Вірменська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Вірменьска мова Հայերեն |
|
|---|---|
| Поширена в: | Вірменії та близько 60 країнах, в яких є вірмени |
| Кількість носіїв: | ~9 млн. |
| Класифікація: | Індоєвропейська сім'я
|
| Офіційний статус | |
| Державна: | Вірменія |
| Офіційна: | Вірменія, Нагірний Карабах |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | hy |
| ISO 639-2 | arm/hye |
| SIL | hye |
Вірменська мова (вірм. Հայերեն) належить до сім'ї індоєвропейських мов, серед яких є однією з старописемних, і складає особливу групу (Фрігійсько-вірменська група).
Загальне число мовців всього світу — близько 9 млн.
Історія літературної вірменської мови ділиться на 3 періоди: стародавній, середній і новий:
- Стародавній — з V по XI ст. Мова цього періоду має назву давньовірменської, а мова письмових пам'ятників — Грабар.
- Мова середнього періоду (XI—XVII ст.) має назву середньовірменської.
- Новий період (з XVII ст.) характеризується формуванням сучасної вірменської мови, яка вже з кінця XIX ст. набуває особливостей нововірменської літературної мови; вона представлена східним та західним варіантами, що розпадаються на безліч діалектів. Населення Республіки Вірменія користується східним варіантом вірменської мови (ашхарабар).
Зміст |
[ред.] Граматичні особливості вірменської мови
У вірменській мові існує 6 голосних і 30 приголосних фонем. Іменник має 2 числа. У деяких діалектах залишково збереглися сліди двоїни. Граматичний рід зник. Існує постпозитивний визначений артикль. Розрізняють 7 відмінків і 8 типів відмін. Дієслово у сучасній вірменській мові має категорії стану, виду, особи, числа, способу, часу. Поширені аналітичні конструкції дієслівних форм. Морфологія вірменської мови переважно аглюнативна, з елементами аналітизму.
Вірменський алфавіт створений Месропом Маштоцем у 405—406 (див. Вірменська писемність).
[ред.] Історія розвитку вірменської мови
Формування вірменської мови відповідало процесу утворення вірменської народності. Якнайдавнішим ядром вірмен було населення північно-східної частини Малої Азії. Ця країна у хетських (XVII-XVI вв. до н. э.) написах називалася Арматана, а пізніше (XIV-XIII вв. до н. э.) Хайаса (Hayassa, самоназва вірмен - hay). Звідти предки вірмен, відомі під назвою урумійців, в XII в. до н.е. вторглися в межі ассирійської провінції Шупріа (на півд-захід від оз. Ван). З тих часів Шупріа у ассірійців називалася також Урме. В середині VIII в. до н.е. вона була приєднана до держави Урарту під назвою Урме, або Арме. Населення цих областей (Хайаса і Арме) говорило на індоєвропейській правірменській мові (згідно грецьким джерелам – діалекті фригійської мови), яка поступово стала мовою крупних племінних об'єднань західної частини Вірменського нагір'я, до складу яких влилися і місцеві хуррито-урартські аборигенні племена.
Вірменська мова почала утворюватися, ймовірно, вже в VII в. до н. э., причому індоєвропейські її елементи нашарувалися на чужій їй споконвіку мові стародавнього населення Вірменії — урартійців (халдов, алародійців), що зберіглася в так званому Ванському клинописі. Більшість вчених (ср. проф. П. Кречмер, «Einleitung in die Geschichte d. Griechischen Sprache», 1896) вважають, що це нашарування з'явилося в результаті вторгнення (XII-XI вв. до.н.э.) в іншомовну область Вірменії народності, що представляла групу, що відкололася від фракійсько-фригійської гілки індоєвропейських мов. Відділення майбутньої «вірменської» групи було викликане вторгненням (у другій половині VIII в. до н. э.) кіммерійців до меж території, що займали фригійською народністю. Дана теорія ґрунтується на переданій Геродотом (кн. VII, гл. 73) звістці, що «вірмени є колонією фрігійців».
