнародним визнанням за свої вражаючі гранітні скелі, водоспади, ріки з чистою водою, гаї секвоядендронів і багату біологічну різноманітність (близько 89 % парку вважається зоною дикої природи). Хоча це не найперший парк, що отримав статус національного, він з самого заснування будувався з ідеєю саме національного парку, завдяки роботі таких людей, як один з перших захисників ідеї заповідників Джон Муїр.

Парк є однією з найбільших і найменш фрагментованих територій розповсюдження дикої природи в районі гірського хребта Сьєрра-Невада, і в нім спостерігається велика різноманітність місцевих видів фауни і флори. Парк розташований на висоті від 600 до 4000 м над рівнем моря і включає п'ять основних зон рослинності: зона хащі чагарників і дубів, нижнього гірського лісу, верхнього гірського лісу, субальпійського і альпійського поясів. З 7000 видів рослин, що ростуть в Каліфорнії, приблизно 50 % зустрічаються в горах Сьерра-Невада, і 20 % на території самого парку. Тут в результаті рідкісної геологічної формації і унікальних характеристик ґрунтів зручне місце для зростання більш ніж 160 рідкісних видів рослин, і по багатьом з них є документальні свідоцтва.

Геологічна будова території парку Йосеміті характеризується наявністю гранітних і залишками ще давніших кам'яних порід. Близько 10 млн років назад гори Сьерра-Невади підвищилися і нахилилися таким чином, що західний схил став пологішим, а східний, обернений у бік материка, обривистішим. Підйом збільшив крутизну водних потоків і русла річок, в результаті утворивши глибокі і вузькі каньйони. Близько 1 млн. років сніг і лід, що накопичувалися на вершинах, утворили в районах сучасних субальпійського і альпійського поясів льодовики, таким чином опустивши долини річок вниз по схилу. У перший льодовиковий період товщина льоду в льодовиках складала до 1200 м. Подальше сповзання льодовикових мас утворило U-подібну долину, яка в даний час і привертає масу туристів, що полюють за красивими пейзажами.

Зміст 1 Географічне положення 1.1 Гірські породи і ерозія 1.2 Популярні маршрути 1.3 Водоспади 1.4 Водойми та льодовики 1.5 Клімат 2 Історія 2.1 Відкриття 2.2 Війни Маріпоса 2.3 Період раннього туризму 2.4 Йосемітський грант 2.5 Подальші зусилля по охороні парка 2.6 XX століття 3 Геологія 3.1 Тектонічна і вулканічна активність 3.2 Піднесення і ерозія 3.3 Дія льодовиків 4 Флора і фауна 4.1 Опис 4.2 Проблеми 5 Відвідування 6 Посилання

[ред.] Географічне положення

Національний парк Йосеміті розташований в центральній частині хребта Сьєрра-Невада в американському штаті Каліфорнія. Він знаходиться в 5 годинах їзди від Сан-Франциско і приблизно в 6 годинах їзди від Лос-Анджелесу. Він оточений рядом заповідних диких територій: Ансель Адамс на південному сході, Гувер на північному сході і Емігрант на півночі. На території в 3081 км² розташовані тисячі озер і ставків, 2600 річок і струмків, 1300 км. туристичних маршрутів і 560 км. доріг. Дві важливі для всього штату річки, Мерсед і Толумн беруть свій початок в межах парку, і далі течуть в Центральну долину Каліфорнії. Щорічно парк відвідують більше 3,5 млн туристів, більшість з яких зупиняються на території долини Йосеміті у 18 км².

[ред.] Гірські породи і ерозія

Майже всі рельєфи парку складаються з гранітних порід батоліту Сьєрра-Невади (батоліт — крупний інтрузивний масив, що має переважно січні контакти і що знаходиться глибоко під поверхнею землі. Близько 5 % парку (в основному на східній межі біля гори Дана (англ. Mount Dana)) складаються з метаморфічних вулканічних і осадових порід. Ці породи називають «крівля що висить», тому як колись вони були дахом для гранітних порід, що знаходилися нижче.

В результаті ерозії різних типів порід, що утворилися в результаті підняття поверхні і супутніх тріщин, з'явилися долини, каньйони, куполовидні складки і інші утворення рельєфу, які ми спостерігаємо сьогодні (ці зчленовування і тріщини не рухаються, тому немає геологічного розлому). Повітряні простори між зчленовуваннями і тріщинами утворюються завдяки присутності в граніті і гранодіориті (інтрузивна кисла гірська порода, проміжна по складу між гранітом і діоритом) діоксиду кремнію; більш високий вміст діоксиду кремнію приводить до утворення більшого простору і стійкішої породи.

