Вулкан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вулкан Канаґа на Алясці, 1994 рік

Вулкан — геологічне утворення, що виникає над каналами і тріщинами в земній корі, по яких на поверхню викидаються лава, попіл, гарячі гази, пари води й уламки гірських порід. Звичайно мають конічну форму, з воронкоподібним заглибленням на вершині, називаним кратером. Деякі вулкани, наприклад, Стромболі і Везувій в Італії, вивергаються з вибухом, несучи великі руйнування, інші ж, наприклад, на Гаваях, «тихі»: лава просто піднімається по кратеру і переливається через край.

Залежно від складу і в'язкості продуктів виверження розрізняють конусо- та куполоподібні, щитові й масивні вулкани. Основною причиною виверження вулкана є тиск газів у магмі. Вулкани поділяють на діючі (виверження чи прояви діяльності мали місце за останні 3500 років), потенційнодіючі (виверження 3500—13500 років тому), умовно згаслі (зберегли свої зовнішні форми) і згаслі.

Щорічно на Землі спостерігається близько 50 вивержень вулканів. Залежно від форми підвідних каналів розрізняють вулкани центральні й тріщинні, за глибиною магматичних вогнищ — мантійного (30—70 км і більше), корового (5—45 км) і мішаного живлення. Вулкани частіше за все розташовані в тектонічно активних областях, найбільше їх — на острівних дугах і в горах.

Всього на Землі відомо понад 1340 вулканів, з них близько 950 діючих. На думку деяких дослідників, найбільшим вулканом Землі є Єллоустонський (шт. Вайомінг, США), який належить до згаслих (останнє потужне виверження відбулося 600 тис. р. тому). Але за останні 100 років зафіксовано підняття центру кальдери цього вулкана на 8 м, що свідчить про збільшення внутрішнього тиску.

Сильними виверженнями відомий вулкан Кракатау, який знаходиться в Зондській протоці між островами Ява і Суматра, висота 813 м — під час його виверження у 1883 р випало понад 18 км³ попелу, воно викликало цунамі (20 м) і призвело до десятків тис. жертвердість Найбільш катастрофічними в історії людства також вважаються виверження індонезійського вулкану Тоба (74 тис. років назад, у 1815 р.).

Виверження Везувію у 1979 р.

Вулкани Землі виносять на поверхню в середньому не менше за 5-6 км³ вулканічного матеріалу на рік, приблизно 80 % якого припадає на підводні вулкани і лише 20 % на наземні. Найбільш інтенсивне винесення вулканічного матеріалу (близько 4 км³ на рік) відбувається вздовж рифтових зон серединно-океанічних хребтів. Максимальна відносна висота (перевищення вершини конуса над основою) діючих вулканів Землі досягає в океанах — 9 км, в острівних дугах — 6 км, в гірських спорудах — 3 км. В океанах відомі тільки вулкани мантійного живлення (Кілауеа на Гавайських островах, Тейде на о. Тенеріфе та ін.), а на острівних дугах і континентальних платформах — мантійного, корового і змішаного (Ключевська Сопка, Шивелуч і Каримська Сопка на Камчатці, Кіліманджаро в Африці, Везувій в Італії і т. д.) живлення, в гірських спорудах — тільки корові (Ельбрус на Кавказі, Лассен-Пік в Північній Америці, інш.). У залежності від кількості, співвідношення вулканічних продуктів (газоподібних, рідких і твердих), в'язкості лав виділені чотири головні типи вивержень: ефузивний, змішаний, екструзивний і експлозивний, або, відповідно, — гавайський, стромболіанський, купольний і вулкановий.