Балканський мовний союз
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Балканський мовний союз (нім. Balkansprachbund, англ. Balkan Linguistic Union) — сукупність граматичних, синтаксичних, фонологічних та лексичних рис, що є спільними для мов Балканського півострова, які належать на різних гілок індоєвропейської сім’ї: албанської, грецької, романської та слов’янської.
Хоча кількість запозичених слів між балканськими мовами не дуже велика, їх граматика демонструє надзвичайно високу ступінь подібності: наприклад, усі мови незалежно від походження тяжіють до аналітичного строю і використовують однакову систему відмінків.
Зміст |
[ред.] Історія
Вперше помітив подібність граматик балканських мов словенський вчений Єрней Копитар у 1829 році, однак тільки у 1920-х—1930-х роках була розроблена загальна теорія цього явища; найбільший внесок у цю теорію був зроблений Густавом Вейгандом і Крістіаном Зандфельд-Єнсеном («Linguistique balkanique»), 1930).
Сам термін «балканського мовного союзу» започаткував в 1958 році румунський лінгвіст Александру Розетті.
[ред.] Мови
Мови, що демонструють спільні риси мовного союзу, належать до п’яти різних гілок індоєвропейської сім’ї:
- Албанської (албанська мова)
- Грецької (грецька мова)
- Індоіранської (циганська мова)
- Романської (румунська, аромунська, мегленорумунська, істро-румунська)
- Слов’янської (болгарська, македонська, сербохорватська — особливо її торлакійський діалект).
Але не всі мови демонструють однакову кількість спільних рис. Згідно з цім параметром вони були розділені на три групи:
- Албанська, румунська, македонська і болгарська мови мають найбільшу кількість спільних рис.
- Сербохорватська та грецька мови демонструють значно меншу кількість спільних рис.
- Турецька мова демонструє лише деяку спільну лексику та використання умовного способу замість інфінітиву.
У 2000 році фінський лінгвіст Йоуко Ліндстед обчислив так званий «балканський фактор» — пропорційну кількість характерних рис мовного союзу, присутніх у даній мові. Він одержав такі результати: Слов’янські мови —11,5 Албанська — 10,5 Грецька і романські — 9,5 Циганська — 7,5
З усіх досліджених мов цей фактор був найбільшим у македонській мові — 12,0.
Ще однією мовою, яка могла відчути вплив мовного союзу, була іудео-іспанська в той формі, що нею користуються євреї-сефарди, які живуть на Балканах. Спільні з балканськими мовами риси (особливо ті, що пов’язані з системою часів дієслова) були скоріше за все запозичені з грецької.
[ред.] Теорії походження
Серед дослідників немає згоди у питанні про початкове джерело спільних рис мовного союзу і шляхи їх проникнення до інших мов; декілька теорій було запропоновано з цього приводу.
[ред.] Фракійська, дакська, іллірійська
Більшість цих рис відсутня в мовах, споріднених з тими, що входять до сладу мовного союзу (романських та слов’янських), тому перши дослідники, в тому числі й сам Копітар, вважали, що вони були успадковані від мов туземного населення регіону — фракійської, дакської, іллірійської тощо — які формують субстрат в усіх сучасних балканських мовах. Однак внаслідок браку докладних відомостей про ці мови зараз неможливо достеменно з’ясувати, чи були ці риси присутні у тих мовах.
[ред.] Грецька
Інша теорія, запропонована Крістіаном Зандфельдом у 1930 році, вважає, що Греція «завжди мала значно вищий за її сусідів рівень розвитку цивілізації», і тому грецька мова не могла запозичувати від них жодних лінгвістичних явищ; з цього робився висновок, що саме грецька повинна бути джерелом цих явищ, які розповсюдились з неї по всіх балканських мовах. Однак балканські риси відсутні у давньогрецьких діалектах; балканські інновації з’являються у грецькій мові вже після класичного і візантійського періодів. Окрім того, грецька мова є периферійною у мовному союзі, і не демонструє деяких важливих балканських рис, таких як постпозитивний артикль.
[ред.] Латино-романська
Римська імперія колись володіла усіма Балканами, і, можливо, саме місцевий різновид латини започаткував лінгвістичні явища, які потім створили субстрат у балканських мовах. Слабким місцем цієї теорії є те, що тільки деякі балканські риси можна знайти у інших романських мовах, і немає переконливих доказів того, що балканська латина розвивалася ізольовано достатньо довго, щоб усі балканські риси мали можливість в неї незалежно розвинутись.