Природні стовпи і колони, такі як Вашингтон Колумн (англ. Washington Column) і Лост Ерроу (англ. Lost Arrow) утворилися в результаті поперечного з'єднання. В результаті ерозії основної тріщини утворилися долини і, пізніше, каньйони. Найбільш могутньою ерозійною силою за останні декілька мільйонів років став схід льодовиків в альпійському поясі, внаслідок чого спочатку V-подібні річкові долини перетворилися на U-подібні льодовикові каньйони (такі як долини Йосеміті та Хетч-Хетчі). В результаті вторинної тріщинуватості (що утворилася в результаті тенденції кристалів магматичних порід до розширення) були утворені гранітні куполи, такі як Хаф Доум (англ. Half Dome) і Норт Доум (англ. North Dome).

[ред.] Популярні маршрути

Долина Йосеміті займає тільки один відсоток від загальної території парка, але саме сюди стікається більшість відвідувачів. Одним з найбільш популярних в світі маршрутів серед скелелазів є гранітна скеля Ель Капітан (англ. El Capitan) заввишки 2307 м над рівнем моря, добре видимий з будь-якої частини долини. Скеля має маршрути різного рівня складності і доступна в різний час року. Вражаючі гранітні куполовидні складки, такі як Сентинел Доум (англ. Sentinel Dome) і Хаф Доум (Half Dome) піднімаються на висоту в 900 і 1450 м відповідно над дном долини.

У верхній частині парку можна виявити такі красиві природні місця як Луг Толумн (англ. Tuolumne Meadows), Луг Дана (Dana Meadows), гірський хребет Кларк (Clark Range), гірський хребет Кафедрал (Cathedral Range) і гребінь Куна (Kuna Crest). Гірські туристичні маршрути гребінь Сієрра (Sierra crest) і гребінь Пасифік (Pacific Crest) проходять через парк Йосеміті по гребеню гір, проходячи через вершини, що складаються з червоного метаморфічного каменя, такі як і гора Гиббс (Mount Gibbs), а також через гранітні вершини, такі як гора Коннесс (Mount Conness). Найвищою точкою парку є гора Лієлл (Mount Lyell) заввишки 3997 м над рівнем моря.

У парку розташовано три гаї стародавніх дерев секвоядендронів: гай Маріпоса (англ. Mariposa Grove, 200 дерев), гай Толумн (Tuolumne Grove, 25 дерев) і гай Мерсед (Merced Grove, 20 дерев). Дерева секвоядендрон вважаються наймасивнішими і одними з найвищих і довго живучих дерев в світі — дерева, що ростуть, в парку з'явилися ще до початку останнього льодовикового періоду (Geology of U.S. Parklands, page 227).

[ред.] Водоспади

У парку на обмеженій території знаходиться велике скупчення природних водоспадів, серед яких можна відзначити наступні:

• Брідалвейл — 190 м
• Чілнуална — 210 м
• Іллілоетт — 110 м
• Лехаміт — 360 м
• Невада — 180 м
• Ріббон — 492 м
• Роял-Арч-Каскейд — 370 м
• Сентінел — 585 м
• Сілвер-Стренд — 175 м
• Сноу крік — 652 м
• Стеркейс — 310 м
• Туілала — 256 м
• Вернал — 96 м
• Вапама — 520 м
• Вотервіл — 90 м
• Вайлдкет — 192 м
• Йосеміті — 742 м

[ред.] Водойми та льодовики

Річки Толумн і Мерсед, що беруть свій початок у верхів'ях гір на території парка, вирізали річкові каньйони завглибшки від 900 до 1200 м. Басейн річки Толумн на території парку складає приблизно 1760 км², вона вбирає в себе воду всієї північної частини парка. Річка Мерсед, навпаки, тече з південних вершин території (в основному хребтів Кафедрал і Крарк) і її басейн складає приблизно 1320 км².

Гідрологічні процеси, включаючи обледеніння, повені і річкові геоморфологічні цикли з'явилися вирішальним чинником при створенні природних ландшафтів парка. Окрім двох основних річок, в парку розташоване 3200 озер з площею більше 100 м² кожне, 2 водосховища і близько 2700 км. різних річок і струмків, кожен з яких входить в один з двох вододілів. На дні долини по всьому парку утворюються заболочені місця, які часто пов'язані з довколишніми озерами і річками ґрунтовими водами і сезонними повенями. Луки на висоті від 300 до 3500 м над рівнем морить також часто заболочені, оскільки розташовані уздовж протікаючих річок і струмків.

