Тімур
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тімýр - (перс. Тімур-е ленг, європ. Тамерлан; 1336 - 18.2.1405) - середньоазіатський державний діяч і політик, засновник династії Тімуридів, емір 1370-1405.
Народився у с. Ходжа-Ільгар біля Шагресябза (тепер Сурхандарська обл., Узбекистан). Походив з отюрченого монгольського племені барласів. Син бека Тарагая. У 1362 поступив на службу до монгольського хана Тоглук-Тімура, який захопив владу в Мавераннахрі, і був призначений правителем Кашкадар'їнського вілайєту. Після призначення правителем Мавераннахра Ільяс-Ходжи, сина Тоглук-Тімура, вільної. Тімур не підпорядкувався розпорядженню хана і зробився самостійним правителем. Уклав союз з правителем Балха та Самарканда еміром Хусейном і почав тривалу боротьбу проти Ільяса-Ходжи та його батька. У 1362 під час однієї з сутичок Тімур був поранений в ногу і з того часу був кульгавим (звідси прізвисько "Тімур-е ленг", європ. Тамерлан).
У 1370 Тімур сам захопив владу над Мавераннахром і прийняв титул великого еміра. Згодом скинув з престолу та вбив еміра Хусейна, одружився з його вдовою і прийняв титул "гурган" (чагатайською мовою означає "зять" дому Чингісхана). Тімур, не будучи нащадком Чингісхана, все життя правив через підставних ханів-чингізідів (нащадків Чингісхана), які були маріонетками в його руках. Столицею держави Т. стало місто Самарканд. Тімур сприяв розвитку науки і культури, особливо багато уваги приділяючи будівництву палаців, мечетей, мавзолеїв. Володіючи визначними організаторськими і військовими здібностями, сформував велику, дисципліновану і добре озброєну армію.
Внаслідок численних військових походів Тімур захопив і приєднав до своєї держави практично всі території тогочасного персомовного світу за винятком Північної Індії: у 1381 завоював Хорасан, 1384 - Гурган, 1385-Північний Іран, 1386 - Азербайджан, 1387 - Ісфаган. Походи Т., незалежно від їхнього правового оформлення, носили загарбницький характер. В 1376-77 Т. надавав підтримку хану Гійяседін Тохтамишу в боротьбі за сингацький престол, після чого останній, об'єднавши Білу і Синю Орди, зробився суперником Т. Внаслідок трьох великих походів проти Тохтамиша (1389, 1391,1394-96) Т. розгромив Золоту Орду, пограбував її столицю Сарай аль-Джадід (Сарай Берке), міста Хаджі-Тархан (Астрахань), Азак (Азов) та ін. Під час останнього походу війська Т. двічі вторгалися на територію сучасної України: один раз, переслідуючи емірів Тохтамиша, дійшли до Дніпра, а звідти - до Дону, потім повернули на північ і спустошили Рязанську землю (здобули місто Єлець); пізніше війська Т. повернули на Кримський півострів, де спустошили міста Крим (очевидно, Солхат) та Кафу (Феодосію). У 1398-99 здійснив похід в Індію, де захопив Делі та ін. міста. У 1399-1400 війська Т. захопили і зруйнували Халеб та Дамаск. У 1400 розпочав війну проти турецького султана Баязіда І Йилдерима ("Блискавичного"). У 1402 під час походу в Малу Азію під Анкарою Тімур розгромив турецьке військо, взяв у полон султана і його двох синів.
Тімур прославився своєю підступністю, жорстокістю щодо завойованого місцевого населення. Похід Тімура у Китай, який розпочався в кін. 1404, був перерваний через його смерть у лютому 1405. Помер у м. Отрарі. Похований у мавзолеї Гур-Емір у Самарканді.
