Фінська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Фінська мова | |
|---|---|
| Поширена в: | Фінляндія, Росія (Карелія), Естонія, Швеція, Норвегія, США, Канада, Австралія, Німеччина |
| Регіон: | Європа, Північна Америка |
| Кількість носіїв: | 5 млн. |
| Класифікація: | Уральська Угрофінська Фіно-пермська Прибалтийсько-фінська Фінська мова |
| Офіційний статус | |
| Державна: | - |
| Офіційна: | Фінляндія, Європейський Союз |
| Регулює: | Фінський лінгвістичний науково-дослідний інститут |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | fi |
| ISO 639-2 | fin |
| SIL | fin |
Фінська мова – одна з угрофінських (фіно-угорських) мов, розповсюджена у Фінляндії, Росії (Карелії), Естонії, Швеції, Норвегії, США, Канаді. Одна з двох (поряд зі шведською) офіційних мов Фінляндії.
На території Фінляндії виділяють вісім основних діалектів: південно-західний (суоме), ємський (хяме), перехідний між ними південно-ботнічний, середньо-ботнічний, північно-ботнічний, північний, савоський (саво), південно-східний.
Фінська мова – аглютинативна мова номінативного ладу с великою кількістю елементів флективності. Фонологічна система має 8 голосних та 13 приголосних фонем, кожна з яких має протиставлення за ступенем довжини (короткі та довгі: a – aa, o – oo, t – tt, p – pp та інші), окрім j, v, h, d.
Мові властива гармонія голосних (сингармонізм) за рядом: a, o, u (заднього ряду); ä, ö, y (переднього ряду); e, i (нейтральні). Кількість голосних фонем збільшується також за рахунок 16-ти дифтонгів (ai, oi, au, ou, äy, öy, ei, uo, yö, ie та інші).
Категорія роду відсутня. Система відміни імен має 14 відмінків, а особові займенники до того ж мають акузатив (знахідний відмінок). Дієвідміна ділиться на – актив (означено-особова) i пасив (неозначено-особова); має 4 способи (дійсний, умовний, наказовий, можливий), 4 форми часу (теперішній, минулий недоконаного виду (імперфект), минулий доконаного виду (перфект), давноминулий (плюсквамперфект)), 3 особові форми в однині та множині; 4 дієслівних інфінітиви сполучають у собі деякі іменні показники – відмінкові та особово-присвійні суфікси). Синтаксис має відносно вільний порядок слів у реченні.
У розвитку фінської мови розрізняють два періоди: старофінська мова (1540 – 1820) та новофінська мова (з 1820 року). На першому етапі старофінського періоду (до 1640 року) було створено старофінську мову, в основу якої М. Агрікола заклав південно-західний діалект района тодішньої столиці (міста Турку), на якому також відбився вплив ємського діалекту. Старофінська мова залишалася мовою церкви аж до 20 сторіччя. До звільнення Фінляндії від шведського панування, яке відбулося 1809 року, розвиток фінської мови був загальмований нерівноправним мовним становищем, коли офіційною мовою Фінляндії була шведська. На ранньому етапі новофінської мови (до 1870 року), новофінська мова формується, долає орієнтацію на південно-західні діалекти та наближується до народної розмовної мови. У 1863 році фінська мова формально отримує рівні зі шведською. Відтоді фінська мова починає викладатися у школах та університетах, нею друкуються газети та художня література. З 1919 року фінська мова проголошена офіційною мовою Фінляндії.
Писемність на основі латинки.
[ред.] Приклад
«Заповіт» Т.Г. Шевченка фінською мовою: (переклад М. Лайне) Kun ma kolen — leposija Ukrainassa suokaa, aavan aron keskelle mun hautakumpuin luokaa. Jotta Dneprin kohitessa nauttisin ma rauhaa, jotta sinne kuulisin, kun joki vanha pauhaa Viholissen verta alkaa virta viedä milloin, Ukrainasta — haudastani minä nuosen silloin. Rukoilemaan jumalan luo menen sitten vasta, — siihen saakka välitä en minä jumalasta Haudatkaa, ja sorron kahleet lyökää voimain takaa Vihollisen kuumin hurmein arot pirskottakaa Ja kun yhteen yhtyy perhe uusi, suuri, vapaa — muistolleni sana hellä, hyvä omistakaa. (Джерело: Т.Г.Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