Численні прямовисні скелі, льодовикові уступи і висячі долини (тобто бічні долини, днища яких вищі за днище головної долини) дають хороші умови для виникнення водоспадів, особливо за часів танення снігів у весняний і літній період. Водоспади Йосеміті складають заввишки 782 м є найвищим водоспадом в Північній Америці і третім по висоті водоспадом в світі. Набагато менший за об'ємом спадаючої води, водоспад Ріббон, проте, є водоспадом з найвищою точкою безперешкодного падіння води — 492 м. (Geology of U.S. Parklands, page 227). Можливо, найбільш відомим водоспадом в парку є водоспад Брідалвейл, добре видимий з дороги, що проходить недалеко.

Льодовики на території парка відносно невеликі за розміром і займають території, що переважно знаходяться в тіні. Найбільший льодовик Сьєрра-Невади, і відповідно парку Йосеміті, Лієлл Глейшр (англ. Lyell Glacier) займає площу в 65 га. Жоден з сучасних льодовиків не є залишком величезних альпійських льодовиків льодовикового періоду, відповідальних за зміну природного ландшафту парка. Вони утворилися за часів відносного похолодання клімату Землі, таких як Малий льодовиковий період в XIV—XVII століттях. Глобальне потепління зменшило кількість і розміри льодовиків у всьому світі, у тому числі і в Сьєрра-Неваді. Багато льодовиків парка, відкриті в 1871 році Джоном Муїром, в даний час або повністю зникли, або втратили до 75 % своїй поверхні (Geology of U.S. Parklands, page 228).

[ред.] Клімат

На території парка клімат середземноморський, тобто велика частина середньорічних опадів доводиться на м'яку зиму, в іншу пору року клімат сухий (на жарке літо випадає менше 3 % опадів у рік). Із-за орографічного підйому кількість опадів збільшується з підйомом до приблизно 2400 м, а потім різко зменшується. Кількість опадів варіює від 915 мм на висоті 1200 м над рівнем морить до 1200 мм на висоті 2600 м. Вгорі сніжний покрив утворюється в листопаді і тримається до березня — початку квітня.

Температура знижується із збільшенням висоти. Украй важливим чинником температурного режиму є те, що парк Йосеміті розташований всього в 160 км. від Тихого океану. Антициклони, що утворюються в літній час на узбережжі Каліфорнії, посилають прохолодні повітряні маси убік Сьєрра-Невади і в результаті приносять в парк чисте сухе повітря.

Середня денна температура в районі лугів Толумн на висоті 2600 м коливається в межах від −3,9 до 11,5 °C. На в'їзді в парк Вавона (англ. Wawona) на висоті 1887 м температура тримається в проміжку від 2,2 до 19,4 °C. На нижчих висотах повітря прогрівається більше, середня денна максимальна температура на дні долини (висота 1209 м) варіює від 7,8 до 32,2 °C. На висоті вище 2440 м високі і сухі літні температури стримуються завдяки частим грозам, хоча лежалий сніг може триматися і до липня. Унаслідок сухого вегетаційного періоду, відносно низької вологості і сильних гроз на території парку часто трапляються пожежі.

[ред.] Історія

[ред.] Відкриття

До теперішнього часу серед істориків ведуться дебати щодо того, хто першим з європейців побачив долину Йосеміті. Восени 1833 року Джозеф Реддефорд Уолкер (англ. Joseph Reddeford Walker), можливо, першим досяг долини — в своїх подальших записах він розповів, що очолював групу мисливців, яка перетинала Сьєрра-Неваду і впритул підійшла до краю долини, яка йшла вниз "більш ніж на милю". Його загін також першим побачив гаї дерев секвоядендрон Толумн, ставши таким чином першими немісцевими жителями, які побачили ці гігантські дерева.

Частина території Сьєрра-Невади, де розташований парк, довгий час вважалася межею поселень європейців, торговців, мисливців і мандрівників. Проте цей статус змінився в 1848 році з відкриттям родовищ золота у підніжжях гір на заході. Почалась каліфорнійська золота лихоманка і торгова активність на цій території різко збільшилася. Приїжджі почали знищувати природні ресурси, за рахунок яких жили індіанські племена. Першим достовірно відомою білою людиною, що побачив долину, слід вважати Уїльяма Абрамса (William P. Abrams), який 18 жовтня 1849 року з своїм загоном акуратно описав деякі орієнтири долини, проте точно не відомо, чи вступав він або хтось з його загону на цю землю. Проте не викликає сумнівів, що у 1850 році Джозеф Скріч (Joseph Screech) дійсно спустився в долину Хетч-Хетчі і, більш того, оселився у неї.

