Сіверяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сіверяни, східнослов’янське плем’я , що жило в басейні р. Десни та над гор. течіями рік Сейму, Сули, Псла і Ворскли. По лівому березі Дніпра в нинішній Чернигівщині й Полтавщині. На правому березі Десни вони мешкали до річки Снов, а далі вже були землі радимичів.

Головні городи: Чернігів, Новгород-Сіварський, Путивль. Курськ, Любеч. З заходу Сіверяни межували з полянами і дреговичами, з півночі з радимичами, кривичами і в'ятичами

[ред.] Племінна назва

За літописом Нестора „…сѣдоша по Деснѣ, и по Семи, по Сулѣ, и нарекошася сѣверъ“. Сівер означає північ, може і звідси пішла назва сіверян, що в перші часи словянського розселення зайшли найдальше на північ. Також племінна назва сіверян може бути співставлена з кількома етнонімами, серед яких серб, сабір, савар та з великим гніздом слів різних мов, котрі мають значення “сусіда, товариш, брат” - укр. сябер, болг. сябр, серб. себар, рос. себёр, лит. sebras, морд. шабра, алб. sёmbёr та ін. Можливо, всі ці слова походять від усіченого д.герм. *næhwa-gabur, тоді, можливо, місця поселень сіверян перекривали ареал сербів. Ще Нідерле вважав, що ці два етноніми споріднені між собою (Нидерле Любар, 1956, 31).

Лісова країна давала тутешнім поселенцям охорону і забезпеку від нападів степовиків; у недоступній глуші, серед ніколи нерубаних борів могли спокійно жити й зростати словянські оселі. З лісової смуги сіверяни виходили й на південь у луги, переходили ріку Сулу й ішли далі у південі незаселені степи, скільки на те дозволяли кочовики. Сіверяни жили в глибоких пущах, далеко від шляхів культури й обичаї їх залишилися суворі й примітивні, незрозумілі для культурніших племен. Літописець закидає їм, що їли все нечисте. Нечистим уважали тоді мясо деяких звірят, напр. бобрів, вивірок, хомяків. Сіверяни мабуть не перебирали в їжі, споживали, що давала їх земля та ліси.

Археологи вирізняють їхні кургани за спіралевидними скроневими кільцями. Разом з тим, вони багато в чому нагадують поховання Правобережжя (простота костюму, півтораобертові перстеневі кільця). Археологічним відповідником сіверян є волинцівська та особливо роменська культури лісостепового Лівобережжя VІІІ-ХІІ ст. Певний вплив на сіверян справила алано-болгарська салтово-маяцька культура басейну Сіверського Дінця (історичні хозари).

Сіверяни платили данину хозарам, пізніше у 907 році ,за князя Олега (882—912 pp.), були приєднані до Київської Русі. У 8 — поч. 9 cт. Сіверяни брали участь у поході Олега на греків.

[ред.] Основні заняття

Головним заняттям cіверян було хліборобство, скотарство, мисливство і рибальство.

[ред.] Останні спогади

Після 1024 назва «Сіверяни» зникає з іст. джерел; вони влилися до складу укр. народу, однак залишилася назва Сіверського князівства.
Востаннє сіверяни згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1183 році.

У джерелах ХVІ-ХVІІ ст. в басейні Сейму згадується етнічна група севрюків, яких дехто вважає безпосередніми нащадками сіверян VІІІ-ХІІ ст. Від цього ж етноніму походять деякі географічні назви Лівобережної України: Сіверія, Новгород-Сіверський, Сіверський Донець тощо.

Східнослов'янські племена
Білі Хорвати \| Бужани \| Волиняни \| В’ятичі \| Древляни \| Дреговичі \| Дуліби \| Ільменські слов'яни \| Кривичі \| Поляни \| Радимичі \| Сіверяни \| Тиверці \| Уличі