[ред.] Теорія багатьох джерел
Найбільш визнаною зараз є теорія, запропонована польським дослідником Збігневим Голобом, яка припускає, що не всі балканські риси походять з одного джерела, і що лінгвістична взаємодія між мовами була взаємною. Деякі риси можуть походити з латини, слов’янської чи грецької мови, інші, зокрема ті, що є спільними для румунської, албанської, македонської та болгарської мов, можуть бути пояснені субстратом, збереженим після романізації (у випадку румунської) чи слов’янізації (у випадку болгарської мови). Албанська піддавалася впливу з боку як латини, так і слов’янської мови, але зберегла багато своїх оригінальних властивостей.
Аргументом на користь цієї теорії є бурхлива історія Балканського півострова, під час якої групи населення часто були змушені пересуватись з місця на місце, опиняючись у іншомовному оточенні. Ці групи, як правило, швидко асимілювалися і переймали мову свого оточення, трохи змінюючи її в процесі.
Інша ідея полягає в тому, що до недавніх часів вживання кількох мов на Балканах було справою звичайною, і тому зміни в однієї мові швидко поширювались на сусідні. Ця ідея підтверджується тим, що найбільша кількість балканизмів спостерігається в мовах і діалектах регіонів, розташованих на кордонах мовних ареалів, де імовірність контактів між носіями різних мов є найвищою.
[ред.] Хронологія контактів
Імовірно що найдавніші контакти відбувались між прото-албанською і прото-румунською мовами (I—V сторіччя); це підтверджується наявністю у албанському словнику балкано-романських запозичень, а також румунськім субстратом, який містить слова відверто албанського походження.
З приводу контактної зони серед дослідників поки що немає згоди; різні теорії розташовують її від північної Албанії до Трансільванії. Усі діалекти румунської мови (від молдавської до мови влахів Сербії) входять до складу мовного союзу, з чого можна зробити висновок, що контакти мали місце ще до їх формування.
Вторгнення до Балкан слов’ян у VII ст. призвело до значних переміщень населення по всьому регіону і започаткувало формування мовного союзу; основні його риси уже існували в XII ст., хоча в деяких місцях процес тривав до XVII ст.
Сербська мова, певне, була останньою, що приєдналася до союзу; це очевидно з меншої кількості спільних рис, більшість котрих спостерігається тільки у торлакійському діалекті, перехідному до болгарської мови; цей діалект, очевидно, сформувався досить пізно, вже після того, як мовний союз в основному склався.
[ред.] Риси і явища
У фонетиці балканським мовам властиві такі риси:
- близькість у такто-ритмічній організації мовлення
- екпіраторний наголос та відсутність розрізнення голосних за довготою-короткістю (крім сербської)
- наявність нейтрального голосного [ŭ] (графічно алб. ë, болг. ъ, рум. ă) (крім сербської та грецької)
- пом’якшення приголосних
Типологічна близькість балканських мов виділяється за такими рисами:
- збіг родового та давального відмінків
- категорії означеності/неозначеності
- постпозитивний артикль (у вигляді суфікса): рум. lup-ul, болг. вълк-ът «вовк» (крім сербської та грецької)
- аналітичне утворення ступінів порівняння прикметників
- утворення числівників від 11 до 19 за локативним типом (порівняймо болг. един-на-десет, рум. un-spre-zece) (крім грецької)
- аналітичне утворення майбутнього часу за допомогою форми 3-ї особи однини дієслова «хотіти» та особової форми (болг. ще, макед. ќе, серб. ће, грец. θα)
- втрата інфінітиву, який замінено підрядними реченнями (болг. искам да ям «я хочу їсти», серб. хоћу да jедем, грец. θέλω να φάγω (дослівно: «хочу щоб їм» )
У синтаксисі спільні риси такі:
- подвоєння об’єкту
- вживання коротких займенників, що не мають самостійного наголосу, а прилягають до дієслова (клітики) (болг. събуди ме [събудиме] в осем часа «збуди мене о восьмій годині», грец. μβορείτε να μου δώσετε φωτιά; [borite namuðosete fotça] «можете мені дати прикурити?»
Окрім спільних граматичних ознак, балканські мови мають значну кількість спільної лексики, яка походить з грецької, латинської, турецької та слов’янських мов.
Докладний опис спільних рис, що демонструють мови Балканського мовного союзу, викладається окремою статтєю.
