Збруч
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Збруч | |
---|---|
|
|
Витік | Поблизу села Щаснівка, Підволочиського району Тернопільської області на Авратинській височині (України) |
Гирло | Дністер |
Прирічкові країни | На межі Тернопільської та Хмельницької областей України |
Довжина | 247 км |
Площа басейну | 3 330 км² |
Притоки | Гнила (пр.), Бовванець (л.), |
Збруч — ріка на заході України, ліва притока Дністра. Довжина 247 км, площа басейну 3330 км². Протікає по Подільській височині, на межі Тернопільської та Хмельницької областей.
Бере початок з джерел поблизу села Щаснівка, Підволочиського району на Авратинській височині. У верхів'ї долина маловиразна, схили її пологі, розорані.У середній течії долина V- подібна (каньйоноподібна), шириною 0,5-1,6 км, схили круті, розчленовані ярами і балками. Заплава до 80-100 м., іноді відсутня. Середня глибина 1,5-2 м. Ширина річки 8-11 м., глибина на плесах 2,5-4 м. Русло має численні меандри, трапляються порожнисті ділянки, багато островів і стариць. Похил річки 0,8 м/км, площа поперечного перерізу 22 м2, швидкість течії 0,57 м/сек., витрата води 15,54 м3/сек. Основні притоки — Гнила (права), і Бовванець (ліва). Живлення мішане, з переважанням снігового. Характерні літні дощові паводки. Виникають льодові утворення (забереги, шульга) у грудні. Льодостав (крім порожнистих ділянок) встановлюється на початку січня, скресає у середині березня. Споруджено невеличкі ГЕС (Боднарівська і Мартинківська) та близько 140 ставків.
Дослідники вважають, що назва гідроніма виникла від діалектного слова «збруч», яке означає болото. Місцеве населення називає болота, з яких витікає річка Збруч, «збручами». Інша версія твердить, що назва річки Збруч бере початок з слов'янських часів. Але тоді наша річка називалася «Боруч». Коли в людей запитували, куди вони йдуть, чулося у відповідь: «За Боруч». Пізніше дві літери зникли і утворилася назва річки —Збруч. Також, за однією із версій, на території [[Західного Поділля|] в районі Медоборів жило плем'я, яке згадується у літописах під назвою "борани". Від нього пішли назви річки Збруч та міст Збараж, Зборів, можливо і Борщів.
Сама річка у минулому незважаючи на легенди не могла бути широкою, повноводною і судноплавною майже на всі її довжині. Так, у 1933—1934 рр.. під час будівництва на Збручі першої Сатанівської гідроелектростанції було знайдено монети часів римського імператора Гордіана ІІІ, карбовані у Фракії. Саме недалеко від Сатанова знаходяться Троянові Вали-прикордонні укріплення Римської Імперії І століття нашої ери. Одночасно з дна річки було витягнуто важкі дубові колоди-сваї, які чомусь зарахували як залишки пристані для суден, які протягом віків пробули у воді, що нібито підтверджували легенди, які розповідають старі сатанівчани, що поблизу гори Лазарецької колись була велика річкова пристань, а річка Збруч була судноплавною.
У Х столітті київський князь Володимир приєднав державу білих хорватів до складу Русі, зробивши цей край власною вотчиною. Галичина разом із її східним кордоном - Збручем увійшла до економічної орбіти Русі. В ІХ-ХІ століттях територія теперішнього Поділля та частини Галичини була заселена східнослов'янськими племенами — тиверцями та угличами, що входили до складу Київської Русі і мали з її центром всебічні господарські, політичні та культурні зв'язки. І Дністер, разом із своєю лівою притокою Збручем стає великою водною артерією Русі, другою після Дніпра, по якому проходив знаменитий шлях «із варяг у греки». В ті далекі часи в своїм верхів'ї річка Збруч зближалася з річками Дніпровського басейну — річками Горинь і Случ. Човни і галери волоком перетягували з однієї річки в іншу з'єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов'янські річки — Дніпро і Дністер.
Декілька разів по річці Збруч проходив кордон між різними державами та територіями, як от згідно Кревської унії (1385 р.) по річці Збруч проходила лінія, яка розділяла зони володінь Польщі і Литви (Галичина і Поділля). Галичиною заволоділа польська шляхта, а Поділлям володіли литовські князі. Пізніше польські магнати здобули перемогу і повністю Поділлям. В 1434 році створено Подільське воєводство з центром у Кам'янці-Подільському.
В ті далекі роки вздовж річки Збруч проходила одна з ліній оборони від турецько-татарських набігів. По лівому берегу зводили оборонні споруди у Збрижі, Гусятині, Сатанові. Після першого поділу Польщі у 1772 році, Австро-Угорщина отримала частину території Галичини. По Збручу пролягає східна межа її нових, володінь і щойно загарбаного Росією Поділля. Цісарські урядовці не поспішали вирушати з далекого Відня до України та й назвали, невідому їм річку по своєму — Підгірці. Назва була внесена на карту імперії. Але в народі залишилася жити назва Збруч. Тому влада вирішила офіційно заборонити стару назву, а за її вживання встановила немалий штраф — 25 золотих ринських. Заборона проіснувала не один десяток років.А царська Росія ввела тут "черту оседлости" для євреїв
У роки Першої світовой війни 1914—1917 рр.. по Збручу довго проходила лінія фронту між австро-угорськими та німецькими військами з однієї сторони та російськими військами з іншої сторони. Після невдачі визвольних змагань галицьких українців 16 липня 1919 року Українська Галицька Армія покидає Галичину і переходить на територію Української Народної Республіки. В листопаді 1920 року по ліву сторону Збруча більшовики здобувають перемогу. В 1921 році був укладений мирний договір між Радянським Союзом та Польщею про те, що по річці Збруч проходитиме кордон. Він проіснував до 1939 року. У вересні 1939 року Червона Армія переходить річку Збруч і захоплює Галичину.
У 1941 році під час другої світової війни німці по Збручу провели кордон Генерального Губернаторства, так звана «лінія дистрикту». В 1944 році радянські війська перейшли річку Збруч і знов зайняли території Галичини. Сьогодні по річці Збруч проходить адміністративно-територіальна межа між Хмельницькою і Тернопільською областями.
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |