Кларнет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кларне́т (нім. Klarinette, франц. clarinette, італ. clarinetto; від лат. - ясний (звук)) - музичний інструмент cімейства дерев'яних духових. Сконструйований в 1701 році нюрберзьким майстром Й. К. Деннером шляхом вдосконалення французької дудки Шалюмо. В сучасній практиці поширені французькі кларнети системи Ж. Бема та німецькі кларнети системи В. Геккеля. Виготовляється з ебонового (чорного) або гренаділового дерева. Складається з 5 частин:

• мундштук, до якого кріпиться бамбукова тростинка, вібрування якої у потоці повітря, що його видуває музика, створює звукові хвилі;
• бочонок -- використовується для налаштування слушного тону в залежності від погоди, пори року й таке інше;
• дві частини, що складають основний стовбур кларнета, на якому розташовані клапани. Довжина звукової хвилі опосередкована набіром клапанів, що у цей час відкрито. Саме розташуванням клапанів та їх кількістю розрізняються системи Бема та Геккеля.
• розтруб - резонатор.

Кларнет - транспонуючий інструмент. Існують кларнети в строях сі-бемоль (in B) та ля (in A). Діапазон кларнету (по запису) від e до c⁴.

Різновиди кларнету:

• Кларнет-пікколо (in Es, рідше in D),
• Басетгорн (майже вийшов із практики, in F),
• Басовий кларнет (in B).

В партитурі для симфонічного оркестру партія кларнетів пишеться між партіями гобоїв та фаготів. Кларнет - один із самих віртуозних інструментів симфонічного оркестру.

Посилання
| Все про кларнет (рос.мова)
| Твори для кларнету в нотному архіві Б.Тараканова (рос.мова)