Перше систематичне дослідження території парку Йосеміті було виконане в 1855 році партією Алексея В. Вон Шмидта (Allexey W. Von Schmidt) в рамках державної програми дослідження земель «Public Land Survey System».

[ред.] Війни Маріпоса

До того, як на цій території з'явилися перші європейці, тут жили індіанські племена Сьєрра-мівок (англ. Sierra Miwok) і Пайут (Paiute). До часу приходу сюди перших поселенців, в долині Йосеміті мешкала група індіанців, що називали себе Ахванечи (Ahwahnechee) [1].

В результаті різкого збільшення потоку іммігрантів за часів золотої лихоманки стали виникати озброєні конфлікти з місцевими племенами. Щоб покласти край постійним сутичкам, в 1851 році в долину був направлені урядові війська — батальйон Маріпоса під командуванням майора Джеймса Саваджа (англ. James Savage) з метою переслідування близько 200 індіанців Ахванечи на чолі з їх вождем Теная (Chief Tenaya). До загону був зокрема прикріплений лікар Др. Лафайетт Буннелл (Lafayette Bunnell), який згодом барвисто описав свої враження від побаченого в книзі «Відкриття Йосеміті» (The Discovery of the Yosemite). Буннеллу також приписують авторство назви долини, яку він дав після розмови з вождем Теная.

Буннелл написав в своїй книзі, що Теная був засновником колонії Пай-ют (Pai-Ute) племені Ах-вах-ні (Ah-wah-ne) [2]. Індіанці сусіднього племені Сьєрра-мівок (як і більшість білих жителів, що оселилися тут) описували індіанців Ахванечи як войовниче плем'я, з яким у них були постійні територіальні спори, і їх назва цього племені «yohhe'meti» буквально означала «вони вбивці» [3]. Кореспонденція і замітки, написані воїнами батальйону, сприяли популяризації долини і території, що оточувала її.

Теная і залишки Ахванечи були узяті в полон, а їх поселення спалене. Плем'я насильно перевели в резервацію біля міста Фресно в Каліфорнії. Деяким згодом було дозволено повернутися в долину, але після нападу на вісьмох старателів в 1852 році вони втекли до сусіднього племені Моно. За крадіжку коней індіанці Моно вбило більшість індіанців Ахванечи.

[ред.] Період раннього туризму

Підприємець Джеймс Хачингс (James Mason Hutchings), художник Томас Айрес (Thomas Ayres) і ще двоє мандрівників стали першими туристами долини, приїхавши сюди в 1855 році. Хачингс випустив буклети і книги, що описували цю екскурсію, а малюнки Айреса стали першими доброякісними зображеннями місцевих визначних пам'яток. Фотограф Чарльз Від (Charles Leander Weed) зробив свої перші фотографії долини в 1859 році, а незабаром долину відвідав і знаменитий американський фотограф Ансель Адамс.

На південному заході парку знаходиться старий індіанський табір Вавона (Wawona), в якому нині постійно проживають близько 160 чоловік. У районі цього табору в 1857 році місцевий житель Гален Кларк (Galen Clark) відкрив гаї дерев секвоядендрон. На місці табору були побудовані тимчасові житла і прокладені дороги. У 1879 році для обслуговування туристів, що прибували до парку, відкрився готель Вавона. У міру подальшого зростання туризму з'явилися нові готелі і туристичні стежки.

[ред.] Йосемітський грант

Декілька видних людей, включаючи Галена Кларка і Сенатора Джона Коннесса (John Conness), зацікавилися комерційним успіхом туристичного бізнесу і виступили з ідеєю створення суспільного парку на території долини. 30 червня 1864 року президент США Авраам Лінкольн підписав схвалений Конгрессом документ, названий Йосемітським Грантом. Долина Йосеміті та гай Маріпоса були передані Каліфорнії, їм був наданий статус державного парку, а через два роки була призначено правління спеціальних уповноважених. Надання гранту вважається значним кроком в історії США, оскільки він був зроблений до утворення Йеллоустонского національного парку, що офіційно є першим в світі національним парком. На уніформі працівників парку можна побачити зображення секвоядендрона, що свідчить про велике значення цих дерев в заснуванні парку.

