Мартін Лютер Кінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мартін Лютер Кінґ виступ в Вашінгтоні "Я маю мрію"

Мартiн Лютер Кiнг, молодший (англ. Martin Luther King; 15 січня 1929 р., Атланта, штат Джорджія, США - 4 квітня 1968 р.) - американський священик і борець за громадянські права в США. Найвідоміший лідер руху за громадянські права 1960-х років, речник тактики ненасильства в боротьбі проти расизму. Нагороджений Нобелівською премією миру 1964 року.

[ред.] Молодість і навчання

Народився в Атланті (штат Джорджія, США), у родині пастора баптистської церкви. В 1944 р., не закінчивши середньої школи, він здав іспити і вступив у коледж Морхауса для кольорових в Атланті. Тоді ж він став членом Національної асоціації прогресу кольорового населення (НАПЦН). В 1947 р. Кінг прийняв сан і став помічником батька в церкві. Закінчивши коледж із ступенем бакалавра соціології в 1948 р., Кінг перейшов на навчання у Теологічну семінарію Крозера в Честері (штат Пенсільванія), де в 1951 р. одержав ступінь бакалавра богослов'я. Призначена йому стипендія дозволила вступити в аспірантуру Бостонского університету, де в 1955 р. Кінг захистив дисертацію і стати доктором філософії.

[ред.] Політична діяльність

Ще раніше, в 1954 році Мартін Лютер Кінг став священиком баптистської церкви в Монтгомері (штат Алабама). В Монтгомері Кінг організував комітети соціальних дій, збирав кошти для НАПЦН. Після інциденту з Розою Пареню (швачка було арештовано за відмову поступитися місцем в автобусі білому пасажирові) у грудні 1955 р. у Монтгомері утворюється Асоціація вдосконалення, і Кінг стає її президентом. Під керівництвом Кінга негритянська громада бойкотувала транспорт Монтгомері 382 дня. У листопаді 1956 р. Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в Алабамі неконституційним. У грудні цього року чорні і білі вперше користувалися автобусами спільно. Унікальний внесок Кінга в справу захисту прав людини зумовила його схильність до принципів християнської філософії. Прикладом для себе Кінг вважав діяльність Махатма Ганді, лідера руху пасивного опору, завдяки якому Індія звільнилася від британського панування. "Філософія ненасильницького опору Ганді, - заявляв Кінг, - єдиний метод, виправданий у боротьбі за волю".

У січні 1957 р. негритянські лідери півдня створили союз церковних організацій за громадянські права під назвою "Конференція керівництва християн півдня" (КРХЮ). Мартін Лютер Кінг був обраний президентом цієї організації. У вересні 1958 р., під час роздачі автографів у Гарлемі, він був поранений ножем у груди психічно хворою жінкою.

Використовуючи КРХЮ як базу, Кінг організував ряд кампаній за громадянські права, націлених на знищення сегрегації на транспорті, у театрах, ресторанах і т.д. Він подорожував по всій країні, читаючи лекції, причому 15 разів Кінга арештовували. В 1960 р. за запрошенням прем'єр-міністра Джавахарлала Неру він провів місяць в Індії, де познайомився з діяльністю Ганді. У березні - квітні 1963 р. Кінг очолив масові демонстрації в Бірмінгемі (штат Алабама) проти сегрегації на виробництві та у побуті, одним з гасел яких було створення комітетів громадян різних рас. Поліція розганяла демонстрантів (серед яких було багато дітей) за допомогою собак, водометів і кийків. За порушення заборони на демонстрації Кінг був арештований на 5 днів. У цей час він написав "Лист із бірмінгемської в'язниці" білим релігійним діячам міста, які дорікали його за "нерозсудливі й несвоєчасні дії". "Насправді час не має ніякого значення, - писав Кінг. - Прогрес людства аж ніяк не котиться на колесах неминучості. Він наступає внаслідок безустанних зусиль людей, що творять Божу волю, без яких час стає союзником сил застою в суспільстві". В 1963 р. Кінг разом зі своїм заступником Ральфом Эбернаті, засновником Конгресу расової рівності Байярдом Рустином та іншими лідерами організував найбільшу в історії США демонстрацію за громадянські права.
В 1964 році Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру. У вступній промові представник Норвезького нобелівського комітету Гунар Ян відзначив: "Хоча Мартін Лютер Кінг непричетний до міжнародних справ, його боротьба служить справі миру... У західному світі він був першим, хто продемонстрував, що боротьба не обов'язково має на увазі насильство". У своїй Нобелівській лекції Кінг говорив: "Ненасильство означає, що мій народ всі ці роки терпляче переносив страждання, не заподіюючи їх іншим... Це значить, що ми не випробовуємо більше страху. Але із цього не треба робити висновок, що ми хочемо злякати тих або інших або навіть суспільство, частиною якого ми є. Рух не прагне звільнити негрів за рахунок приниження й поневолення білих. Воно не хоче перемоги над кимось. Воно бажає звільнення американського".

Залишаючись суперечливою фігурою, Кінг мав багато ворогів - не тільки на півдні, але й в інших частинах країни. Найбільш впливовим критиком Кінга був, мабуть, директор Федерального бюро розслідувань (ФБР) Едгар Гувер, що називав його комуністом, зрадником і глибоко аморальною людиною. Коли Кінг звинуватив агентів ФБР у неприйнятті мір по скаргах в Олбені (штат Джорджія), пояснюючи це їхнім південним походженням, Гувер не посоромився назвати Кінга "самим страшенним брехуном у країні". ФБР прослуховувало телефони Кінга, зібрало велике досьє про його особисте й громадське життя. В 1967 р. Кінг видав книгу "Куди ми підемо звідси?" У квітні він відкрито висловився проти війни у В'єтнамі. Кінг звернувся з посланням до великого антивоєнного мітингу у Вашингтоні; став співголовою організації "Священики й миряни, стривожені подіями у В'єтнамі". В останні роки життя увага Кінга була прикута не тільки до расизму, але й до проблеми безробіття, голоду й бідності у всій Америці. В 1968 році Кінг був поранений снайпером, коли стояв на балконі мемфіського мотелю "Лорейн". Від ран він помер у госпіталі Сент-Джозефа і був похований в Атланті.

[ред.] Цікаві факти

Його промову "Я маю мрію" (англ. I have a dream) слухало понад 300,000 американців.
16 січня 1986 р. погруддя Кінга було установлено у Великій ротонді Капітолія у Вашингтоні - темношкірий американець удостоївся такої честі вперше.
20 січня 1986 р. американці відзначили перший День Мартіна Лютера Кінга.