У багістанському написі Дарія I, сина Гістаспа (VI століття до н. э.), вже згадуються і вірмени, і Вірменія як одна з областей, що входили в склад давньоперсидської монархії Ахеменідів. Утворення вірменської мови відбувалося шляхом асиміляції, якою піддалися мови старого населення майбутньої Вірменії. Крім урартійців (халдов, алародійців), вірмени при своєму послідовному просуванні в східному і північносхідному напрямі, поза сумнівом, асимілювали і цілий ряд інших народностей. Цей процес відбувався поступово протягом декількох століть. Хоча Страбон (кн. XI, гл. 14) і передає, що в його час народності, що входили до складу Вірменії, говорили на одній мові («були одномовні»), проте треба думати, що місцями, особливо на периферії, продовжувала доживати тубільна мова. В результаті мовного змішення індоєвропейський характер вірменської мови піддався значній видозміні як в граматиці, так і в лексиці. Формування вірменської мови в основному закінчилася в III-II ст. до.н.е.
О долях вірменської мови до V століття н. е. немає ніяких свідоцтв, за винятком небагатьох окремих слів (головним чином власних імен), що дійшли в працях стародавніх класиків. Таким чином відсутня можливість прослідкувати історію розвитку вірменської мови протягом тисячоліть (з кінця VII століття до н.е. і до початку V століття н. е.). Мова клиноподібних написів царів Урарту (Ванського царства), на зміну якому з'явилася вірменська державність, генетично нічого спільного з вірменською мовою не має. Давньовірменська мова відома по письмових пам'ятниках першої половину V ст. н. е., коли Месропом Маштоцем був складений ( 405-406 рр.н. е.) для вірменської мови новий алфавіт. Ця давньовірменська літературна мова (так званий «грабар», тобто «письмовий») є в граматичному і лексичному відношенні вже цілісною, маючи своєю основою один з давньовірменських діалектів, що піднявся на ступінь літературної мови; мабуть, цим діалектом був діалект стародавньої Таронської області, що зіграла вельми значну роль в історії давньовірменської культури (див. Л. Мсеріанц, «Етюди по вірменській діалектології», ч. I, М., 1897, стор. XII і наступні). Про інші давньовірменські діалекти майже нічого невідомо.
Давньовірменська літературна мова («грабар») отримала свою обробку головним чином завдяки вірменському духівництву. Тоді як «грабар», отримавши певний граматичний канон, був утриманий на відомій стадії свого розвитку, жива, народна вірменська мова продовжувала вільно розвиватися. У певний час вона вступає в нову фазу своєї еволюції, яку прийнято називати середньовірменською.
Середньовірменський період виразно виявляється в пам'ятниках писемності, починаючи лише з XII ст. Середньовірменська мова більшою частиною служила органом творів, розрахованих на ширший круг читачів (поезія, твори юридичного, медичного і сільськогосподарського змісту). В кілікійський період вірменської історії (XI—XIV ст.), у зв'язку з посиленням міського життя, розвитком торгівлі зі Сходом і Заходом, стосунками з європейськими державами, європеїзацією державного ладу і життя — народна мова стає органом писемності, майже рівноправною з класичною давньовірменською.
Подальший ступінь в історії еволюції вірменського представляє нововірменська, що розвинулась з середньовірменської. Права в літературі вона отримує лише в першій половині XIX ст. Розрізняють дві нововірменські літературні мови — одна «західна» (турецька Вірменія та її колонії в Західній Європі), інший «східний» (Вірменія та її колонії в Росії тощо). Середньо- і нововірменська значно відрізняються від давньовірменської як в граматичному, так і словарному відношенні. У морфології з'являється немало новоутворень (наприклад в утворенні множини імен, форм пасивного стану, тощо), а також спрощення формального складу взагалі. Синтаксис у свою чергу має багато своєрідних рис.
Книгодрукування на вірменській мові виникло на початку XVI століття, завдяки діяльності Акопа Мегапарта.
Десятки пам'ятників античної літератури та писемності дійшли до нас тільки у вірменському перекладі: Зенона, Євсевія Кесарійського, Аристида, Філона Олександрійський, Іоанна Златоуста та багато інших, а переклади Аристотеля й Платона вірменською мовою вважаються найбільш близькими до оригіналу.