Гален Кларк був призначений комісією головним хранителем парка, але ні він, ні сама комісія не мали повноважень виселити місцевих жителів, у тому числі і Хачингса. Проблема вирішилася в 1875 році, коли місцеві землеволодіння були позбавлені законної сили. У 1880 році Кларк і правління спеціальних уповноважених були відправлені до відставки, а Хачингс став новим хранителем парка.

У перші ж роки доступ відвідувачів в парк був значно полегшений, а умови перебування в нім стали гостиннішими. Після спорудження Першої Трансконтинентальної залізниці в 1869 році приток відвідувачів в парк почав помітно збільшуватися, але довга подорож верхи на конях для безпосереднього в'їзду на територію парку була стримуючим чинником. В середині 1870-х років були прокладені три дорогі для диліжансів, що сприяло росту відвідувачів долини.

Натураліст Джон Муїр (John Muir) написав ряд статей з метою привернення уваги до цієї території і просування наукового інтересу до неї. Муїр був одним їх перших, хто припустив, що основні ландшафти парку створені за допомогою величезних льодовиків, при цьому протистояв таким авторитетним ученим, як Джошиа Уїтні (Josiah Dwight Whitney), який вважав Муїра аматором.

[ред.] Подальші зусилля по охороні парка

Надмірний випас худоби на пасовищах (в основному овець), вирубка секвоядендронів та інша діяльність що наносила збиток природі змусили Джона Муїра виступити з ідеєю посилювання умов охорони цієї території. Муїр переконував впливових відвідувачів в необхідності федерального захисту парка. Одним з таких відвідувачів став видавець журналу «Сенчурі Мегезін» Роберт Джонсон (Robert Underwood Johnson). За допомогою Джонсона Муїр зумів провести акт Конгресу, який 1 жовтня 1890 року дав парку статус національного. Не дивлячись на це, штат Каліфорнія зберіг контроль над долиною і гаєм. Муїр також переконав місцевих урядовців припинити використання альпійських лугів як пасовиськ.

19 травня 1891 року парк перейшов під охорону Четвертого кавалерійського полку (Fourth Cavalry Regiment) армії США, який влаштував свою базу в Вавовні. До кінця 1890-х років випас худоби перестав бути проблемою, і армія зайнялася поліпшенням території. Муїр і створений ним Клуб Сьєрра продовжували лобіювати уряд США і впливових людей створити об'єднаний національний парк Йосеміті. У травні 1903 року парк відвідав президент США Теодор Рузвельт і провів в нім три дні, зустрічаючись з Муїром. Результатом цієї зустрічі стало підписання в 1906 році Рузвельтом указу, за яким контроль над парком переходив до федерального уряду.

[ред.] XX століття

У 1916 році була сформована державна служба, що була повинна слідкувати за парком. Були побудовані дороги, мисливські будиночки і кемпінги уздовж озер. З розвитком автомобільного руху до парку були прокладені швидкісні магістралі. У 1920-ті роки був заснований Йосемітський музей. На північ від долини Йосеміті на території парку розташована ще одна долина Хетч-Хетчі, яку вирішили використовувати для стоку води і створення там водосховища і гідроелектростанції для подачі води до Сан-Франциско. Це рішення викликало гарячі суперечки серед прихильників і супротивників проекту, але проект все ж таки був схвалений Конгресом в 1913 році.

У відповідь на це захисники природи переконали Конгрес визнати 2742 км², або 89 % всього парка заповідною природною територією з найвищим ступенем захисту. В результаті відвідувачам не було дозволено відвідувати велику територію парка. Проблемою також стали автомобільні пробки в літній час і нещодавно було запропоновано пропускати автомобілі влітку тільки для відпочиваючих із зарезервованим готелем або кемпінгом. Такий підхід примусив би відвідувачів використовувати автобус, велосипед або йти пішки 11 км.

[ред.] Геологія

[ред.] Тектонічна і вулканічна активність

У часи докембрію і ранньої палеозойської ери територія парку знаходилася на підводному шельфі материка. На мілководді з континентальних відкладень утворилися осадкові породи, які згодом піддалися метаморфізму.

В кінці девонського і пермському геологічному періодах стародавня тектонічна плита Фараллон в зоні субдукції почала занурюватися під Північно-Американську плиту, і в результаті вулканічної діяльності, що послідувала, утворилася дуга вулканічних островів на захід від північноамериканського побережжя. Пізніше, в часи юрского періоду вулканічна активність інтрудіровала (змішала) і покрила породи магмою, що утворилися, що стало початком утворення батоліту Сьєерра-Невади. Кінець кінцем 95 % утворених порід було знесено в результаті ерозії підняття поверхні.

