Сербська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Сербська мова | |
|---|---|
| Поширена в: | Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, США, Австралія |
| Регіон: | Європа, Північна Америка, Австралія |
| Кількість носіїв: | 12 млн. |
| Місце: | 75 |
| Класифікація: | Індо-Європейська Балтослов'янська Слов'янська Південно-слов'янська Сербська мова |
| Офіційний статус | |
| Державна: | - |
| Офіційна: | Сербія, Боснія і Герцеґовина, Чорногорія (ієкавський діалект), Македонія (деякі муніципалітети) |
| Регулює: | Управління стандартизації сербської мови |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | sr |
| ISO 639-2 | scc |
| SIL | scc |
Сербська мова (Српски језик/Srpski jezik) — одна з південно-слов'янських мов. Розповсюджена у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеґовині, Македонії, Хорватії, а також у США та Австралії. Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов’янських народів.
Мові властиві довгі та короткі голосні та тонічний (музикальний) наголос, що відрізняє її від усіх інших слов’янських мов. Існує складоутворюючий сонант [r].
Іменники, прикметники, займенники та числівники змінюються за відмінками.
Дієслово має розвинену систему дієвідміни: чотири ряди простих та складних форм минулого часу, два ряди форм майбутнього часу. Інфінітив може заміняти конструкція зі сполучника «да» і форми теперішнього часу.
Літературна мова створена у першій половині XIX століття на основі штокавських говірок. У її формуванні визначну роль відіграли серб Вук Караджич та хорват Людевит Ґай. Об'єднання у літературній мові особливостей різних діалектів дало велику варіативність літературної мови як у лексиці, так у фонетиці і морфології. Орфоепічна норма вимови – подвійна: на місці старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [e] (більше у Сербії) або [je] (більше у Чорногорії), що відповідно називається екавською та ієкавською вимовою.
Найдавніші писемні пам'ятки датуються XII сторіччям (Башчанський надпис, написаний глаголицею, близько 1100 року; Грамота Куліна, написана кирилицею 1189 року). У теперішній мові використовуються як латинський алфавіт (у Хорватії, Боснії, Чорногорії) так і кирилиця (здебільшого у Сербії та північних районах Чорногорії).
[ред.] Приклад
«Заповіт» Т.Г. Шевченка сербською мовою (переклад Радослава Пайковича) ----- ЗАВЕШТАЊЕ --- Кад умрем, сахраните ме Тамо у могили Сред степе предивне На милој Украјини. Да бих поље широко, И Дњепар, и прокоп Гледати, чути мого Како певају громко И како из Украјине Односе у сиње море Крв злочинца... Тад ћу да минем И поље и горе, Устанем и стигнем До бога самога Да се молим... А до тада Не знам ни за бога. Сахраните, па устајте, Окове разбијте Крвљу непријатеља Слободу залијте. А мене у породици Великој, слободној, новој Помените у прилици Добрим, тихим словом. ----- (Джерело: Т.Г.Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