[ред.] Історія вивчення вірменської мови
Першим дослідником вірменської мови вважається Месроп Маштоц (361—440), що створив в 405—406 роках вірменський алфавіт. В кінці V — початку VI століття вірменською мовою було перекладено «Граматичне мистецтво» Діонісія Фракійського (II—I ст. до н.е.), що стало початком нового етапу вивчення вірменської мови. Ця праця стала основою робіт вчених-мовознавців ранньосередньовічної та середньовічної Вірменії — Мамбре (V ст.), Давида Тлумача (V—VI ст.), Мовсеса (VII ст.), Степаноса Сюнеци (VII-VIII), Амама Аревелци (IX ст.), Грігора Магістроса (X–XI ст.) та інших. Після втрати незалежності вчені і церковні діячі Вірменії продовжували створювати словники та інші цінні праці, присвячені вірменській мові, її граматиці. Серед них найбільш відомими стали праці Ованеса Ерзнкаци (XIII ст.) (праця «Збори граматичних тлумачень» закінчена у 1291 році), Есаї Нчеци (XIII–XIV ст.) Грігора Татеваци, Аракела Сюнеци (XIV–XV ст.). У 1567 році Абгар Токатеци видав азбуку вірменської мови «Маленька граматика або азбука» («Փոքր քերականություն կամ այբբենարան») .
Європейські вчені почали виявляти цікавість до вірменської мови ще в середині XVI століття, проте вивчення вірменської мови в Європі бере початок з першої половини XVII століття. Франческо Рівола у 1621 році видав перший друкарський словник вірменської мови — «Вірмено-латинський словник» («Dictionarium armeno-latinum») (рукописні словники існували вже в IX—XV ст., найбільш відомий з них орфографічний словник Арістакеса Гріча (XII століття)). У 1624 році він же видав «Вірменську граматику» (друге видання вийшло в 1633 році за дорученням кардинала Рішельє). У 1645 році Клемес Галанос видав «Граматику і логіку», також присвячену вірменській мові. У XVII — початку XVIII ст. в різних країнах Європи учені-мовознавці Воскан Ереванци («Книга граматики» 1666), Ованес Олов («Вірменська граматика», лат. 1674), Сімеон Джугаеци («Книга звана граматикою», 1637), Іоганн Шредер, Мхитар Себастаци, Багдасар Дпір («Коротка граматика», 1736) написали цінні праці присвячені вірменській мові. Особливу цінність представляють праці «Граматики давньовірменської мови» (1730, друге видання в 1770) і «Словник вірменської мови» (т.1-2, 1749-69) Мхитара Себастаци, і так само «Скарб вірменської мови» (1711, Амстердам) німецького орієнталіста-вірменоведа І.Шредера.
[ред.] Друкарство і періодичні видання вірменською мовою
Перше видання вірменською мовою здійснив Іоган Шильдбергер у Майнці 1475 року латинським шрифтом (молитва «Отче наш»). 1486 року Брайнденбах видав вірменський текст ксилографічним друком. Початок вірменського книгодрукування відносять до 1512, коли у Венеції Акоп Мегапарт видав книгу «Урбатагирк» («Ուրբաթագիրք»). Протягом 1666-1668 у вірменській друкарні Амстердама було вперше видано Біблію вірменською з ілюстраціями А. Дюрера. 1675 року була видана перша друкарська книга нововірменською «ашхарабаре». Близько 1696 у Амстердамі була надрукована перша географічна карта вірменською. Перші вірменські друкарні були засновані 1512 року в Венеції і 1567 року в Константинополі, потім відкрилися вірменські друкарні у Римі (1584), Парижі (1633), Лейпцигу (1680), тощо. В цілому до 1920 р. у всьому світі різночасно діяло більше 460 друкарень, що друкували книги, журнали і газети вірменською. Перший вірменський журнал «Аздарар» («Ազդարար» - «Вісник») вийшов в 1794 в Мадрасі (Індія), з 1799-го у Венеції видавався журнал «Тарегрутюн». Перша вірменська газета-тижневик «Аревелян цануцмунк» («Східні вісті») вийшла у 1815 в Астрахані.