Перша стадія регіонального плутонізма почалася приблизно 210 млн років назад в кінці тріасового періоду і продовжувалася під час юрського періоду 150 млн років назад. В цей час так звана «Неваданська орогенія» (орогенія — горотворення, процес деформації земної кори, що відбувається в геосинклінальних областях і що приводить до утворення складчастих гірських структур [4]) підвела земну поверхню і в результаті з'явилася гірська система Невадан з висотою до 4500 м над рівнем моря, що стала прародителем в сучасній Сьєрра-Невади. У цей період на глибину до 10 км. були утворені гори, що в основному складаються з граніту. Друга стадія горотворення відбулася в період від 120 до 80 млн років назад в час крейдяного періоду і отримала назву «Севьер орогенія» (англ. Sevier orogeny).

У час кайнозою в період 20—5 млн. років тому в Каскадних горах відбулися ряд вивержень вулканів (в даний час погаслих), внаслідок чого територія на північ від парку Йосеміті була покрита великою кількістю магматичних порід. Вулканічна активність продовжувалася і останні 5 млн. років на схід від меж парка в районах озера Моно (Mono Lake) і кальдери долини Лонг (Long Valley Caldera).

[ред.] Піднесення і ерозія

Починаючи з 10 млн років тому вертикальний рух земних мас уздовж геологічного розлому Сьєрра почало піднімати гори Сьєрра-Невади. Подальший нахил гірського хребта на захід виразився в збільшенні градієнта водних потоків, що стікають по західних схилах хребта. Річки в західному напрямі стали текти швидше, і відповідно, з більшою швидкістю вирізувати долини і каньйони. Гори ще підвелися після розвитку великих розломів на сході і утворення долини Оуенс. Приблизно 2 млн. років тому під час епохи плейстоцена підняття Сьєрра-Невада знову прискорилося.

В результаті підняття гір гранітні породи стали витримувати зростаючий тиск, і у них почалася десквамація, відділення шарів, що виразилося в округлій формі багатьох куполів парку, а також почалися численні оповзні з подальшими численними тріщинами площин окремості (особливо вертикальними) в застиглих інтрузіях. Пізніші льодовики прискорили цей процес і створили осипи і льодовикові відкладення на дні долини.

По кількості і характеру вертикальних площин окремості можна визначити, де і як відбувалася ерозія. Більшість довгих, лінійних і глибоких тріщин направлені на північний схід або північний захід і є паралельними, часто розташованими з рівним інтервалом лініями. Вони утворилися від тиску підняття і ерозією порід, які лежали зверху.

[ред.] Дія льодовиків

У період між 2 і 3 млн. років тому процес утворення льодовиків продовжив зміну природного ландшафту парка. На території Сьєрра-Невади було утворене принаймні чотири крупні льодовики: Шервін (Sherwin), Тахо (Tahoe), Теная (Tenaya) і Тіога (Tioga). Найбільшим був Шервін, він займав площу парку Йосеміті та навколишніх долин. Саме в результаті дії цього льодовика з'явилися сучасні контури долини Йосеміті та найближчих каньйонів.

Льодовики опускалися вниз до 1200 м над рівнем моря і залишили свої відмітини по всьому парку. Найдовший льодовик парку Йосеміті утворив Великий Каньйон в 95 км. від парку, проходячи по річці Толумн через долину Хетч-Хетчі. Льодовик Мерсед вирізав долину Йосеміті. Льодовик Лі Вінінг (Lee Vining Glacier) утворив каньйон Лі Вінінг і озеро Рассел (Lake Russel). Льодовики були відсутні тільки на найвищих вершинах — горах Дана і Коннесс. Танучи льодовики дуже часто залишали після себе морени, які заповнили озера, наприклад Йосемітське озеро (мілководне озеро, яке періодично затоплює дно долини Йосеміті).

[ред.] Флора і фауна

[ред.] Опис

У різних природних екосистемах парку, починаючи від зарощів колючих чагарників в передгір'ях і закінчуючи альпійськими лугами на вершинах гір налічується більше 250 видів хребетних тварин, які включають риб, земноводних, рептилій, птахів і ссавців. Велика біологічна різноманітність в порівнянні з іншими довколишніми регіонами також пояснюється незайманою дикою природою, де діяльність людини не приводить до їх деградації і зникнення.

Уздовж західної межі парку домінують змішані хвойні ліси, в яких ростуть сосна жовта, сосна Ламберта (Pinus lambertiana), калоцедрус (Calocedrus), ялиця одноколірна (Abies concolor), псевдотсуга, декілька секвойядендронов, а також зустрічаються гаї дуба чорного (Quercus velutina). Унаслідок щодо м'якого предгірного клімату і змішаних природних біомів тут спостерігається досить численне різноманіття тварин, включаючи ведмедя-барибала, руду рись, сіру лисицю (Urocyon cinereoargenteus), чорнохвостого оленя, гірську королівську змію (Lampropeltis pyromelana), сцинка Гільберта (Eumeces gilberti), білоголового дятла (Dendrocopos albolarvatus), пищуху американську (Certhia Americana), неясить плямисту (Strix occidentalis) і велику кількість різноманітних видів кажанів. Для останніх важлива наявність великих корчів для житла.

Вище по схилу ростуть ялиця прекрасна, сосна гірська веймутова (Pinus monticola), сосна Жеффрея, сосна скручена широкохвойна і місцями сосна Бальфура. З фауни тут мешкають калифорнийский золотистий ховрах (Spermophilus lateralis), бурундукова білка Дугласа (Tamiasciurus douglasii), куниця, чубата блакитна сойка (Cyanocitta stelleri), дрозд-відлюдник (Catharus guttatus) і ястреб-тетеревятник (Accipiter gentiles). Рептилії зустрічаються рідше, але серед них можна побачити гумову змію (Charina bottae), ящірок Sceloporus occidentalis і Elgaria coerulea.

Ще вище дерева стають нижчими і рідкіснішими, групами, розділеними гранітними скелями. Серед них ростуть сосна скручена широкохвойна, сосна білокора і тсуга гірська — вони утворюють верхній рівень деревної рослинності. Клімат в цих місцях суворий, вегетаційний період короткий, але деякі види як пищуха, жовтобрюхий бабак (Marmota flaviventris), заєць білохвостий (Lepus townsendii), горіхівка американська (Nucifraga Columbiana) і гірський в'юрок (Leucosticte arctoa) зуміли адаптуватися до цих умов. Крім того, на безлесих альпійских луках любить пастися товсторіг, проте цей вид в даний час відмічений лише в районі перевалу Тіога, де рєінтродуцирована невелика популяція цих тварин.

На різних висотах лугова рослинність дає багату їжу для місцевого тваринного світу. Тварини годуються тут травами і знаходять джерела стоячої води. Ці території також привертають і хижаків. Змішані лісо-лукові території зручні тим, що дають їжу на луках і одночасно служать притулком в лісових масивах. Серед тварин, прямо залежних від лукової рослинності, можна назвати сову яструбину (Strix nebulosa), мухоловку вербову (Empidonax traillii), жабу йосемітську (Bufo canorus) і аплодонтію.

[ред.] Проблеми

Не дивлячись на багату рослинність і прийняті природоохоронні заходи, в недалекому минулому 3 види фауни, що мешкали в парку, повністю вимерли, а ще 37 мають спеціальний статус або в каліфорнійському, або у федеральному списку видів, яким загрожує небезпека зникнення. Найбільш серйозними погрозами для йосемітськой дикої природи на даний час є інтродуковані види, забруднення повітря, роздроблення природних середовищ і зміна клімату. Також враховуються такі чинники, як потрапляння тварин під колеса автомобілів і вживання деяких видів в їжу людьми

У свій час ведмеді барибал були відомі тим, що легко влізали у вікна запаркованих машин у пошуках їжі. Вони також збиралися навколо сміттєвих контейнерів і звалищ, чим привертали любителів-фотографів. Випадки контактів ведмедів, що все збільшуються, з людьми і їх майном привели до досить агресивної кампанії по їх відлученню від місць знаходження людей. Всі доступні звалища були закриті, сміттєві контейнери обгороджені, кемпінги обладнані спеціальними металевими ящиками із замком, щоб люди не залишали продукти в машинах. Оскільки зазвичай всі агресивно налаштовані до людей ведмеді повинні знищуватися, персонал парку висунув ідеєю використання гумових куль для відлякування тварин. На сьогоднішній день щорічно відловлюється біля 30 ведмедів, береться аналіз їх ДНК, а на їх вухо прикріплюється спеціальний знак, так що у разі неприємностей з боку тварин рейнджери можуть швидко ідентифікувати їх [5].

Зростаюче озонове забруднення викликає пошкодження тканин дерев секвойядендрон. Це робить їх більш уразливими для зараження паразитами і хворобами. Оскільки їх проростання безпосередньо залежить від підданих вогнем грунтів, гасіння пожеж зменшило їх можливості для відтворення. Зараз лісові пожежі вважаються необхідним елементом екосистем та здійснюються штучно, під контролем та на обмеженій території.

На території парку зареєстровано більше 130 немісцевих, інтродукованих видів рослин. Ці рослини були ввезені першими поселенцями в кінці 1850-х років. Природні катаклізми і дії людини, такі як лісові пожежі або будівництво сприяли швидкому розповсюдженню їх по всій території парка. Деякі різновиди таких рослин витіснили місцеві види, що кінець кінцем позначилося на ресурсах парка. Деякі інтродуковані види можуть істотно вплинути на екосистему регіону, як наприклад сприяти пожежонебезпечності або збільшити вміст азота в грунті, що може слугувати базою для розповсюдження інших нерідних видів. Багато видів, такі як волошка сонячна (Centaurea solstitialis) мають довгий корінь, що дозволяє йому конкурувати з іншими рослинами в отриманні води. [6]

З 1940-х років бодяк звичайний (Cirsium vulgare), коров'як звичайний (Verbascum thapsus) і звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) були визнані шкідливими рослинами для даного регіону. Пізніше було додано ще декілька агресивних видів, над розповсюдженням яких був потрібний контроль, серед них волошка сонячна, мелітолуси (Melilotus), ожина (Rubus discolor, Rubus laciniatus) і барвінок великий (Vinca major). Рейнджери парку працюють над знищенням цих рослин.

[ред.] Відвідування

Долина Йосеміті відкрита для відвідування протягом цілого року, але більша частина решти парку закривається завдяки товстому сніговому покриву у листопаді та відкривається тільки пізньою весною. Більшість людей насолоджуються короткими прогулянками і довшими пішими екскурсіями до водоспадів в долині Йосеміті, або ходить між гігантськими секвойями в гаях Маріпоса, Толумн і Мерсед. Інші направляються на туристичному автобусі до Льодовикової точки (літом або восені) щоб насолодитися захоплюючим виглядом долини Йосеміті та навколишніх гір, або рухаються уздовж живописної дороги Тіога до луків Толумн (літом або восені), де йдуть на пішу прогулянку.

Більшість людей приїджають до парку на один день та відвідують місця в межах долини Йосеміті, до яких можна добратися автомобілем (станом на 2006 рік, існував 20-доларовий збір з кожної машини щоб в'їхати до парку). Транспортні пробки у долині Йосеміті — серйозна проблема протягом піку туристичного сезону, літа. Вільний суспільний транспорт діє у долині протягом всього року, а рейнджери парку заохочують людей користуватися їм, тому що місця для стоянки у долині звичайно знійти дуже важко ^[1]. Майже весь парк, проте, надзвичайно захищений та не має автомоільних доріг, до того ж вимагає дозволу на перебування протягом ночі.

Крім дослідження природних красот парку, відвідувачі можуть дізнатися про природну та культурну історію парку у Центрі відвідувачів, Музеї Йосеміті та Природничому центрі. Тут розташовані й меморіальний будинок Леконта, першого відвідувача парку, та усесвітньо відомий Готель Ахвахні (Ahwahnee Hotel).

[ред.] Посилання

• Geology of National Parks: Fifth Edition, Ann G. Harris, Esther Tuttle, Sherwood D., Tuttle (Iowa, Kendall/Hunt Publishing; 1997) ISBN 0-7872-5353-7
• Yosemite: A Visitor's Companion, George Wuerthner, (Stackpole Books; 1994) ISBN 0-8117-2598-7
• Geology of U.S. Parklands: Fifth Edition, Eugene P. Kiver and David V. Harris (Jonh Wiley & Sons; New York; 1999; page 227) ISBN 0-471-33218-6
• Yosemite: Official National Park Service Handbook (no. 138), Division of Publications, National Park Service
• Yosemite National Park: A Natural History Guide to Yosemite and Its Trails, Jeffrey P. Schaffer, (Wilderness Press, Berkeley; 1999) ISBN 0-89997-244-6
• National Park Service: Yosemite Wildlife [7], [8], [9], [10], [11]

1. ↑ (21 вересня, 2006). Yosemite Valley Shuttle Bus. National Park Service: Yosemite National Park. Процитовано 4 січня, 2007.